Доступність посилання

ТОП новини

Жодного дня без свого народу. Життя та боротьба Зампіри Асанової


Ветеран Національного руху кримських татар Зампіра Асанова

Продовження, початок читайте тут.

У 1968 році Зампіра Асанова багато часу перебувала в Москві. Вона не тільки підписала резонансне звернення до Будапештської наради комуністів і робочих партій, а й постійно спілкувалася з московськими дисидентами.

У 1968 році Мустафа Джемілєв приїхав до столиці після свого першого терміну ув'язнення як делегат Національного руху. І, як він згадує: «Зампіра познайомила мене з багатьма московськими дисидентами».

Нині вже покійний дисидент Віктор Красін так згадував цей час і те, як на Захід просочилися перші матеріали про кримськотатарську проблему: «З осені 1968 року й до кінця грудня 1969 року, коли мене заарештували, я регулярно передавав дисидентські матеріали американським кореспондентам, з трьома з них я зустрічався постійно. Це були Генрі Камм із «Нью Йорк Таймс», Френк Старр з «Чикаго Трибюн» та Тоні Коллінз з «Ассошіейтед Прес». Я натрапив на такий дивний для мене феномен: матеріали про кримськотатарський рух вони брати не хотіли. Усі вони говорили одне й те саме: американську громадськість не цікавлять релігійні та національні рухи в СРСР. В Америці цікавляться правозахисним рухом, в якому вимагали від радянського уряду дотримання громадянських свобод і кинули йому вперше за пів століття безпрецедентний виклик. Найбільші симпатії на Заході викликають ті люди, які, не боячись арештів, борються в СРСР за гласність, за справедливий суд та інші громадянські свободи. Я сперечався з ними, доводячи, що кримські татари мають таке ж право на гласність, як і ми, вказуючи також на те, що в СРСР будь-який рух, не важливо ‒ релігійний чи національний ‒ набуває неминуче політичного забарвлення. Нарешті, Генрі Камм погодився взяти матеріали про кримських татар, і вони з'явилися в «Нью Йорк Таймс».

Це була велика статтями з фотографіями, зокрема і з відомою фотографією розгону Чирчикської маніфестації, в якій брали участь тисячі кримських татар.

«Відтоді матеріали про кримських татар брали у мене без заперечень... Зампіра Асанова, яка разом з Роланом Кадиєвим була представником кримських татар у Москві у 1968 році, коли я приніс їй згаданий номер «Нью Йорк Таймс», навіть заплакала, мабуть, і від образи, що їх так довго замовчували», ‒ згадує Красін.

Пізніше він познайомив Мустафу Джемілєва з кореспондентом «Чикаго Трибюн» Френком Старом, і той почав сам передавати журналісту матеріали про кримськотатарський рух. Так відбувся своєрідний інформаційний прорив на Захід, коли про кримськотатарську проблему стало відомо і за кордоном, ‒ і це, без сумніву, стало однією з важливих віх в історії Національного руху.

Зампіра Асанова в одній зі своїх поїздок до співвітчизників
Зампіра Асанова в одній зі своїх поїздок до співвітчизників

Ще одна знаменна подія сталася 6 червня 1969 року. У центрі Москви, на площі Маяковського, відбулася демонстрація кримських татар, в якій взяли участь Енвер Аметов, Зампіра Асанова, Решат Джемілєв, Айдер Зейтуллаєв, Ібраїм Холапов і дочка правозахисника Петра Якіра Ірина. О 12 годині 15 хвилин біля пам'ятника Маяковському вони розгорнули свої гасла: «Хай живе ленінська національна політика», «Комуністи, поверніть Крим кримським татарам», «Припиніть гоніння на кримських татар», «Свободу генералові Григоренку!».

Через декілька хвилин їх затримали й відвезли в міліцію. Учасникам демонстрації вдалося уникнути арешту, мабуть, через Міжнародну нараду комуністів, яка саме тривала, однак згодом влада «пригадала» всім їм участь у зухвалій і сміливій акції.

Ветеран національного руху Лютфі Бекіров був серед тих небагатьох кримських татар, хто оселився в Криму в 1968 році. Він розповідає про те, як проводжали на батьківщину перші після депортації кримськотатарські родини: «Проводи в Крим проходили дуже урочисто. До мене в Бекабад приїхали активісти руху з усіх регіонів, серед них і Зампіра Асанова, Айше Сейтмуратова. Всі виступали, бажали нам щасливого життя в Криму й говорили про те, що скоро на батьківщину повернеться весь кримськотатарський народ. Тоді я й познайомився із Зампірою».

Проводи сім'ї Бекірових до Криму
Проводи сім'ї Бекірових до Криму
Ми їздили з нею Кримом, зустрічалися зі співвітчизниками, яких не прописували багато років на батьківщині
Лютфі Бекіров

Знайомство переросло в дружбу трохи пізніше, коли Лютфі Бекіров уже в Криму організовував разом зі своїми соратниками ініціативну групу. Він розповідає: «Зампіра часто приїжджала до Криму, жила у нас. Ми їздили з нею Кримом, зустрічалися зі співвітчизниками, яких не прописували багато років на батьківщині. У Криму тоді було близько 250 кримськотатарських сімей. Також часто обговорювали із Зампірою питання про відновлення нашої національної автономії».

«Ми всі любили й поважали цю жінку, яка так активно боролася за відновлення наших прав», ‒ каже Лютфі аг'а.

Активісти Національного руху Зампіра Асанова і Лютфі Бекіров
Активісти Національного руху Зампіра Асанова і Лютфі Бекіров

У 1985 році Зампіра Асанова повернулася до Криму. Починаючи з 1989 року, вона працювала в Сімферопольській лікарні, проте через участь у похоронах академіка Андрія Сахарова у неї виникли проблеми на роботі, і вона змушена була звільнитися.

Асанова ніколи не висувала свою кандидатуру на виборах до представницьких органів народу. Але при цьому завжди була в перших лавах руху ‒ її авторитет був такий, що вона не потребувала ні посад, ні регалій.

Її ставлення до людей, особливо до учасників Національного руху, визначалося наявністю у них таких якостей, як щирість, чесність і професіоналізм
Рефат Чубаров

«Як правило, люди, які повністю віддають себе служінню поставленій меті, бувають дуже вимогливі й до оточення. У випадку із Зампірою абла, ми можемо говорити про те, що її ставлення до людей, особливо до учасників Національного руху, визначалося наявністю у них таких якостей, як щирість, чесність і професіоналізм. Зампіра абла дуже симпатизувала людям з освітою, науковим ступенем, визнаним у своїй сфері професіоналам. Але якщо людина, удостоєна її уваги, давала привід засумніватися в її чесності та щирості, вона не дозволяла таким людям увійти в її оточення», ‒ розповідає голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Будучи дуже вимогливою щодо себе, вона зворушливо ніжно, по-материнськи опікала соратників, молодших за неї.

Невтомна Зампіра Асанова не пропускала жодну значущу подію в житті свого народу
Невтомна Зампіра Асанова не пропускала жодну значущу подію в житті свого народу

Рефат Чубаров згадує такий випадок: «У вересні 1990 року я виїхав потягом із Сімферополя до Ленінграда, де мав приєднатися до Вільдана Шем'ї-заде, який прямував з Москви, з метою участі в одному із заходів Народного фронту Ленінграда. Не встиг я зайняти своє місце в плацкартному вагоні та задуматися про те, як я витримаю дорогу до Ленінграда без харчів (ті, хто пам'ятає 90-ті роки, зрозуміють, про що це я...) як з боку перону постукали у вікно вагона. Відсунувши фіранку, я побачив Зампіру абла з великим пакетом у руках. Коли я вийшов з вагона, вона простягнула мені пакет і сказала, що їжа домашня, а яблука з її саду.

На моє здивування, звідки вона дізналася про мою поїздку, тим більше про номер потягу та вагон, вона сказал: «Це добре, що я вчора почула, що ти маєш виїхати до Ленінграда. Знаючи, наскільки ви, молоді, буваєте безладними, вирішила приготувати домашньої їжі в дорогу й покласти кримські яблучка. Що стосується потягу, то він сьогодні один, прямий до Ленінграда, а провідники підказали, в який вагон сів худий брюнет із довгою бородою. Що не з'їси, поділишся з Вільданом».

Маю зізнатися, такої смачної бурми (кримськотатарська страва ‒ авт.), яку приготувала Зампіра абла, я більше не зустрічав. Як розумієте, Вільдану я нічого не довіз».

Рефат Чубаров
Рефат Чубаров

Асанова завжди з величезною повагою відгукувалася про тих людей, хто в складні часи надавав допомогу Національному руху. Вона була одним з ініціаторів встановлення пам'ятника генералу Петру Григоренку в Сімферополі; у листопаді 2006 року взяла участь у святкуванні 30-річчя Української Гельсінської групи. В останні роки вона дуже хворіла, але завжди була зі своїми однодумцями.

Зампіра Асанова (в центрі) з Гульнарою Бекіровою і вченим Юрієм Білухою
Зампіра Асанова (в центрі) з Гульнарою Бекіровою і вченим Юрієм Білухою

Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв згадує: «Вона іноді заходила до мене в кабінет у Меджлісі. Згадувала події, людей з історії Національного руху. Я не міг довго розмовляти, було багато роботи... Вона говорила: «Помру, будеш мене згадувати»...

Зампіра Асанова померла 16 січня 2014 року. Провести в останню путь її прийшли сотні співвітчизників, для яких вона була й залишається прикладом того, як боротися і любити свою єдину батьківщину ‒ Крим.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG