«У вас жодних прав тут немає». Як ФСБ катує кримчан

Кабінет майже порожній, на підлозі валяються пакети й обрізки скотча, брудно. На підлозі голий побитий чоловік зі зв’язаними руками й ногами, руки відтягнуті назад і майже зовсім заніміли. На голові хрусткий поліетиленовий мішок, обмотаний скотчем, скільки років людині – не видно. Навколо троє чоловіків у військовій формі, на рукаві герб Росії у щиті, за ним меч і напис на краю: «Федеральна служба безпеки».

Вони кричать, матюкаються, важко щось розібрати. Один із них бере ганчірку, згортає її джгутом, накидає на рот зв’язаної людини, стає берцями на шию й починає тягнути. Людина мукає. В цей час інший чоловік у формі прикріплює до мошонки зв’язаного клему із дротами, що тягнуться до невеликої динамо-машини. Він умикає її, і людину з пакетом на голові починає трясти, він хрипить, згинається, намагається кричати, але на його шиї брудна й холодна підошва берця. Через кілька хвилин ганчірку з рота виймають.

«Мене трясло, я не знаю, як передати ці моменти, трясло дуже жорстко, так ніби у вас усередині горить вогонь. Дихати не можете, кричати не можете, ніби вас паралізувало. Било струмом, не знаю скільки, ледве прокричав: «Усе, зупиніться, скажу все, що ви хочете». Зупиняються», – Ібрахімджон Мірпоччаєв, худий, ніби висушений, спокійно, не змінюючись в обличчі, розповідає про те, як його катували струмом і ґвалтували співробітники ФСБ у Криму. Зараз він у Києві, сюди перебралася і його сім’я. Для цього йому знадобився рік.

На початку 2000-х членів ісламської партії «Хізб ут-Тахрір», забороненої в Росії з 2003 року, найбільше переслідували в Таджикистані й Узбекистані. Партія забороняє своїм послідовникам застосовувати насильство й закликає займатися прозелітизмом, але в Центральній Азії вона несе, крім конкуренції офіційним «державному» ісламу, і політичну загрозу будь-якого режиму. Рятуючись від переслідувань, сім'я Мірпоччаєвих утекла з Таджикистану до Москви, де спокійно жила до 2013 року. Главу сімейства затримали в мечеті й засудили на вісім місяців арешту за 282-ю – «розпалювання ненависті або ворожнечі». У СІЗО він провів рівно вісім місяців, і його відпустили в залі суду. За цей час родина вирішила перебиратися до Криму. В Україні членів «Хізб ут-Тахрір» не переслідували, партію, як і майже у всій Європі, не забороняли.

Батька Мірпоччаєва відпустили, але наступного ранку співробітники ФСБ затримали вже всіх чоловіків, привезли їх до відділення поліції й закрили в коридорі із ґратами. З коридору були двері до кабінету, двері виявилися не замкнені. Батько з одним із синів виліз у вікно і втік. Решту трьох братів затримали на добу, двічі намагалися привезти до суду, але там їх не прийняли і зрештою відпустили. Йшов місяць Рамадан, і брати добу нічого не їли. Батько й один із братів, які втекли, у цей час уже їхали до Криму, решта до них приєдналися.

Мірпоччаєви купили будинок у селі Новокленове Білогірського району, на вулиці Чехова, і спокійно прожили в ньому до літа 2017 року. О 6 ранку 10 серпня вони прокинулися від шуму на вулиці: півсотні співробітників ФСБ приїхали на трьох вантажівках і легкових автомобілях до маленького села, оточили ціле селище. Сусіди прокинулися і спробували вийти, щоб подивитися, що відбувається. Біля дверей стояли двоє людей у чорних балаклавах і з автоматами: «Сидіть вдома, на вулицю не можна».

Наручників на всю сім’ю не вистачило

Ібрахімджон прокинувся разом із усіма в домі, виглянув у вікно, фіранок не було, і побачив у дворі озброєних людей у масках. Кинув дружині одяг, у цей час різко відчинилися двері, і на підлогу впав його батько. Він не пускав нікого до кімнату, намагаючись виграти час, щоб дружина Ібрахімджона встигла одягнутися. За ним забігли семеро озброєних чоловіків у масках і почали голосно матюкатися. «Всім лежати!»

«Я побачив це все, надивився роликів, кіно, чинити опір у такий момент – це дурість. Я одразу ліг на підлогу, розсунув руки, ноги. Буквально кілька секунд минає, двоє залітають, за руки мене беруть і виносять на вулицю, прямо під двір. Коли мене виводили, батько з братом лежали на підлозі, на них надягали наручники», – згадує Ібрахімджон. Його притулили до машини, руки на даху.

На мотузці у дворі сушилися дитячі штанці молодшого сина. Один із озброєних чоловіків зняв їх і надягнув Ібрахімджону на голову. Він стояв біля машини з дитячими штанцями на голові і слухав, як у будинку кричать жінки і плачуть діти. Наручників на всю сім’ю не вистачило, і йому зв’язали руки пластиковим джгутом, який зняли тільки, коли він упросив відпустити його в туалет у дворі. Його відпустили, зняли джгут, але двері закривати не дозволили. Коли йому зняли з голови штанці, він помітив у вікні матір. Вийшов із туалету, і йому знову закрили очі.

Обшук тривав трохи більш ніж дві години. Ібрахімджону сказали розблокувати телефон – він розблокував. Дітей зібрали всіх в одній маленькій кімнаті й закрили. Вони не розуміли, що відбувається, плакали і стукали в двері. Вже після обшуку Ібрахімджону сказали пройти в будинок і одягнутися. У будинку до нього підійшла дружина: «Мене теж з вами забирають». – «А що кажуть, на якій підставі тебе забирають?» – запитав її Ібрахімджон. «Не знаю, хочуть забрати». – «Слухай, візьми молодшу дитину. Якщо тебе забирають, ми нічого не можемо зробити, хоч із дитиною йди, не одна». В цей час підійшов офіцер, він єдиний був без маски, і наказав: «Гаразд, залиште її тут. Треба буде, викличемо телефоном».

Ібрахімджона, його батька і братів вивели на вулицю. Він ішов зв’язаний, у супроводі озброєних людей у масках уздовж десятків машин, на яких вони приїхали, і автоматично рахував автомобілі. Башкирські номери, чеченські, кримські. На вулиці, крім співробітників ФСБ, нікого не було. Мірпоччаєвих посадили в білу «Газель» без номерів, із ними сіли люди в масках, офіцер спереду і молодий чоловік із камерою, який знімав весь обшук. Біля Білогірська не зупинилися, повернули на Феодосійську трасу далі. До Сімферополя залишалося трохи більше десяти кілометрів. Біля повороту на Мазанку машина зупинилася. Офіцер зателефонував і наказав надіти на затриманих пакети: «Десять кілометрів залишилося, надягайте їм мішки».

Ібрахімджон їхав у темряві. Почув шум міста і почав рахувати кола на дорозі. Перше, друге, третє, поворот направо, кілька хвилин і поворот направо, зупинилися, водій сигналив, чутно було, як відкрилися ворота, машина заїхала і стала. Його брат увесь час чіпав обличчя, покрите поліетиленом, щоб підняти мішок. Йому вдалося це лише одного разу, і він побачив готель «Україна», біля якого проїхала машина, незадовго до того як прибути на місце. Ібрахімджон відчув, як хтось бере його за руку і тягне за собою. Він довго йшов коридором, усіх завели до якогось приміщення і посадили на підлогу. Попросився знову в туалет, його вивели і вже одного завели в сусідній кабінет. Посадили на стілець, не знімаючи пакета з голови, скотчем прив’язали руки і ноги до стільця.

«Удар був сильний у груди, каже: «Ти хетешнік»? Я кажу: «Так, я хетешнік». І відразу два-три удари в голову, в потилицю, сильно вдарили. Друге питання ставлять: «Кого знаєш, із ким спілкуєшся, куди ходиш, у кого в гуртках сидиш?» Я кажу: «Я тут особливо нікого не знаю, я нещодавно в Криму». Почали бити по нирках із двох сторін, двоє людей били хвилин п’ять без зупинки, довго тривало.

Потім припинили, кажуть: «Резу знаєш зі Строгановки?» – «Якого Резу? Ні, не знайомий». Знову б’ють по голові і по нирках кілька ударів: «Ти брешеш, ти не говориш те, що повинен говорити, що нам хочеться». Я кажу: «Я правда не знаю такої людини». Знову кілька ударів по голові і по нирках. «Абдулмаліка знаєш?» – «Якого Абдулмаліка?» – «з Білогірська, росіянина, який прийняв іслам». Я кажу: «Не знаю такого». Хоча я про нього чув, але особисто не був знайомий. «Ти брешеш!». Знову кілька ударів по голові й по нирках».

Йому погрожували зґвалтуванням, кілька годин били, прив’язаного до стільця, запитували про друзів у Facebook, про те, чи їздив він до Сирії воювати на стороні ІДІЛ. «Ти брешеш, не хочеш говорити, – кричали мені. – Поки ти не будеш співати, як нам хочеться, ми будемо продовжувати». І знову б’ють, б’ють, б’ють. Мішок, який у мене на голові був до носа, зверху ще скотчем обмотали, я тільки ротом дихав. Почали надягати пакет на голову і стягували. Така мука, що навіть ворогу не побажати такого. Ви просите у Творця, молитеся йому, щоб померти вже, останній подих відпустити. Вони в цей момент відкривають пакет, і ви вдихаєте повітря, якось відкашлюєтеся, вдихнули повітря. Вони одразу знову надягають пакет і стягують. Так вони надягали 7-8 разів.

Під час тортур струмом почали питати про братів, чи їздили вони до Сирії воювати

Після катувань із пакетом вони просто вивели в коридор, якісь двері відчинилися, вони відв’язали скотч повністю і з рук, і з ніг, вивели, до якоїсь стіни притулили. Скільки простояв, не пам’ятаю. Різко ноги затремтіли, я впав».

Ібрахімджон знепритомнів, але допомагати йому на стали, а почали ґвалтувати. Взяли за ногу і затягли в якесь приміщення. Зняли одяг, стягнули руки назад і зв’язали, так само, як і ноги. «Ззаду встромили щось, не знаю, залізо це було, не можу уявити. Ще щось трохи нижче до органів приліпили скотчем. Вони говорили, що ми ж тобі сказали, що будемо тебе ґвалтувати. Я почав їх просити, благати: «Що у вас чоловічої гідності не залишилося, у вас чоловіків не залишилося, навіщо ви такий ницістю займаєтеся». Вони сказали: «Ми тебе по-іншому зґвалтуємо». Ганчіркою стягнули рот. Почали включати якийсь апарат, мене трясло, ніби всередині горить вогонь. Ледве прокричав: зупиніться, скажу все, що ви хочете. Зупиняються».

Під час тортур струмом почали питати про братів, чи їздили вони до Сирії воювати. Ібрахімджон казав, «ні», тортури тривали. «Кажу, що ніяких грошей я ІДІЛ не передавав, нічого не збирав для них, я взагалі силовий метод не підтримую. Знову вони підключають до струму, знову я кричу, кричу, кажу, щоб зупинили. Уже я не зміг терпіти. Тоді зупинили і кажуть: «Як твій брат їздив до Сирії?» Я був на такій межі, що ось-ось я помру, ще раз підключать до струму і я помру в цей момент. Я їм кажу: «Так, мій брат їздив до Сирії». – «Як він їздив, через яку країну? «Я кажу: «Я не знаю, як він їздив». «Ти ж кажеш, що він їздив». Я їм кажу: «Це ви хочете, щоб я сказав, що він їздив до Сирії, я говорю, що він їздив. А через яку країну, як він кордон перетинав – це мені невідомо». Знову включають струм, знову говорять. Я кричу – зупиніть. Зупиняють і ті ж питання. Вони думають, що я граюся з ними, знущаюся. Шість-сім разів мене підключали до струму, потім вивели в коридор, все зняли, шорти підняли, надягнули, ноги відв’язали, скотч, а руки залишилися. Вивели».

«Брату спасибі скажи, що з тобою не будемо більше працювати»

Ібрахімджон стояв у коридорі, притулившись до стіни, і слухав, як у сусідньому кабінеті кричить його брат: «Зупиніть, вистачить». Підійшов офіцер, який керував обшуком, і сказав, що більше допиту не буде. «Брату спасибі скажи, що з тобою не будемо більше працювати», – сказав офіцер і пішов. Ібрахімджона завели до решти братів і батька. Вони були побиті, але до тортур не дійшло. Одного з братів у кімнаті не було.

Всі впали на підлогу і лежали кілька годин. Зниклий брат знайшовся вже пізніше, коли всіх вивели в коридор, вони почули його крик: «Вас відпустять, а мене залишать». Трьох братів і батька вивели, посадили в машину і відвезли в іншу будівлю. Там їх уже чекали офіцер, який керував обшуком, і молодий співробітник із камерою. Зняли відбитки, сфотографували, знову наділи мішки на голову і повезли.

Дорогою лякали: «Якщо ви щось не те зробите, то брат ваш у нас, йому буде гірше, йому буде погано. Ви прийдете додому, до вас прийдуть люди, якісь журналісти, сусіди прийдуть, будуть питати, що було, як було, куди забрали, що робили, ви будете всім говорити, що вас забрали, перевірили документи, взяли відбитки, у базах пробили, здається, у вас усе добре, все нормально, вас відпустили. У брата, скажете всім, хто прийде, хто цікавитиметься, у брата з документами трохи проблеми були, його залишили, перевірятимуть далі. Якщо все добре, вийде, його відпустять. Вас не били, вас не чіпали, вас годували, поїли, обходилися з вами добре. Не дай бог, де-небудь у соцмережах, в інтернеті або кому-небудь скажете, що вас били, вас катували, обходилися з вами так, то знайте, у вас жодних прав немає тут, ви просто зникнете, і ніхто не буде знати про вас, куди ви зникли». Їх везли кілька десятків хвилин і випустили в лісосмузі. Біла «Газель» без номерів поїхала, Ібрахімджон лежав на землі і не міг встати. Брати й батько підняли його, обняли за плечі, і всі разом пішли додому.

Після повернення з Мірпоччаєвими зв’язалися активісти «Кримської солідарності» – правозахисної організації адвокатів і родичів кримських політв’язнів. Мірпоччаєви сказали їм, що проблеми з документами. В ту ж ніч батько і молодший із братів виїхали з Криму в Херсонську область.

Затриманий брат Ібрахімджона весь цей час перебував у СІЗО, зателефонував через кілька днів і попросив привезти зубну щітку. «Нічого страшного, посидить 15 діб і випустять. Він начебто напав на поліцейського на вулиці, йому адміністративно дали», – зустрів рідних черговий СІЗО.

Струмом його не катували. «Мене поклали на підлогу і декілька чоловіків копали, і в живіт, і в статеві органи, куди могли влучити, туди і били. Тому і не випустили, тримали, поки побої пройдуть», – розповів він після звільнення.

Коли він погодився виконувати все, що йому скажуть, співробітники ФСБ завантажили його в ту ж «Газель» без номерів і вивезли за місто. Відкрили двері, викинули на дорогу і поїхали. Тут вже стояла поліцейська машина. Співробітники підійшли, допомогли йому піднятися. «Ми нічого проти тебе не маємо, ми не хочемо сваритися з тобою, не будемо з тобою нічого робити, нам наказано затримати тебе і все, – сказали йому поліцейські. – Не чини спротиву, не роби дурниць, ми тільки тебе візьмемо і відвеземо». Він погодився, сів у машину, підписав уже готовий протокол, за яким він ішов у Сімферополі вулицею, його зупинили співробітники поліції і попросили пред’явити документи. «Чинив опір», – було записано в документах. У суді йому дали 15 діб адміністративного арешту.

«Єдина партія є на світі, найправильніша – це партія «Хезболла»

Мірпоччаєви прийшли до слідчого ізолятора до призначеного часу. Їх уже чекали: офіцер ФСБ, який керував обшуком, молодий співробітник із камерою і ще кілька людей, усі на підпитку. Один із них підійшов близько до Ібрахімджона й заговорив: «Аллах говорить, що єдина партія є на світі, найправильніша – це партія «Хезболла», всі інші партії – це партії, що заблукали, єдина правильна партія – це «Хезболла». Ви будете якщо учасниками «Хезболли», ви будете на правильному шляху». Ібрахімджон слухав мовчки і не міг зрозуміти, всерйоз це чи жарт.

«Тепер ви разом із нами на одному кораблі. Ви разом із нами будете боротися проти зла, – продовжував чоловік, інші слухали. – Решта партій – зло на цій землі. Ви будете боротися тепер, ми ваші покровителі, тепер ми для вас все. Якщо ви будете працювати на нас, ми для вас зробимо все умови, щоб ви жили спокійно, мирно, тихо, ніхто вас щоб не смикав, не турбував. Те, що брат твій обіцяв, і ви будете виконувати, ви будете ходити в мечеть, будете заводити нові знайомства, будете ходити в гуртки, де викладають іслам, навчають злу. Якщо будете вести так, ми для вас зробимо все умови, щоб ви жили добре. Якщо ви не будете так робити, то ви просто пропадете». Після цього дали пачку чистих аркушів, наказали підписати й пішли.

«Здрастуйте, вас турбує ФСБ»

Чотири місяці Мірпоччаєвих ніхто не турбував, взимку зателефонували. «Здрастуйте, вас турбує ФСБ», – незнайомий голос. Ібрахімджону наказали разом із братами приїхати до Сімферополя, він погодився. В районі Москольця їх завели в занедбаний будинок, спустилися в підвал. Там були співробітник, який знімав обшук, і молодий оперативник – Денис Карлін, які весь день заповнювали якісь документи. Мірпоччаєви в цей час сиділи в коридорі і заходили, тільки щоб щось підписати, що – їм дивитися не дозволяли.

«Це традиційна практика для російських спецслужб, які тортурами і залякуванням намагаються схилити людини до співпраці, до стеження і доносів, а заодно зібрати «докази» для поточних або майбутніх кримінальних справ», – вважає адвокат Еміль Курбедінов. У вересні 2018 року він представляв інтереси Рената Параламова, затриманого після обшуку в нього вдома співробітниками ФСБ. Наступного дня його знайшли зі слідами тортур і побиття на автостанції Сімферополя. Він розповідав, що його також катували струмом співробітники ФСБ і погрожували зґвалтуванням, якщо він не співпрацюватиме і не підпише необхідні документи. Після того, як він став втрачати свідомість від болю, погодився підписати два протоколи – про те, що він є членом «Хізб ут-Тахрір», і другий – про те, що сховав у районі Мар’їному гаю в Сімферополі тротил і патрони. Параламов подав заяву про тортури в поліцію, проте реакції не було, і він разом із сім’єю виїхав із Криму.

«Із 2014 року ми зафіксували 181 випадок негуманного ставлення до жителів півострова з боку російських силовиків, із них – 55 випадків тортур», – розповіла керівник правозахисної організації «КримSOS» Таміла Ташева. У прокуратури Криму, що базується в Києві, свій підрахунок. За словами начальника відділу прокуратури Максима Кандзьоби, його відомство зареєструвало близько 140 кримінальних справ за фактами катувань, у тому числі й у випадку з братами Мірпоччаєвими.

«Правозахисники неодноразово стикалися в Криму з практикою незаконного, а то й нелюдського поводження спецслужб із громадянами. У хід ідуть зовсім різні способи змусити людину стати лояльним і податливим: від умовлянь упереміж із погрозами до жорстоких тортур. Справи Сенцова-Кольченка, Панова-Захтея, кримських «диверсантів» і мусульман рясніють такими епізодами. Ще огидніше те, що навіть в очевидних випадках слідчі й суди покривають свавілля силовиків», – розповів адвокат міжнародного об’єднання «Агора» Олександр Попков.