Доступність посилання

ТОП новини

Як це було: 27 Лютого, 2014 року, Сімферополь. Захоплення... Глави майбутньої книги


Співробітник МВС стоїть біля захопленої російськими військовими будівлі кримського парламенту. Сімферополь, 27 лютого 2014 року

Продовження, початок читайте тут.

Свідчення очевидців дуже важливі для історії. Ймовірно, з часом з'явиться багато спогадів про події у Криму кінця 2013 року й першої половини 2014 року. І кожна така стаття або книга буде дрібним пазлом великої цілісної картини, яка розповість про сутність того часу. Крим.Реалії публікують глави з майбутньої книги кримського журналіста Миколи Семени, в яких він розповідає про події лютого та березня 2014 року в Сімферополі.

«Це війна!» ‒ «Де ви бачите війну?»

27 лютого я приїхав у центр Сімферополя рано, була призначена зустріч з колегою. Але вигляд знайомих будівель здивував мене. Вхід до будівлі «верхушки», як журналісти називали кримський парламент, був забарикадований ящиками, бочками, якимись уламками конструкцій. Навколо боязко ходили якісь зелені солдати без погонів, але їхні автомати були з підстовбурними гранатометами. Таких тут раніше не бачили. Будівля Ради міністрів також охоронялася вздовж периметра такими ж вартовими. Вони діловито походжали взад-вперед, ні з ким не говорили, але й нікого не пропускали. Я зателефонував знайомим з Радміну й мені сказали, що усім, хто там працював, вранці зателефонували й сказали, щоб на роботу не виходили, будівля захоплена невідомими.

Через якийсь час до них зайшов тодішній голова уряду Анатолій Могильов, але незабаром він вийшов звідти й розповів натовпу журналістів, що будівля захоплена, хто ці люди, вони не зізнаються, чого хочуть, не говорять, сказали, що скоро все з'ясується, чекайте розпоряджень начальства. Схоже, для Могильова це було несподіванкою, він був роздратований, пішов шукати керівництво Верховної Ради...

Ще наприкінці 2013 року журналістка Ліля Буджурова попросила мене допомогти з висвітленням політичного життя в редагованій нею газеті «Первая крымская». Я погодився. Паралельно з роботою в редакції газети «День» я став приходити в «Первую крымскую», збирав матеріали, писав статті, кореспонденції, огляди. Ми обговорювали проблеми Криму й матеріали газети, радилися, про що писати, у кого взяти інтерв'ю.

Редакція тижневика розташовувалася на вулиці Карла Лібкнехта, якраз навпроти Художнього музею. Газета аналізувала найпроблемніші галузі життя: у кожному номері були статті про вузлові події політики, стан економіки, гуманітарної сфери, повідомлялося про культурні події, публікували новини.

Спочатку це була досить рутинна робота. Ми аналізували вплив на життя рішень Верховної Ради, Ради міністрів, писали про діяльність політичних партій.

Слова про гідність, європейську інтеграцію, які для Криму були в дивину, вселяли у кримчан нове самовідчуття

Але настав лютий 2014 року. Ми писали про проукраїнські мітинги, про Євромайдан у Криму, я намагався бувати на всіх заходах. Бачив, як на одному з мітингів на підтримку Революції Гідності Рефат Чубаров вимагав від влади упродовж десяти днів знести пам'ятник Леніну в Сімферополі. І хоч мало було причин вірити в те, що це дійсно відбудеться, але самі слова про гідність, європейську інтеграцію, які для Криму були в дивину, вселяли у кримчан нове самовідчуття, нову самосвідомість, причетність до чогось великого й справжнього, на противагу тій брехні та примітивності, яку принесли «донецькі».

Рада міністрів Криму від самого початку подій у Києві, тобто з листопада 2013 року, з дня розгону студентів і відмови Януковича від підписання Євроінтеграції, зайняла позицію за владу проти народу. Ми сприймали це як позицію проти справедливості, неприпустиму для органу влади. Я писав репортажі про ці події, у кожному номері давав огляд подій, що відбуваються в Києві. Ліля Буджурова в редакції практично не бувала, керувала через інтернет, макети газети їй надсилала відповідальний секретар Венера Боросанова. На місці редакцією намагалися керувати директор підприємства, бухгалтер і представники засновника.

З моменту вторгнення до Криму російського спецназу, появи в Сімферополі військових ми писали про неправомірність їх появи, незаконність захоплення Верховної Ради та Ради міністрів і встановлення над ними триколора Росії. Одним з останніх моїх матеріалів був текст про загибель на Майдані Сергія Нігояна...

Я помітив, що з моменту вторгнення російських військ ставлення редакційного місцевого начальства до мене змінилося. Воно стало холодним, з усього було видно, що моїх матеріалів вони не схвалюють. Але їхнє ставлення було мені байдуже, я знав, що написав правду і що редактор Ліля Буджурова схвалила мої матеріали. Я знав, що причиною цього були якщо не повністю проросійські їхні настрої, то, як мінімум, відсутність у них любові й відповідального ставлення до України, країни, в якій вони жили, навчалися, чиїми ресурсами користувалися. Мене це не дивувало. Таке в Криму тоді було на кожному кроці.

Поруч із редакцією російські військові під виглядом «самооборони Криму» заблокували штаб військ берегової оборони на вулиці Карла Маркса

У той день, коли зовсім поруч з редакцією російські військові під виглядом «самооборони Криму» заблокували штаб військ берегової оборони на вулиці Карла Маркса, загнали в кафе «Віденські булочки» представника ООН Шимоновича, й шалена юрба гучно кричала «Рассея! Рассея! Рассея!», я повернувся до редакції і наштовхнувся на холодні очі директора та його наближених. Я розповів їм, що відбувається ось тут, поруч з редакцією: про «Урали» під тентами, в яких ховаються російські військові, про силову протидію українським активістам. Розповів, що на перехресті в цей час стояв постовий міліціонер і один журналіст підійшов до нього й почав говорити про те, чому ці озброєні люди без розпізнавальних знаків на вулиці, і чи не варто представнику влади з'ясувати ситуацію, встановити, що це за люди, припинити їх незаконне перебування зі зброєю в місті. Але той відповів: то не ваша справа, я тут охороняю громадський порядок, ніхто нічого не порушує...

«Яка війна? Де ви бачите війну? Ніхто не стріляє, ніхто не вбитий, хіба така війна буває?» ‒ відповідали вони мені

«Це війна!» ‒ завершив я свою розповідь. «Яка війна? Де ви бачите війну? Ніхто не стріляє, ніхто не вбитий, хіба така війна буває?» ‒ відповідали вони мені.

Після цього вони стали говорити мені, що ми не можемо друкувати такі матеріали, тому що вони прийдуть до редакції, заблокують нас тут, розіб'ють вікна й меблі, а то й поб'ють. Кому це треба? У той же день Ліля Буджурова повідомила мене, що «Первая крымская» припиняє свій вихід, що всі звільнені, кожен може вирішувати свою долю сам.

Через якийсь час я дізнався, що урізана редакція «Первой крымской» знайшла нового інвестора, ним виявився на той час віцепрем'єр Криму Рустам Теміргалієв. Редакція переїхала спочатку в одну кімнату на другому поверсі якоїсь бензозаправки, але незабаром у Теміргалієва з'явилися проблеми в стосунках із Сергієм Аксеновим і Володимиром Константиновим, я так розумію через викрадення 300 кілограмів золота з кримського відділення Ощадбанку України, яке вони не змогли поділити між собою. Теміргалієва звільнили, потім вислали до Казахстану торговим представником Татарстану, пізніше порушили кримінальну справу, яка після розголосу була успішно й тихо злита кримським управлінням ФСБ або Слідчого комітету Росії. Інформація про це обійшла практично всі ЗМІ Росії та України, що зробило свою справу ‒ відвело підозри від Аксенова та Константинова і сконцентрувало їх на Теміргалієві. Наслідки цієї справи так і не настали. Після цього скандалу Теміргалієву стало не до газети, і так дуже гарна раніше газета «Первая крымская» тихо й безвісно померла.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG