Холодильник vs. телевізор
Серед традиційної політичної істерії навколо результатів місцевих виборів зовсім у тінь відійшло те, що український політикум мав би помітити першочергово: кореляція цих виборів із майбутніми виборами в ОРДЛО.
Якщо суспільство обурює прохід у місцеву владу відверто проросійських сил – на який результат можна розраховувати там, де вже шість з половиною років існує виключно російський інформаційний простір?
Бо якщо суспільство обурює прохід у місцеву владу відверто проросійських сил – на який результат можна розраховувати там, де вже шість із половиною років існує виключно російський інформаційний простір?
Але питання це, на жаль, не риторичне, бо місцеві вибори показали: думка про те, що варто відібрати у жителів в окупації телевізійний пульт – і все одразу стане добре – повністю хибна.
За умов інформаційної свободи, вільного інтернету та телебачення українці на підконтрольній території провели у місцеві ради колишніх колаборантів, людей із кримінальним минулим, партію Шарія та повністю проросійську ОПЗЖ. І в цьому випадку важлива не стільки кількість прихильників того ж Шарія у владі – скільки кількість людей, які за них голосували.
Прагматична окупація
Мислення ж людей в окупації ніколи не було підпорядковане чіткій логіці. І йдеться навіть не про причини та наслідки цієї війни: вже опинившись у ній, у 2014-15 роках багато хто виїжджав за продуктами, а потім – і пенсіями на підконтрольну Україні територію. І «аргумент холодильника» тут аж ніяк не працював. Навпаки: стоячи добу або дві на блокпостах просто під обстрілами, за останні гроші ці люди добирались до українських банків та магазинів, так само повертались до окупації – та ще більше ненавиділи Україну за те, що мають їхати за умовною ковбасою декілька діб.
Ба більше: я особисто мав знайомих, які пішли до «ополчення», тоді як їхні батьки їздили за українською пенсією і щиро вважали, що Україна їм винна, хоч їхній син просто зараз руйнує її через «Град».
Уже на абсурдне питання: «Навіщо руйнувати країну, на чию пенсію ви розраховуєте?» ці люди ніколи не відповідали нічого конкретного, але продовжували ненавидіти усе, що пов’язано з Україною, окрім «ковбаси».
Вибори як безпековий фактор
І таке мислення аж ніяк не детерміновано виключно телевізійним пультом: він лише посилює те глибинне, що формувалося десятиліттями. Саме тому сучасні утопії про квітучий підконтрольний Україні Донбас, який зацвіте інвестиціями та переконає всіх в окупації, як вони помилялися – так і залишаться утопіями.
Але саме з цієї причини Російська Федерація і ставить вибори у ОРДЛО як головну свою мету: у Москві, на відміну від Києва, розуміють, що ОПЗЖ та Шарій – це наче марихуана у порівнянні із героїном для тих, кого оберуть у ОРДЛО.
Українські умови для виборів в окупації, як то безпековий фактор, можливість агітації українських сил, національні ЗМІ – аж ніяк не перекреслять того, що РФ уже сформувала для нас за всі ці роки. Саме тому питання виборів у ОРДЛО вже зараз має бути не у залежності від безпекового фактора, а саме стати фактором національної безпеки, з огляду на десятки тисяч російських паспортів – та умів – тих, хто вже завтра може впливати на наше майбутнє.
Станіслав Асєєв, письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
