Спеціально для Крим.Реалії
Відсутність у конституційних змінах, запропонованих президентом Володимиром Зеленським, згадки про особливий статус Севастополя, породила чергову політичну полеміку навколо анексованого Кремлем міста. Невже в офісі президента просто «забули» про Севастополь? Чи планують погодитися з російською юрисдикцією над ним навіть після закінчення окупації Криму?
Тим часом, Севастополь ‒ це просто одне з міст України. І одне з міст Криму. І його особливий статус ‒ це особливий радянський рудимент. Для керівництва СРСР Севастополь був військовою базою, доступ на яку необхідно було обмежити. І саме тому в ЦК партії просто «подарували» Севастополь Міністерству оборони СРСР ‒ щоб обмежити вплив на місто «цивільної» влади союзної республіки ‒ спочатку РРФСР, а потім УРСР. І в цій ролі особливий статус Севастополя «кочував» із Конституції до Конституції, аж до Конституції незалежної України.
Кочував, завжди залишаючись формальністю для самих жителів міста. Так, керівництво Військово-морських сил СРСР, а потім Чорноморського флоту Росії сприймало ‒ і сприймає ‒ Севастополь як власний маєток. Але начальство та жителі ‒ це аж ніяк не одне й те саме.
Нагадаю, що в незалежній Україні особливий статус Севастополя використовувався не для того, щоб створити якісь переваги для місцевого самоврядування, а для того, щоб обмежити ці можливості. Оскільки український парламент так і не ухвалив закон про Севастополь, жителі міста ‒ тільки вони в усій країні ‒ так і не отримали аж до анексії ‒ можливості обрати голову міста. Я написав на цю тему не одну статтю, але мені завжди відповідали ‒ не публічно, звісно ‒ що не потрібно створювати можливостей для появи «мера-сепаратиста». Однак коли знадобилося анексувати місто, чудово обійшлися і без «мера-сепаратиста», влаштувавши фарс із «народним» градоначальником.
Севастополь нічим не відрізняється від Одеси й Харкова, Ялти та Феодосії. Він має бути не анклавом у Криму, а містом у Криму
За іронією долі, після анексії севастопольці так і не отримали реальної можливості впливати на місцеве самоврядування у власному місті, остаточно перетворилися на кріпаків командування Чорноморського флоту та пов'язаних із ним кримінальних угруповань. І, думаю, завдання України після закінчення анексії та відновлення контролю над містом ‒ не продовжити це дивне правове непорозуміння, а надати севастопольцям права, які мають жителі всіх інших міст України, всіх інших міст Криму.
Севастополь нічим не відрізняється від Одеси й Харкова, Ялти та Феодосії. Він має бути не анклавом у Криму, а містом у Криму. Його жителі повинні мати право обирати свого мера і брати участь у виборах місцевої влади Криму, а не відчувати себе жителями острова на півострові.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
