Спеціально для Крим.Реалії
Суперечливі заяви представників української влади щодо можливості відновлення постачання води в окупований Крим навряд чи можна вважати теоретичним обговоренням проблеми, для якого немає ніяких реальних приводів. У країнах кулуарної політики ‒ а саме такою країною, схоже, стала Україна після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського ‒ «вкидання» інформації для перевірки реакції населення ‒ це звичайна справа. І технологія відпрацьована до дрібниць: «поганий поліцейський» ‒ прем'єр або лідер фракції правлячої партії ‒ робить резонансну заяву, від якої потім начебто відмовляється, а «хороший поліцейський» ‒ міністр закордонних справ ‒ жорстко цю заяву спростовує. І так до наступного разу.
Подібна тактика дозволяє припустити, що тема відновлення постачання води могла порушуватися під час російсько-українських консультацій. Адже ці консультації теж кулуарні. Ми не знаємо, про що насправді говорять Зеленський із Путіним, Єрмак із Козаком, які сигнали можуть передаватися під час консультацій у Мінську. Ми не знаємо практично нічого. Але це зовсім не означає, що я хочу звинуватити президента України та його команду у зраді національних інтересів. Тому що не можу знати ‒ чи не маю знати ‒ в якому контексті говорять про відновлення подачі води. А якщо його пов'язують зі звільненням заручників у Криму? Або з припиненням обстрілів на Донбасі? Чи може президент Зеленський просто так відмовитися від такої можливості? Навіть без обговорення?
Вода, припускаю, Путіну не дуже потрібна. Але ось що Путіну, упевнений, дійсно потрібне – так це дестабілізація України
Утім, я пропоную обговорити не те, навіщо це могло б бути потрібно Зеленському, який зробив звільнення полонених і заручників наріжним каменем своїх підходів до російсько-українського конфлікту. Я пропоную обговорити, навіщо це потрібно Путіну. Адже Путіну, думаю, вже точно не потрібно когось там звільняти ‒ хіба що чергового Цемаха, але для цього українським спецслужбам такого Цемаха потрібно ще знайти та захопити. І вода, припускаю, Путіну не дуже потрібна ‒ останнє, про що він думає, так це сільське господарство Криму. Якщо не вистачатиме води для військових, перенаправляють від населення та промисловості, так у Росії роблять завжди і всюди, Крим ‒ не виняток.
Але ось що Путіну, впевнений, дійсно потрібне ‒ так це дестабілізація України. Путіну навіть не потрібно намацувати больові точки, він має у своєму розпорядженні їх списком у доповідях російських спецслужб. Йому навіть спецслужби не потрібні, до нього в Москву прилітають цілі делегації депутатів від ОПЗЖ, які знають ці больові точки не гірше нас із вами.
І Путін, напевно, прекрасно розуміє, що сама тема відновлення подачі води ‒ не кажучи вже про спроби організувати подачу ‒ це те, що здатне підірвати українське суспільство. І це те, що йому потрібне ‒ не вода, а можливість встановити міну, яка може вибухнути в будь-який момент.
Упевнений, завдання Путіна ‒ заманити Зеленського на мінне поле, встановити якомога більшу кількість мін-пасток, на яких згодом підриватиметься український президент, які підриватимуть саму українську державність.
Тема відновлення подачі води до Криму ‒ просто одна з таких пасток.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
