Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Колишній глава уряду Великої Британії Борис Джонсон заявив у своїй статті для видання Washington Post, що головна помилка Заходу полягала в тому, що він формально тримав двері в НАТО відчиненими для України (та інших колишніх радянських республік), а фактично не збирався приймати Україну до альянсу – і вбачав у цьому рішенні важливий чинник стримування Росії. Але насправді неготовність Заходу до розширення НАТО на Схід президент Росії Володимир Путін сприймав як важливий сигнал беззахисності України, як доказ того, що Захід не прийде Україні на допомогу у разі, якщо буде ухвалено рішення про напад на цю країну. І в результаті – найбільша війна у Європі з часів завершення Другої світової.
Але я не пояснював би причини того, що сталося, виключно небажанням «злити» Путіна. Корінь проблем, певен, у тому, що після закінчення Холодної війни на Заході продовжували вважати, що з новою Росією обов'язково вдасться домовитися, що вона тепер надто залежна від економічної співпраці з цивілізованим світом та її керівництво навряд чи захоче жертвувати астрономічними прибутками.
Цивілізований світ і Радянський Союз мали зовсім різні цінності, два світи
Невтручання Заходу у трагедії Угорщини та Чехословаччини ще можна було пояснити рішеннями Ялтинської конференції, повагою до найбільш анахронічного поняття «сфер впливу», зрештою – страхом перед ядерною війною. Цивілізований світ і Радянський Союз мали зовсім різні цінності, два світи – світ демократії та комуністичної диктатури – саме співіснували. І на це треба було зважати.
Але після закінчення «холодної війни» цінності стали спільними. Адже переможена була не Росія, а комунізм, так, принаймні, тоді говорили в Москві. І повага до міжнародного права, до прав людини теж мала стати загальноприйнятою нормою.
То чому на Заході абсолютно байдуже поставилися до того, як адміністрація Бориса Єльцина з його «демократією в серці» підтримувала фактичне порушення територіальної цілісності Молдови та Грузії за допомогою російських збройних сил і «добровольців»?
Російська армія чинила на території Чечні – тобто на власній території Росії – злочини
А потім були дві чеченські війни – одна відбувалася за правління Єльцина, інша завершилася вже за Путіна. Я зараз не вдаватимуся в дискусії про територіальну цілісність Росії. Зазначу, що повага до цієї територіальної цілісності не скасовує поваги до прав людини.
Російська армія чинила на території Чечні – тобто на власній території Росії – злочини, які, впевнений, цілком можна порівняти зі злочинами радянських солдатів у Центральній Європі та Афганістані. При цьому більшість російського суспільства, схоже, з розумінням ставилася до цього, оскільки бачила в них запоруку позбавлення від небезпеки тероризму. Те, що в терористи записали цілий народ, те, що саме собою прагнення незалежності від Росії не означає готовності до терору, не сприймалося навіть багатьма з тих, хто зараз виступає проти війни в Україні. Так, гадаю, і відбулася моральна деградація російського суспільства.
Західні країни відреагували на цей новий «аншлюс» лише персональними санкціями проти російських чиновників
Шлях до великої війни було відкрито, а рівень співпраці Заходу з Росією не знижено. Не знизився він і після російсько-грузинської війни 2008 року та визнання Росією «незалежності» Абхазії та Південної Осетії. Чому б тоді Володимиру Путіну було не ризикнути з демонстративним порушенням міжнародного права – анексією Криму? Вперше з Другої світової війни одна країна привласнювада за допомогою сили частину території іншої. Але західні країни відреагували на цей новий «аншлюс» лише персональними санкціями проти російських чиновників і вимогами не вторгатися на український материк. Хоча кого у Кремлі могли злякати ці вимоги після анексії Криму?
Ошибки нужно исправлять, а ценности и принципы – уважать
Висновки насправді, гадаю, дуже прості. Справа не тільки в НАТО, хоча і в ньому також. Але якщо міжнародне право – тобто територіальна цілісність України, Молдови та Грузії – не буде відновлено (не обов'язково військовим шляхом, у кожному окремому випадку можуть бути використані різні інструменти, від звільнення території до політичного діалогу), якщо Захід не допоможе Азербайджану та Вірменії вирішити питання Карабаху і витіснити з регіону Росію, якщо з самою Росією розмовлятимуть лише після того, як ця держава почне поважати права власних громадян, то ми рано чи пізно, впевнений, прийдемо до дуже великої війни. Помилки потрібно виправляти, а цінності та принципи – поважати.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
