Історія СРСР та інших країн з тоталітарним й авторитарним режимом правління свідчить, що тяжкі злочини може вчинити не тільки окупант чи агресор, але й влада своєї власної країни. Російська та міжнародна організації «Меморіал», діяльність яких заборонив російський суд, повертають жителям усього колишнього СРСР пам'ять про жертв комуністичної влади. І нагадують про злочини, які ніколи не повинні повторитися.
Аби загоїти болючі рани минулого, і щоб уникнути нових страждань, є надійний рецепт.
По-перше, громадяни повинні мати беззаперечне право знати всю правду про минуле своєї країни та про злочини проти своїх співгромадян. І державна влада має сприяти цьому праву, а не перешкоджати йому.
По-друге, всі тяжкі злочини мають бути задокументовані та розслідувані органами правопорядку. Винні мають понести відповідальність, якщо не фізичну, то історичну. А прощення буває повним тільки за умови, коли ми точно знаємо, що саме вибачаємо. В цьому є сенс розслідування злочину депортації кримських татар, котре розпочала Прокуратура АР Крим.
Жертви та їхні страждання мають отримати право бути почутими. Це одна з важливих умов примирення
По-третє, жертви злочинів та їхні близькі мають отримати право на моральну сатисфакцію та репарацію майна, котрого їх було позбавлено у неправовий спосіб, та інших компенсацій за завдану шкоду. Всі майнові права, котрі можна відновити, мають бути відновлені. А жертви та їхні страждання мають отримати право бути почутими. Це одна з важливих умов примирення.
Четвертою складовою рецепту є реформа та створення таких інститутів, державних і громадянських, котрі унеможливлять появу нової злочинної влади. Важливою в цьому є роль органів правосуддя, котрі мають виявляти, переслідувати і нейтралізувати будь-які незаконні дії. Щоб ця діяльність була успішною, довіра суспільства до правосуддя має бути беззаперечною.
П’ята складова – це люстрація всіх причетних до протиправної діяльності режиму. Державна та політична система таким чином очищуються від згубних традицій і спотворених стандартів, коли нелюдське поводження та злочини є нормою роботи, а не караним діянням. Особливо це має стосуватися правоохоронних і безпекових установ.
Розслідування і справедливий суд минулих злочинів, якщо вони відбуваються, – це пам’ятники, не гірші від бронзових
Розслідування і справедливий суд минулих злочинів, якщо вони відбуваються, – це пам’ятники, не гірші від бронзових. Адже це пам’ятники не сумнівним героям, а подіям, які ніколи не мають повторитися. Ці пам’ятники постають у наших душах та умах. Пам’ятники у душах цінніші за кам’яні постаті на майданах. Бо вони заважають тоталітарним і авторитарним лідерам знайти виконавців для своїх біснуватих задумів, заважають отримати мовчазну згоду більшості. Так, злочини тоталітаризму чинилися за вказівкою політичної верхівки СРСР. Проте десятки тисяч «звичайних громадян» були їх безпосередніми виконавцями. Без рядових виконавців не можлива жодна злочинна влада.
Рішення російського суду про заборону «Меморіалів» має нагадувати нам, українцям, що кожен неправовий вчинок органів правопорядку і судочинства підриває довіру до всієї правоохоронної системи та позбавляє нас нормального мирного майбутнього, створюючи безперервне коло помилок і злочинів.
Рішення суду про заборону діяльності «Меморіалів», неправове за своєю суттю, є небезпечним з точки зору майбутнього. Адже це рішення – знак того, що чинна російська влада намагається будувати Росію на замовчуванні правди, на фундаменті з кісток і крові мільйонів жертв злочинної комуністичної влади. Отже, минуле повторюватиметься. Це пряма загроза мирному майбутньому України і решти сусідів Росії, і це пряма загроза для майбутнього всіх російських громадян.
Це знак того, що чинна російська влада намагається будувати Росію на замовчуванні правди
Попереду в України – відновлення миру і довіри на територіях, котрі зараз тимчасово перебувають під окупацією. У нас вже виникли і, напевне, ще виникнуть численні товариства для сприяння розслідуванню злочинів, скоєних під час збройного конфлікту. На щастя, ми намагаємося сформувати довіру між громадськими об’єднаннями та державою. Один з прикладів – створення Віртуального музею агресії Росії, як приклад синергії численних громадських організацій, Інституту національної пам’яті, правоохоронців та інших осіб у процесі документування окупації Криму. Українська влада має зробити все можливе для встановлення та неупередженої правової оцінки всіх найтяжчих злочинів під час війни та окупації, щоб захистити права всіх жертв цього конфлікту. Це одна з обов’язкових умов для відновлення міцного та щирого миру на нашій землі.
У дослідженні історії збройних конфліктів найбільшою довірою населення користується інформація недержавних організацій. Тому для держави важлива кооперація з неурядовими організаціями, а не знищення їх за прикладом Росії. Можу сказати, що з 2016 року ми запровадили постійну співпрацю Прокуратури АР Крим з громадськими правозахисними організаціями для встановлення всіх воєнних злочинів та злочинів проти людяності на території окупованого Криму. Далі ця практика була продовжена і щодо тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей України. Унікальний досвід взаємодії недержавних організацій і влади в питаннях пам’яті про війну – це те, що відрізняє Україну від Росії та дає нам надію на примирення і на те, щоб лишитися державою з людським обличчям і душею. Цю довіру важливо цінувати та зберігати.
Гюндуз Мамедов, колишній заступник генерального прокурора України, раніше очолював Прокуратуру Автономної Республіки Крим
Думки, висловлені в рубриці «Блоги» передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
