Брюссельський кореспондент Радіо Свобода розповідає про вибори до Європейського парламенту, які відбуваються в останні вихідні травня, і відповідає на вісім головних питань щодо цих виборів.
Коли буде голосування і хто бере участь у виборах?
Вибори проходять 23–26 травня, і більшість громадян у 28 країнах ЄС голосуватимуть у неділю, 26 травня. Попередні результати очікуються пізно в неділю, їх мають оголосити під час великої події в будівлі Європарламенту в Брюсселі.
Які головні партії і фракції?
У Європарламенті приблизно сім політичних родин, чотири з яких можна назвати дуже проєвропейськими. Найбільшою з них є Європейська народна партія (ЄНП), до якої входять правоцентристські і християнсько-демократичні партії. До ЄНП входить, наприклад, партія німецького канцлера Анґели Меркель, але також і партія «ФІДЕС» угорського прем’єра Віктора Орбана, членство якої в ЄНП припинили, хоча й не позбавили його.
Головна лівоцентристська група називається «Соціалісти і демократи» (СД), і складається вона, як говорить назва, з різних соціал-демократичних партій.
Є також ліберальна фракція «АЛДЕ», а також є і фракція «Зелених». Ці чотири групи, говорячи назагал, є проєвропейськими і зазвичай співпрацюють при ухваленні законодавства – навіть незважаючи на розбіжності.
П’ята група складається з консервативних партій і називається «Європейські консерватори і реформісти». Вона десь посередині між проєвропейським табором і явними євроскептиками. В цій групі і британські консерватори, і фламандські сепаратисти, і польська партія «Право і справедливість».
В євроскептичному таборі маємо «Європейську об’єднану лівицю», до якої входять соціалісти й комуністичні партії. Також ще є одна або дві групи крайніх правих.
Після цих виборів найбільшою, імовірно, буде новостворений «Європейський альянс народів та націй», членами якого є, наприклад, австрійська Партія свободи й італійська «Ліга Півночі», але не всі праві популісти зберуться в ній.
Усі ці партії змагаються за 751 місце в Європарламенті, що розділені серед 28 держав-членів ЄС відповідно до чисельності населення. Скажімо, Німеччина матиме 96 депутатів, а малі країни, як-от Кіпр, Естонія, Люксембург чи Мальта, матимуть по шість депутатських місць кожна.
Якими можуть бути результати виборів до Європарламенту?
Якщо вірити соцопитуванням, правоцентристська Європейська народна партія, як очікується, прийде першою і матиме десь 170 мандатів із 751. ЄНП може виграти вибори в 13 з 28 країн ЄС. Лівоцентристські «Соціалісти і демократи» знову фінішують другими, отримавши десь 150 мандатів.
Найдраматичнішим моментом є те, що обидві провідні партії втратять разом десь 40 мандатів. А це означає, що вперше з моменту запровадження прямого голосування до Європарламенту в 1979 році вони разом не матимуть більшості. Але принаймні одна з цих двох груп може претендувати на перемогу завдяки створенню системи «провідного кандидата», за якою перший кандидат на чолі списку партії-переможця стає наступним президентом Єврокомісії. Принаймні, так вважає Європарламент.
Але багато хто в Європейській раді, де засідають керівники країн-членів ЄС, незадоволений. Там хочуть вибрати президента Єврокомісії самі, за зачиненими дверима.
Коли вперше запропонували цю систему в 2014 році, парламент узяв гору, і головний депутат від ЄНП Жан-Клод Юнкер зайняв посаду президента Єврокомісії.
Нині головний кандидат від ЄНП Манфред Вебер і представник «Соціалістів і демократів» Франс Тіммерманс сподіваються стати наступниками Юнкера. Відтак боротьба за одну з головних посад у ЄС почнеться в Брюсселі після травневих виборів. І за цим треба стежити.
А що з приводу «популістської хвилі»?
Головною лінією у висвітленні у ЗМІ європейських виборів є очікування «популістської хвилі». У 2014 році крайні ліві отримали 52 мандати і, ймовірно, здобудуть таку ж кількість мандатів і цього разу.
Але збільшення кількості мандатів очікують із крайнього правого флангу.
П’ять років тому крайні праві євроскептичні партії розділились на дві групи і разом мали 82 мандати. Цього разу крайні праві здобудуть понад сто мандатів. Крайня права «Ліга Півночі» італійця Маттео Сальвіні, як очікується, буде другою партією за кількістю мандатів після християнських демократів Анґели Меркель.
Саме Сальвіні стверджуватиме, що є переможцем виборів. Його спроби об’єднати євроскептичну правицю в новій групі під назвою «Європейський альянс народів і націй» вже включає австрійську Народну партію, французьких правих під проводом Марін Ле Пен та «Альтернативу для Німеччини» – всі ці партії, за прогнозами, покажуть добрі результати на виборах. Цей блок може здобути 75 мандатів і стати третьою за чисельністю фракцією в новому Європарламенті.
Не всі євроскептики приєднаються до цієї групи. Владна у Польщі «Право і справедливість», наприклад, залишається в більш прагматичній групі «Європейських консерваторів і реформістів». Але можна припустити, що разом праві і ліві популісти становитимуть приблизно третину нового Європарламенту.
Вони не візьмуть гору, вони не зможуть заблокувати законодавчий процес, але Європарламент стане більш бурхливим і радикальним місцем у наступні п’ять років.
Що робитиме президент Франції Емманюель Макрон?
Французький президент Емманюель Макрон наразі вважається символом ліберальної Європи і антидотом до націоналізму і євроскептицизму Маттео Сальвіні. Але його спроби якось перекроїти європейську політику були зустрінуті з певним нерозумінням у Брюсселі. Він все ще не сказав публічно, що його партія, яка змагається з Марін Ле Пен, приєднається до ліберальної групи «АЛДЕ» в Європарламенті.
Не є таємницею, що Макрон недолюблює лідера АЛДЕ, колишнього бельгійського прем’єра Ґі Вергофстадта. Не збирається Макрон допомагати і впливовому єврокомісарові від Данії, лібералові Марґрет Вестаґер посісти посаду президента в новій Єврокомісії, віддаючи перевагу головному переговорнику з питань «Брекзиту» від ЄС французові Мішелю Барньє, який належить до групи Народної партії.
У підсумку партія Макрона може таки приєднатися до «АЛДЕ», що доведе чисельність мандатів цієї групи до ста – але, можливо, після перейменування групи і відставки Вергофстадта. І під час виборчої кампанії, і після неї відтак варто стежити за партією Макрона.
А що робитиме угорський прем’єр Віктор Орбан?
Угорський прем’єр є таким же непередбачуваним, як і французький лідер. Його партію не виключили з ЄНП, а лише припинили її членство у березні.
Останнім часом Орбан почав вести відкриту війну проти головного кандидата від ЄНП Манфреда Вебера, заявляючи, що не підтримає його кандидатуру на посаду президента Єврокомісії. Орбан також каже, що ЄНП має «працювати з антиіммігрантськими правими силами» замість «дрейфу вліво». Зазвичай спокійний Вебер прореагував гостро, заявивши, що не хотів би обиратися за допомогою голосів партії Орбана «ФІДЕС». Це ризиковано, бо «ФІДЕС», як очікується, може завоювати 15 із 21 місця від Угорщини, згідно з соцопитуваннями. А розрив між ЄНП (включно з місцями «ФІДЕС») та «Соціалістами і демократами» становить нині 20 мандатів, згідно з прогнозами. Відтак поле для маневру обмежене.
Чи зможе ЄНП мати Орбана і його однопартійців і водночас не втратити репутацію? Білборди на виборах до Європарламенту в Угорщині, що їх розвісила партія Орбана, рясніють антиіммігрантськими гаслами, критикою американського мецената угорського походження Джорджа Сороса і світлинами Жана-Клод Юнкера. Це було важко перетравити навіть для деяких членів ЄНП і призвело до припинення членства «ФІДЕС». Натомість Орбан почав політичний флірт із Сальвіні. Але чи справді Орбан готовий змінити фракцію в Європарламенті?
Що з британцями?
Британці до цього часу вже мали вийти з ЄС. Але за відсутності остаточної угоди про вихід із ЄС Велика Британія вимушено бере участь у виборах до Європарламенту. Це означає, що британські євродепутати будуть із мандатами принаймні до 31 жовтня.
Ясно одне: вони не отримають керівних посад у комітетах, не будуть доповідачами. Вони можуть навіть не їздити на сесії до Страсбурга чи Брюсселя. Але євродепутати-прихильники «Брекзиту», – а таких буде багато! – будуть галасливими.
Багато хто в Брюсселі сподівався, що головний рупор «Брекзиту» в Європарламенті, Найджел Фараж, уже залишив їх, але ось він знову буде на арені. І цього разу, як очікується, його партія буде попереду. Його нова «Партія «Брекзиту», як очікується, набере на виборах до Європарламенту більше голосів, аніж консерватори і лейбористи.
Деякі коментатори розглядають вибори до Європарламенту в Британії як другий референдум щодо ЄС, але це може бути і не так. Ясно одне: що в цих виборах на території Британії візьме участь менше виборців. Але успіх «Партії «Брекзиту», а також зростання підтримки ліберальних демократів і «зелених» свідчать про те, що Брюссель усе ще посідає значне місце в британській свідомості.
Ну, і є ще й питання: чи прем’єр-міністр Тереза Мей залишиться на посаді в разі програшу її партії консерваторів на виборах до Європарламенту? Відтак треба стежити за Британією також (24 травня Тереза Мей анонсувала свою відставку – КР).
А як із приводу активності виборців?
Говоріть це в Брюсселі пошепки: не багато громадян ЄС цікавляться виборами до Європарламенту. Усього в ЄС 374 мільйони громадян мають право голосу, що робить вибори до Європарламенту другими демократичними виборами у світі після парламентських виборів в Індії. Але небагато з них скористаються цією нагодою.
Прикрим парадоксом є те, що Європарламент став важливішим останніми роками, але його демократична легітимність знизилась. Фактично активність виборців падала з кожними виборами: вона становила 62 відсотки на перших виборах в 1979 році. Через 20 років по тому активність була на рівні 50 відсотків. П’ять років тому – 42,5 відсотки – на піввідсотка менше, аніж у 2009 році. І це незважаючи на велику піар-кампанію і телевізійні дебати між кандидатами.
Лише 13 відсотків словаків проголосували в 2014 році, а в Чехії активність становила 19 відсотків.
Фактом залишається й те, що більшість громадян ЄС у кращому разі розглядають європейські вибори як репетицію виборів у їхніх власних країнах. Наприклад, улітку і восени будуть важливі вибори в Хорватії, Данії, Греції, Польщі й Румунії. В гіршому разі хтось розглядає похід на дільницю для голосування на виборах до Європарламенту як «план Б» за відсутності кращого «плану А» в останні вихідні травня.
