Як виглядає, західний світ розгублений через те, що сталося з Україною відразу ж після перемоги Євромайдану і скинення влади президента Януковича. Негайна агресія армій Путіна на територію України і втрата новою владою величезного шматка суверенної держави, півострова Криму – призвели лише до співчуття на Заході й поки що символічних санкцій проти режиму Кремля.
По свободі й демократії в Україні завдано небезпечного удару. Сьогодні західні очільники вже кажуть про те, що Кремль започаткував нову «глобальну стратегію» і погрожує не лише свободі України, а й цілому світові. Путін приступив до територіальних захоплень, розмахуючи при цьому ядерною валізкою, а його пропагандисти вже погрожують перетворити світ на «ядерний попіл».
В Україні тим часом, після шоку й ейфорії Євромайдану, наступила розгубленість та явне розчарування у таких сумних наслідках боротьби за свободу. Але головним ворогом свободи українців цього разу стала гігантська, озброєна до зубів сила, котра до останнього маскувалася в одіж друга та захисника, хоча насправді таким ніколи не була.
Сьогодні постає питання і для українців, що їм роботи, чи плюнути на все, зважаючи на явну перевагу сил ворога, й відмовитися від тяжкого освоєння своєї дороги свободи, чи ж концентруватися для подальшої, ще важчої боротьби за волю. А перед світом постає не менш складне питання, чи ж закрити очі, як це й вже робиться, на чуже горе та «нову глобальну стратегію маніяка з Кремля» і сподіватися, що «крокодил проковтне їх останніми», чи ж виступити на захист України й себе одночасно, саме на самому початку реалізації глобальних планів Путіна.
Сьогодні ми розмовляли у нашій програмі про таку складну дилему для України з відомою українською письменницею, філософом, громадським діячем Оксаною Забужко. Перше, що я запитав у неї у зв’язку із нинішньою ситуацією агресії Путіна в Україні, чи вона ще не на фронті?
– Я весь час на фронті. Ось уже четвертий місяць.
– Що можете Ви сказати про нинішню розгубленість в українській владі та суспільстві в цілому?
– Я не маю стосунку до української влади. Ця частина питання до них. На так поставлене питання можна відповісти лише нецензурним словом. Що відбувається? А то ви не бачите, що відбувається.
– Та все ж, пані Забужко, чому така розгубленість нині панує в українській спільноті?
– Тому що Росія розв’язала проти України безпрецедентну війну, до якої готувалася 10 років і сценарій якої побудований на промисловому виробництві системного божевілля і створення відповідної системної картини світу, а він експортувався в Україну упродовж оцих самих 10 років. І розгубленість панує не лише в Україні, а в цілому світі. Маємо справу з абсолютно безпрецедентною війною, у першу чергу, війною за уми, яка побудована, як і всі енкаведистські, кагебістські спецоперації, яка побудована якраз на тому, щоб замутити, змішати правду з брехнею, щоб ніхто нічого не зрозумів і щоб якраз панувала розгубленість.
Не розповідайте мені, що менша розгубленість панує в Чехії, чи в Німеччині, чи Брюсселі, чи в Сполучених Штатах, чи де-небудь іще. Розгубленість панує скрізь. У цьому сенсі Україна аж ніяк не виняток. Просто Україна є плацдармом цієї справжньої війни і основний тягар її безпосередньо падатиме на наші плечі.
–Але не всі розгублені, пані Забужко, я чую від багатьох поляків, грузинів, чеченців, що вони вже формуються у військові сили і вже готові йти захищати Україну.
– Даруйте, якщо Ви стежите хоча б за українським інтернетом, то українці також готові захищати Україну. Українці довели нам на Євромайдані, що вони готові захищати Україну і загинули за це, і заплатили своєю кров’ю. Українці з 1 березня кричать, що вони готові захищати Україну і кинулися відразу ж штурмувати військкомати. До чого тут поляки і грузини? Україна хоче боронитися, Україна збирається боронитися, але в Україні немає функціональної держави, яка б її боронила. Зате в Україні дуже багато того, що нагадує спецоперації НКВД проти українського підпілля у кінці 40-х-початку 50-х років, коли справді не відомо, скільки тут у нас задіяно кремлівських проектів і скільки у нас зрадників в тилу, і скільки у нас колаборантів, коли важко зрозуміти, хто вже працює на ворога. Тобто, спостерігається спроба організувати контрольований хаос, війну всіх проти всіх. Тому не може бути ніяких претензій до українців.
Українці ринулися у військкомати, українці вже заплатили своєю кров’ю, вони героїчно тримаються, я маю на увазі українських військових, яких деякі ЗМІ намагалися дискредитувати, коли українські частини в Криму не розгубилися, які дали відсіч і які поводилися так само, як поводився Євромайдан. Хоча вони й не отримали ніякої підтримки і їхня ініціатива була скована, але схилімо чола перед нашими військовиками, і схилімо чола перед всіма нашими мужчинами, які ринулися у військкомати. Так що з розгубленістю давайте почекаємо. Вона викликана тим, що виявилася дисфункційною держава, виявилося, що на державному рівні в Україні немає людей, які б були готові взяти на себе відповідальність за долю країни у час іноземної інтервенції.
– Але «дядя» Путін уже сказав у Кремлі, що його метою є й «Київ – мати міст російських», й інші російські регіони в Україні?
– До «дяді» Путіна немає запитань. «Дядя» Путін озвучив свою програму і, відповідно, тепер хай Балтика, Польща, Фінляндія і, зрештою, ціла Європа готуються зустрічати «дядю» Путіна. От цього вони ще не зрозуміли. Вони ще не зрозуміли, що його (Путіна) ідея не лише відновити кордони Росії перед 1914 роком, але й перевершити Сталіна, який, як відомо, не був задоволений результатами Ялти і хотів отримати цілу Європу. Так що, якщо «дядя» Путін хоче отримати цілу Європу, то хай там знають: чим довше Європа огинатиметься, тим буде гірше для неї.
Взагалі-то, оприлюдніть весь список так званих європейських спостерігачів на так званому «Кримському референдумі». Я тільки угорську «Йоббік», ультраправу угорську партію, її представників спостерігала в Криму. Але «Йоббік» – це лише «дівчатка за викликом», які їздять до Москви на конференції, так що їм, очевидно, втрачати вже нічого. Але ті європейські спостерігачі, які приїхали до Криму і визнали цей «референдум» законним, оце є якраз абсолютно однозначна кремлівська агентура, про яку перед виборами у травні цього року до Європарламенту буде корисно знати виборцям оцих самих країн, щоб зрозуміти, що це аж ніяк не є лише внутрішньо-українське питання.
– Але є сподівання, що українці все ж не дадуть Путіну так далеко просуватися?
– Безумовно, ми працюємо. Але це не є лише українська справа, розумієте. Ми не збираємося всі померти, щоб лише європейцям було комфортно. І скажіть європейцям, хай чистять власні «авгієві стайні». Поясніть їм, що насправді відбувається. Поясніть, що це не є вже тема української кризи, а є порівняльним з тим, що Україна перебуває нині в становищі Польщі 1939 року і вони в Європі «не відмажуться», не сховаються. І апетити новоявленого Гітлера з Кремля їхня тиха колаборація аж ніяк не зменшить.
По свободі й демократії в Україні завдано небезпечного удару. Сьогодні західні очільники вже кажуть про те, що Кремль започаткував нову «глобальну стратегію» і погрожує не лише свободі України, а й цілому світові. Путін приступив до територіальних захоплень, розмахуючи при цьому ядерною валізкою, а його пропагандисти вже погрожують перетворити світ на «ядерний попіл».
В Україні тим часом, після шоку й ейфорії Євромайдану, наступила розгубленість та явне розчарування у таких сумних наслідках боротьби за свободу. Але головним ворогом свободи українців цього разу стала гігантська, озброєна до зубів сила, котра до останнього маскувалася в одіж друга та захисника, хоча насправді таким ніколи не була.
Сьогодні постає питання і для українців, що їм роботи, чи плюнути на все, зважаючи на явну перевагу сил ворога, й відмовитися від тяжкого освоєння своєї дороги свободи, чи ж концентруватися для подальшої, ще важчої боротьби за волю. А перед світом постає не менш складне питання, чи ж закрити очі, як це й вже робиться, на чуже горе та «нову глобальну стратегію маніяка з Кремля» і сподіватися, що «крокодил проковтне їх останніми», чи ж виступити на захист України й себе одночасно, саме на самому початку реалізації глобальних планів Путіна.
Сьогодні ми розмовляли у нашій програмі про таку складну дилему для України з відомою українською письменницею, філософом, громадським діячем Оксаною Забужко. Перше, що я запитав у неї у зв’язку із нинішньою ситуацією агресії Путіна в Україні, чи вона ще не на фронті?
– Я весь час на фронті. Ось уже четвертий місяць.
– Що можете Ви сказати про нинішню розгубленість в українській владі та суспільстві в цілому?
– Я не маю стосунку до української влади. Ця частина питання до них. На так поставлене питання можна відповісти лише нецензурним словом. Що відбувається? А то ви не бачите, що відбувається.
– Та все ж, пані Забужко, чому така розгубленість нині панує в українській спільноті?
Росія розв’язала проти України безпрецедентну війну, до якої готувалася 10 років
Не розповідайте мені, що менша розгубленість панує в Чехії, чи в Німеччині, чи Брюсселі, чи в Сполучених Штатах, чи де-небудь іще. Розгубленість панує скрізь. У цьому сенсі Україна аж ніяк не виняток. Просто Україна є плацдармом цієї справжньої війни і основний тягар її безпосередньо падатиме на наші плечі.
–Але не всі розгублені, пані Забужко, я чую від багатьох поляків, грузинів, чеченців, що вони вже формуються у військові сили і вже готові йти захищати Україну.
Українці готові захищати Україну і кинулися відразу ж штурмувати військкомати. Україна збирається боронитися, але в Україні немає функціональної держави, яка б її боронила
Схилімо чола перед всіма нашими мужчинами, які ринулися у військкомати
– Але «дядя» Путін уже сказав у Кремлі, що його метою є й «Київ – мати міст російських», й інші російські регіони в Україні?
Ідея не лише відновити кордони Росії перед 1914 роком, але й перевершити Сталіна
Взагалі-то, оприлюдніть весь список так званих європейських спостерігачів на так званому «Кримському референдумі». Я тільки угорську «Йоббік», ультраправу угорську партію, її представників спостерігала в Криму. Але «Йоббік» – це лише «дівчатка за викликом», які їздять до Москви на конференції, так що їм, очевидно, втрачати вже нічого. Але ті європейські спостерігачі, які приїхали до Криму і визнали цей «референдум» законним, оце є якраз абсолютно однозначна кремлівська агентура, про яку перед виборами у травні цього року до Європарламенту буде корисно знати виборцям оцих самих країн, щоб зрозуміти, що це аж ніяк не є лише внутрішньо-українське питання.
– Але є сподівання, що українці все ж не дадуть Путіну так далеко просуватися?
Поясніть, що вони в Європі «не відмажуться», не сховаються. І апетити новоявленого Гітлера з Кремля їхня тиха колаборація аж ніяк не зменшить