В пошуках утраченого сенсу
Про політику говорять усі. Говорять упевнено й голосно – щоби не перебили. І слава Богу, що говорять. Гірше за суспільство політизоване, може бути лише суспільство аполітичне. Краще помилятись і виправляти помилки, ніж називати помилки досягненнями.
Втім, я про інше. На тлі великої політики традиційно малопомітною лишається політика гуманітарна (розумію, що комусь може не подобатись саме формулювання, але, як на мене, до наших обставин воно надається доволі точно – щось середнє між гуманітарною допомогою та гуманітарним конвоєм). І ось подібне несерйозне ставлення до гуманітарної царини з боку суспільства мені особисто видається доволі легковажним. Оскільки «велика» політика саме в своєму ставленні до культурної сфери, з її невидимими на перший погляд течіями та підводними каменями, як це не дивно, іноді буває щирою та відвертою. Варто лише уважно слухати.
Без конкретики
Скажімо, цікаво було почитати розмову нового очільника культури, молоді та спорту Володимира Бородянського з Сонею Кошкіною та Дарією Бадьор. Цікаво, оскільки розмова ця, по-перше, дає відповіді на багато питань, а, по-друге, ставить не менше нових питань, на які нова влада змушена буде відповідати своєю діяльністю.
Цікаво те, що пан міністр говорить про «сенси» й формування «політик». Говорить, як про першочергове завдання свого відомства. Конкретики не дає, в оцінках обережний, слова підбирає уважно, якщо чого не знає або в чому не впевнений, відразу говорить, що ось до зими сформують «політики й сенси», тоді все й буде зрозуміло. Зрештою, не найгірший варіант відповіді. Від нової влади всі загалом чекають відповідей саме стосовно сенсів. Себто, стосовно того, чим вони взагалі збираються займатись. І для чого. І якщо президент про сенси не особливо розводиться, то добре було почути про них бодай від одного з міністрів.
Багато інформації для роздумів
Якщо серйозно, з відповідей Бородянського можна взяти багато інформації для роздумів. Скажімо, що говорять представники нового уряду про методи роботи старого. Ось новий міністр культури так і не знайшовся з конкретною відповіддю, що його не влаштовувало в роботі попередників. Сказав лише, що за відчуттями, в гуманітарній сфері наслідується радянська модель керування. Ну, але це, за великою мірою, в сьогоднішньому українському суспільстві можна застосувати чи не до кожного з нас. В українських таксистів теж наслідується радянська манера керування, коли вже на те пішло. Нічого доброго в цьому, звісно, немає, та й захищати нашу культурну сферу від закидів у радянськості – справа безнадійна. Натомість куди цікавіше спробувати зрозуміти, на які сенси буде орієнтуватися нова влада.
І ось із сенсами я, чесно кажучи, не дуже розібрався. Оскільки, головна річ, яку сказав пан міністр, полягає в тому, що «нові політики» гуманітарного профілю лише мають бути сформульовані. Себто, наразі їх просто немає, або, скажімо так, сформулювати їх сьогодні ніхто не візьметься. Натомість, що наразі може сформулювати міністр культури, молоді і спорту?
- Держкіно розформовувати не будуть.
- Вітчизняне кіно – це дуже добре.
- Інститут книги – великі молодці.
- Український культурний фонд – теж, схоже, великі молодці.
- Радіоквоти – це добре.
І загалом – держава має захищати свій інформаційний простір, тому списки російських артистів, яким заборонено в’їжджати на територію України – це теж добре.
І тут виникають питання – чим ці «політики й сенси» різняться від політик і сенсів попередньої влади? І якщо сенси не різняться й захищати свій інформаційний простір справді необхідно, то що стояло за тотальним запереченням усього, що асоціюється з попередньою владою? Й Бог із нею, із владою. Як на ці слова реагувати тим, хто ці сенси відстоює останні п’ять років і кому не потрібно чекати зими, аби усвідомити важливість вітчизняного кінематографа?
Ну ось справді – як нова влада збирається вибудовувати комунікацію з тими, чию діяльність останніх п’яти років вона нині з такою невимушеною поблажливістю й зверхністю готова взяти на пароплав сучасності? Про які сенси той таки президент збирається говорити з «майстрами культури», які останні роки працювали на державу й нині навіть не приховують свого скепсису стосовно нової влади? Чи він із ними говорити не збирається? Виходячи з історії про Марш ветеранів на День Незалежності – комунікувати з народом слуги, схоже, не дуже вміють, та й поки що не збираються. Ну, та й ми поки що нікуди не йдемо. Почекаємо до зими.
Сергій Жадан, поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
