Доступність посилання

ТОП новини

Запорозькі козаки і Чорне море. Імперська історіографія проти України


Фрагмент генеральної мапи України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 рік

Майже ніколи не вступаю в дискусію зі своїми критиками й опонентами, проте після того, як на сайті Радіо Свобода з’явилася моя стаття «Історія України та міфи Росії: слова Путіна є промовистими», такий собі Владімір Дьомін відреагував на неї дописом, відповідь на який необхідна. Дьомін стверджує: «В 17 веке город Киев принадлежал Польше, всё причерноморье и приазовье входило в состав Турции – запорожцы туда и сунуться боялись! Хохлам была уготована роль польского быдла и турецких батраков. Только благодаря приходу русских на помощь запорожскому казачеству сохранился украинский народ!»

Заява Дьоміна – це яскравий вияв сучасної російської історіографії з її сумішшю політичної заангажованості й побутового хамства в тому варіанті, як її представлено на рівні масової російської і проросійської свідомості. Дух імперської величі як головний ідеологічний компонент Росії особливо загострився нині в путінській Російській Федерації. Той дух проявляється в ствердженні меншовартості майже всіх навколишніх народів і країн, над усе тих, що мали «щастя» перебувати у складі імперії чи СРСР.

Імперські історики доводили і з особливим ентузіазмом доводять нині, що всі ці народи не мали повноцінної історії, що була б зіставна з великою історією Росії. А тому вони є за визначенням другорядними народами, які на щось здатні лише під «чуйним» керівництвом Кремля. Тому славетні сторінки неросійської історії свідомо і цілеспрямовано спотворюються і фальшуються, щоб обґрунтувати «право» Кремля на вирішення долі цих народів за власним імперським розсудом. У цій справі нинішні російські лідери мають відповідних попередників. Сталін, виступаючи з нагоди перемоги у війні 1941-45 років, назвав росіян «найвидатнішим і керівним народом СРСР». Тобто генсек, всупереч офіційній інтернаціональній демагогії, визнав, якій саме нації належала радянська імперія. Нині всі ці шовіністичні ідеї в путінській Росії не лише повною мірою легітимізовано; вони набули подальшого розвитку, незрідка демонструючи політичний маразм. Після набуття Україною томосу про автокефалію української православної церкви, мені довелося побачити телесюжет про ставлення жителів Москви до цієї події. Москвичі щиро, без жодної іронії з обуренням запитували: «Як можна не підпорядковуватися Москві? Як можна її не слухатися?» Месіанство на кшталт «Москва – третій Рим!» буяє, незважаючи на реалії ХХІ століття…

Ну а тепер варто торкнутися історичних реалій щодо того, як саме запорожці «боялися» Османської імперії на Чорному морі.

Пам'ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному (близько 1582–1622) в Києві. Був українським полководцем, політичним діячем, гетьманом реєстрового козацтва, кошовим отаманом Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Московського царства, Кримського ханства та Османської імперії
Пам'ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному (близько 1582–1622) в Києві. Був українським полководцем, політичним діячем, гетьманом реєстрового козацтва, кошовим отаманом Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Московського царства, Кримського ханства та Османської імперії

​Українське море

Це море тривалий час називалось Руське або, як уточнював Михайло Грушевський, «за сучасною термінологією – Українське». Українці мали всі підстави вважати його своїм, бо то була і є природна частина їхньої Батьківщини. На початку ХVІІ століття запорозькі козаки майже неподільно панували на Чорному морі, наводячи жах на османів. Дійшло до того, що причорноморські міста Анатолії і Балкан звернулися до султана з петицією, де заявили, що якщо глава Османської імперії не захистить їх від козаків, то вони визнають їхню владу. В 1605 році запорожці зруйнували турецьку фортецю Перекоп, ще за два роки напали на фортеці Акерман, Кілію та Ізмаїл. 1614 року запорожці організували і блискучо провели морські десанти на Трапезунд і Синоп і захопили їх. Потім вони з’явилися під Стамбулом, спалили портові причали на очах у султана та його двору. А гетьман Сагайдачний штурмом узяв Кафу (Феодосія), звільнивши тисячі рабів.

Пам'ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному (близько 1582–1622) в Хотині
Пам'ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному (близько 1582–1622) в Хотині

1618 року султан скликав спеціальну нараду, на якій обговорювалися термінові заходи по обороні від козацьких нападів, причому на ту нараду були запрошені посли Венеційської республіки, Франції, Англії та інших європейських держав. Посол Венеції Вальєр доповідав у цей час, що «турки доведені до краю нападами козаків, які стали для них надто болючими».

Польський бароковий поет Самуїл Твардовський у поемі «Внутрішня війна» (1654-60) називав запорозьких козаків «найстрашнішим бичем для турків» і заявляв, що козаки здійснювали свої походи «на тисячі миль в Азію, спалили Трапезунд, Синоп зруйнували і під самий Константинополь підходили не раз».

Англійський посол у Стамбулі протягом 1621-28 роках сер Томас Ро доповідав у Лондон 30 червня 1623 року: «Козаки для них (турків) небезпечніші від наймогутніших ворогів, тому що вони заважають завезенню провіанту в Константинополь». Докладно описав англійський посол напад козаків на турецьку столицю 9 червня 1624 року, завершивши опис таким висновком: «Цілий день до заходу сонця сміливо стояли вони і загрожували великій, але стривоженій столиці світу і всій її могутності, нарешті зі своєю здобиччю, з розгорнутими прапорами козаки відійшли, щоправда без перемоги але й без відсічі турків. Ця не така вже й значна обставина ця дерзновенна акція розкрила дивовижну істину про цю велику державу – що вона здаючись такою грізною і могутньою, насправді слабка й беззахисна».

За кілька днів Ро повідомляв, що козаки знову напали на Стамбул і громили його околиці. А в травні 1626 року він дав таку реляцію: «Вони (запорожці) загрожують вступити в бій з усім турецьким флотом і дали клятву, що захоплять корабель адмірала. Всі міста і села на Босфорі до самого Константинополя охоплені великим жахом…»

Ось так запорожці «боялісь сунуться» у Причорномор’я…

Генеральна карта України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення)
Генеральна карта України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення)

​Хто «тлумачить літеру» українцям?

А Росії в ХVІІ столітті на Чорному морі видно не було. Лише в кінці століття розпочалися Азовські походи Петра І. Однак під час Прутського походу 1711 року Пьотр потрапив у турецький полон, бо його армія була вщент розбита турками і кримськими татарами. Петра врятував величезний хабар турецькому везіру, на який витратили мало не третину імперського бюджету Росії. Якби не це, то довелося б великому Петру крокувати вулицями Стамбула з мотузкою на шиї… Між іншим, султан везіра повісив за корупцію і зраду інтересів Османської імперії. Після Прутської ганьби Росія приблизно на 40 років зникла з чорноморських обріїв, хоча й не забувала час від часу атакувати Крим. 1783 року в Ахтіарську бухту (де було засновано Севастополь) за день до ескадри російського адмірала Клокачова козацьку Дніпровську флотилію привів кошовий отаман Сидір Білий. Він невдовзі помер від поранень, яких зазнав у боях з турками, а на його похороні на знак поваги до українського флотоводця був присутній контр-адмірал Пол Джонс, засновник Військово-морського флоту Сполучених Штатів Америки, який тоді перебував на російській службі.

Пол Джонс був за походженням шотландцем, як і реальний засновник Севастополя (а зовсім не німкеня Єкатеріна ІІ) контр-адмірал Томас Маккензі. Одначе цікава роль шотландців щодо історії рідного міста автора цієї статті…

Отже, свою історію, правду про себе, про пращурів треба захищати. Ще в ХVІІ столітті український літописець, говорячи про захист Чигирина від турків, зазначив, що якби турки перемогли, то почали б «тлумачити нам літеру» і від того була б українському народові шкода. Нині Кремль знову намагається «тлумачити літеру» українцям, як робив це багато століть…

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації ​ на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG