Свідчення агресії Росії: у що не вірить американський режисер Стоун

У лютому 2007 року на конференції з безпеки в Мюнхені президент Росії Володимир Путін виголосив промову, яку назвали «оголошенням другої «холодної війни». Сьогодні американський режисер Олівер Стоун, відомий своїми інтерв'ю та фільмами про керівників Куби, Венесуели й Росії, знову порушує цю тему й говорить, що США почали військову кампанію проти Росії після тієї самої мюнхенської промови Путіна.

«Проти Росії упродовж тривалого часу відбувається військова кампанія. Її почали Сполучені Штати у 2006-07 роках, коли він (президент Росії ‒ КР) проголосив ту промову в Мюнхені. Але я думаю, що насправді немає жодних доказів агресивності Росії», ‒ сказав Олівер Стоун в інтерв'ю американському виданню The Washington Post.

Як позицію Стоуна використовують сьогодні та що саме сказав президент Росії на Мюнхенській конференції у 2007 році? Хто причетний до конфліктів у Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії та де паралель з Україною? Ці та інші актуальні теми в студії Радіо Крим.Реалії в ток-шоу «Кримське питання» порушує ведучий Олександр Янковський.

Його співрозмовники: американський політолог Пітер Залмаєв, експерт українського Національного інституту стратегічних досліджень Артем Філіпенко, професор Державного університету Ілії (Грузія) Олег Панфілов, російський політолог Дмитро Орєшкін та український політолог Дмитро Левусь.

«Сьогодні ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування в міжнародних справах військової сили ‒ сили, яка втягує світ у вир одного конфлікту за іншим. У результаті не вистачає сил на комплексне вирішення жодного з них, стає неможливим і їх політичне вирішення... І це, звичайно, вкрай небезпечно. І веде до того, що ніхто вже не почувається в безпеці. Я хочу це підкреслити ‒ ніхто не почувається в безпеці! Тому що ніхто не може сховатися за міжнародним правом як за кам'яною стіною», ‒ сказав Володимир Путін 14 років тому.

Саме цю промову згадує у своєму інтерв'ю оскароносний режисер Олівер Стоун, який відомий своєю пропутінською позицією.

Думка Стоуна та його підтримка Путіна знаходить відгук серед деяких політичних, аналітичних кіл у США, говорить в ефірі Радіо Крим.Реалії американський політолог Пітер Залмаєв.

‒ Загалом тема Росії для Америки сьогодні досить актуальна, особливо в контексті спроб Москви вплинути на результати виборів на боці Трампа у 2016 році. Путін не хоче «виходити» зі свідомості американців. Експерти схиляються до того, що військова ескалація біля кордонів з Україною була бажанням Путіна отримати запрошення на зустріч з Байденом, змусити президента США визнати небезпеку Росії. Путін почувається комфортно на таких зустрічах, він упевнений, що зможе закрутити голову американському президенту, але й Байден добре знає Путіна та його загартування.

Думаю, стан холодної війни триватиме, а Україна залишиться заручником у цій грі. Росія разом з Китаєм в офіційних документах Вашингтона позначається як одна з основних загроз для Америки. Не виключають у США також сценарій розпаду Росії, але куди потече ядерна зброя в такому випадку

У своїй промові на Мюнхенській конференції з безпеки 14 років тому Володимир Путін розкритикував однополярность світу, політику США та НАТО щодо Росії. Незабаром російське керівництво від слів перейшло до справи, вчинивши агресію у 2008 році щодо Грузії (тоді формальним президентом Росії був Дмитро Медведєв), а у 2014-му ‒ щодо України. При цьому Кремль перекладає відповідальність за «громадянську війну» на Київ і на Захід.

Експерт українського Національного інституту стратегічних досліджень Артем Філіпенко називає нинішній стан у Донецькій та Луганській областях «придністровізацією війни в Україні».

‒ Росія не приховує своєї участі у придністровському конфлікті. Той же Ігор Гіркін (колишній полковник ФСБ з позивним Стрєлков, який брав участь у захопленні Криму й частини Донбасу ‒ КР) починав рядовим казаком у Придністров'ї. Сам перебіг придністровського конфлікту був спланований у Кремлі, зброя надходила з російських складів, за участю військових Росії вдалося вибити молдавські війська з міста Бендери. Результат ‒ угода між Борисом Єльциним (на той момент президент Російської Федерації) і президентом Молдови Мірчею Снєгуром про припинення військових дій і створення миротворчого контингенту з представників Молдови, Росії та Придністров'я. Росії вдалося все звести до внутрішнього конфлікту, будучи стороною цього ж конфлікту. Сам же Кремль виступив посередником ‒ це те, чого Росія вимагає від України на Донбасі.

Там давно не стріляють, і Молдова ставила питання про заміну російського миротворчого контингенту на цивільних спостерігачів під егідою ОБСЄ або Європейського союзу, але Росія відмовляється, посилаючись на «незгоду» придністровської сторони. Росія тримає Молдову на крючку, річ у тім, що Придністров'я використовує російський газ, але не платить. Накопичився борг у сім мільярдів доларів, і цей борг Росія намагається «повісити» на Молдову.

Професор Державного університету Ілії (Грузія) Олег Панфілов вказує, що перша окупація Росією Грузії відбулася ще на початку 19 століття.

‒ У 1992 році була спроба спрямувати проти Грузії Конгрес кавказьких народів. У 1993 році в конфлікт втрутилася безпосередньо Росія, були використані її авіація, ракети й інша російська зброя. Українці допомагали вивозити біженців з Абхазії, воював український загін, і вони добре пам'ятають, що боролися не тільки проти абхазів, а й вихідців з Північного Кавказу, яких Росія готувала й присилала. Тоді усі сепаратистські конфлікти створювалися з метою утримати території, була мрія Москви відновити Радянський Союз, утримати народи з сильним визвольним рухом.

А у 2008 році Росія вирішила визнати Абхазію та Південну Осетію, мені здається, «зі зла», адже метою війни було захоплення Грузії. Понад 100 тисяч людей і багато техніки почали проникати в Грузію, на початку серпня 2008 року російська армія увійшла в Південну Осетію, почала наступати з Абхазії ‒ так була окупована значна частина Грузії. Це зовсім не можна назвати «операцією з порятунку осетинів». А все тому, що Грузія не хотіла йти з Путіним шляхом відновлення Російської імперії.

Зараз Грузія за всіма соціологічними дослідженнями не хоче бути другом Росії, тут вважають Росію недружньою країною, ми відчуваємо зближення із Заходом, НАТО. У Росії немає шансів поглинути Грузію, а Абхазія та Південна Осетія повернуться в Грузію і тут справа часу, а не обставин.

Російський політолог Дмитро Орєшкін зауважує, що для деяких росіян, особливо тих, хто дивиться місцеве телебачення, створюється саме те відчуття, про яке говорить режисер Стоун: Росія живе в «кільці ворогів».

‒ На мою думку, з середини нульових років Путін почав проводити політику, яка в цей «кільце ворогів» Росію і привела. Що стосується Стоуна ‒ це так звані «корисні ідіоти». Стоун ‒ агент впливу, він розуміє, що треба говорити, а в Кремлі розуміють, що його послуги треба оплачувати, преференціями зокрема ‒ не кожному інтерв'ю Путін дає. На Заході мало хто зараз серйозно повірить в такі заяви. Що Захід змусив вводити війська в Грузію, Захід наказав відрізати Крим?! Висловлювання Стоуна суперечать реальності. На Заході мало хто в це повірить, а ось у Росії, в ізольованих від інформації прошарках, де дивляться тільки російський телевізор, звичайно, буде відчуття того, що оскароносний режисер, американець розкриває світову змову.

Український політолог Дмитро Левусь не виключив, що заяви Стоуна відгукнуться в головах деяких груп на Заході, при цьому Кремль переоцінює вплив Стоуна.

‒ Ми бачили на прикладі кризи в США під час виборів, як теорії змови мають досить багато прихильників у США. Причини можуть бути різними: від неосвіченості до прагнення подивитися на ситуацію по-іншому. Ці рухи не варто переоцінювати, але відгук на промову Стоуна там є. Думаю, Захід хоче пацифікації Росії, але не бажає розпаду цієї структури.

(Текст підготувала Інна Аннітова)