Доступність посилання

ТОП новини

Жодного дня без свого народу. Життя та боротьба Зампіри Асанової


Ветеран Національного руху кримських татар Зампіра Асанова
Ветеран Національного руху кримських татар Зампіра Асанова

Продовження, початок читайте тут.

У 1968 році Зампіра Асанова багато часу перебувала в Москві. Вона не тільки підписала резонансне звернення до Будапештської наради комуністів і робочих партій, а й постійно спілкувалася з московськими дисидентами.

У 1968 році Мустафа Джемілєв приїхав до столиці після свого першого терміну ув'язнення як делегат Національного руху. І, як він згадує: «Зампіра познайомила мене з багатьма московськими дисидентами».

Нині вже покійний дисидент Віктор Красін так згадував цей час і те, як на Захід просочилися перші матеріали про кримськотатарську проблему: «З осені 1968 року й до кінця грудня 1969 року, коли мене заарештували, я регулярно передавав дисидентські матеріали американським кореспондентам, з трьома з них я зустрічався постійно. Це були Генрі Камм із «Нью Йорк Таймс», Френк Старр з «Чикаго Трибюн» та Тоні Коллінз з «Ассошіейтед Прес». Я натрапив на такий дивний для мене феномен: матеріали про кримськотатарський рух вони брати не хотіли. Усі вони говорили одне й те саме: американську громадськість не цікавлять релігійні та національні рухи в СРСР. В Америці цікавляться правозахисним рухом, в якому вимагали від радянського уряду дотримання громадянських свобод і кинули йому вперше за пів століття безпрецедентний виклик. Найбільші симпатії на Заході викликають ті люди, які, не боячись арештів, борються в СРСР за гласність, за справедливий суд та інші громадянські свободи. Я сперечався з ними, доводячи, що кримські татари мають таке ж право на гласність, як і ми, вказуючи також на те, що в СРСР будь-який рух, не важливо ‒ релігійний чи національний ‒ набуває неминуче політичного забарвлення. Нарешті, Генрі Камм погодився взяти матеріали про кримських татар, і вони з'явилися в «Нью Йорк Таймс».

Це була велика статтями з фотографіями, зокрема і з відомою фотографією розгону Чирчикської маніфестації, в якій брали участь тисячі кримських татар.

«Відтоді матеріали про кримських татар брали у мене без заперечень... Зампіра Асанова, яка разом з Роланом Кадиєвим була представником кримських татар у Москві у 1968 році, коли я приніс їй згаданий номер «Нью Йорк Таймс», навіть заплакала, мабуть, і від образи, що їх так довго замовчували», ‒ згадує Красін.

Пізніше він познайомив Мустафу Джемілєва з кореспондентом «Чикаго Трибюн» Френком Старом, і той почав сам передавати журналісту матеріали про кримськотатарський рух. Так відбувся своєрідний інформаційний прорив на Захід, коли про кримськотатарську проблему стало відомо і за кордоном, ‒ і це, без сумніву, стало однією з важливих віх в історії Національного руху.

Зампіра Асанова в одній зі своїх поїздок до співвітчизників
Зампіра Асанова в одній зі своїх поїздок до співвітчизників

Ще одна знаменна подія сталася 6 червня 1969 року. У центрі Москви, на площі Маяковського, відбулася демонстрація кримських татар, в якій взяли участь Енвер Аметов, Зампіра Асанова, Решат Джемілєв, Айдер Зейтуллаєв, Ібраїм Холапов і дочка правозахисника Петра Якіра Ірина. О 12 годині 15 хвилин біля пам'ятника Маяковському вони розгорнули свої гасла: «Хай живе ленінська національна політика», «Комуністи, поверніть Крим кримським татарам», «Припиніть гоніння на кримських татар», «Свободу генералові Григоренку!».

Через декілька хвилин їх затримали й відвезли в міліцію. Учасникам демонстрації вдалося уникнути арешту, мабуть, через Міжнародну нараду комуністів, яка саме тривала, однак згодом влада «пригадала» всім їм участь у зухвалій і сміливій акції.

Ветеран національного руху Лютфі Бекіров був серед тих небагатьох кримських татар, хто оселився в Криму в 1968 році. Він розповідає про те, як проводжали на батьківщину перші після депортації кримськотатарські родини: «Проводи в Крим проходили дуже урочисто. До мене в Бекабад приїхали активісти руху з усіх регіонів, серед них і Зампіра Асанова, Айше Сейтмуратова. Всі виступали, бажали нам щасливого життя в Криму й говорили про те, що скоро на батьківщину повернеться весь кримськотатарський народ. Тоді я й познайомився із Зампірою».

Проводи сім'ї Бекірових до Криму
Проводи сім'ї Бекірових до Криму
Ми їздили з нею Кримом, зустрічалися зі співвітчизниками, яких не прописували багато років на батьківщині
Лютфі Бекіров

Знайомство переросло в дружбу трохи пізніше, коли Лютфі Бекіров уже в Криму організовував разом зі своїми соратниками ініціативну групу. Він розповідає: «Зампіра часто приїжджала до Криму, жила у нас. Ми їздили з нею Кримом, зустрічалися зі співвітчизниками, яких не прописували багато років на батьківщині. У Криму тоді було близько 250 кримськотатарських сімей. Також часто обговорювали із Зампірою питання про відновлення нашої національної автономії».

«Ми всі любили й поважали цю жінку, яка так активно боролася за відновлення наших прав», ‒ каже Лютфі аг'а.

Активісти Національного руху Зампіра Асанова і Лютфі Бекіров
Активісти Національного руху Зампіра Асанова і Лютфі Бекіров

У 1985 році Зампіра Асанова повернулася до Криму. Починаючи з 1989 року, вона працювала в Сімферопольській лікарні, проте через участь у похоронах академіка Андрія Сахарова у неї виникли проблеми на роботі, і вона змушена була звільнитися.

Асанова ніколи не висувала свою кандидатуру на виборах до представницьких органів народу. Але при цьому завжди була в перших лавах руху ‒ її авторитет був такий, що вона не потребувала ні посад, ні регалій.

Її ставлення до людей, особливо до учасників Національного руху, визначалося наявністю у них таких якостей, як щирість, чесність і професіоналізм
Рефат Чубаров

«Як правило, люди, які повністю віддають себе служінню поставленій меті, бувають дуже вимогливі й до оточення. У випадку із Зампірою абла, ми можемо говорити про те, що її ставлення до людей, особливо до учасників Національного руху, визначалося наявністю у них таких якостей, як щирість, чесність і професіоналізм. Зампіра абла дуже симпатизувала людям з освітою, науковим ступенем, визнаним у своїй сфері професіоналам. Але якщо людина, удостоєна її уваги, давала привід засумніватися в її чесності та щирості, вона не дозволяла таким людям увійти в її оточення», ‒ розповідає голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Будучи дуже вимогливою щодо себе, вона зворушливо ніжно, по-материнськи опікала соратників, молодших за неї.

Невтомна Зампіра Асанова не пропускала жодну значущу подію в житті свого народу
Невтомна Зампіра Асанова не пропускала жодну значущу подію в житті свого народу

Рефат Чубаров згадує такий випадок: «У вересні 1990 року я виїхав потягом із Сімферополя до Ленінграда, де мав приєднатися до Вільдана Шем'ї-заде, який прямував з Москви, з метою участі в одному із заходів Народного фронту Ленінграда. Не встиг я зайняти своє місце в плацкартному вагоні та задуматися про те, як я витримаю дорогу до Ленінграда без харчів (ті, хто пам'ятає 90-ті роки, зрозуміють, про що це я...) як з боку перону постукали у вікно вагона. Відсунувши фіранку, я побачив Зампіру абла з великим пакетом у руках. Коли я вийшов з вагона, вона простягнула мені пакет і сказала, що їжа домашня, а яблука з її саду.

На моє здивування, звідки вона дізналася про мою поїздку, тим більше про номер потягу та вагон, вона сказал: «Це добре, що я вчора почула, що ти маєш виїхати до Ленінграда. Знаючи, наскільки ви, молоді, буваєте безладними, вирішила приготувати домашньої їжі в дорогу й покласти кримські яблучка. Що стосується потягу, то він сьогодні один, прямий до Ленінграда, а провідники підказали, в який вагон сів худий брюнет із довгою бородою. Що не з'їси, поділишся з Вільданом».

Маю зізнатися, такої смачної бурми (кримськотатарська страва ‒ авт.), яку приготувала Зампіра абла, я більше не зустрічав. Як розумієте, Вільдану я нічого не довіз».

Рефат Чубаров
Рефат Чубаров

Асанова завжди з величезною повагою відгукувалася про тих людей, хто в складні часи надавав допомогу Національному руху. Вона була одним з ініціаторів встановлення пам'ятника генералу Петру Григоренку в Сімферополі; у листопаді 2006 року взяла участь у святкуванні 30-річчя Української Гельсінської групи. В останні роки вона дуже хворіла, але завжди була зі своїми однодумцями.

Зампіра Асанова (в центрі) з Гульнарою Бекіровою і вченим Юрієм Білухою
Зампіра Асанова (в центрі) з Гульнарою Бекіровою і вченим Юрієм Білухою

Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв згадує: «Вона іноді заходила до мене в кабінет у Меджлісі. Згадувала події, людей з історії Національного руху. Я не міг довго розмовляти, було багато роботи... Вона говорила: «Помру, будеш мене згадувати»...

Зампіра Асанова померла 16 січня 2014 року. Провести в останню путь її прийшли сотні співвітчизників, для яких вона була й залишається прикладом того, як боротися і любити свою єдину батьківщину ‒ Крим.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG