Десятки журналістів, громадських активістів і просто випадкових людей були захоплені в заручники у Донецькій області – передусім у Слов’янську. Репортер польського фонду «Відкритий діалог» 24-річний Сергій Лефтер провів у захопленій сепаратистами міськраді Слов’янська, а потім у підвалі СБУ майже три тижні.
Найвідомішими бранцями залишаються мер Слов’янська Неля Штепа (9 травня їй дозволили вийти з будівлі і виступити на мітингу), журналістка Ірма Крат, театральний режисер Павло Юров і художник Денис Грищук. Щонайменше трьох полонених убили: депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака та двох молодих людей – студента КПІ Юрія Поправка і жителя міста Стрий Львівської області Юрія Дяковського. У Сергія Лефтера побоями і психологічним тиском намагалися вибити зізнання, що і він прибув до Слов’янська як представник «Правого сектора». Сергій Лефтер розповів деякі подробиці в ефірі Російської редакції Радіо Свобода.
– Спочатку вони дійсно підозрювали, що я пластун. Вони всіх підозрюють, що хтось із «Правого сектора», бандерівець, шпигун, а якщо людина з правого берега Дніпра – тим більше. Йде ретельна перевірка документів, соцмережі вони моніторять. Мене затримали, коли я передавав по телефону своєму координатору з фонду «Відкритий діалог» інформацію про те, що відбувається в Слов’янську. Я не пробирався нікуди, просто розповідав загальну ситуацію.
Була інформація, що на в’їзді в Слов’янськ уже стоять українські танки, БТР. Я передавав, як люди ставляться до цього, і час від часу дивився на міськвиконком. Підійшли люди, стали мене розпитувати, говорили, що ось ти говорив про вогневі точки, де скільки людей перебуває, яка в них зброя. Мені постійно говорили, що я з «Правого сектора». Потім знайшли у мене шеврон морпіха. Коли я перед цим був у Криму, там у мене знайомий є з морської піхоти, він мені подарував. А у них виникла підозра, що я з військовими пов’язаний.
Потім при допиті з їхніх запитань можна було зрозуміти, що все-таки вони знають, що я журналіст, але були такі натяки: оскільки я працюю на польську організацію, значить шпигун. Плюс до того, коли почали моніторити соцмережі, побачили, що я був на Майдані, а це вже погано для них.
– Постійно б’ють на допитах?
– Журналістів не так сильно б’ють. Саймон Островський (американський журналіст – ред.) говорив, що кілька разів його вдарили. Мене били більше, ніж його. Але з журналістами вони краще обходилися, ніж з іншими. Мене били кілька разів.
– Скільки було заручників і хто зараз ще залишається в підвалі, де утримують їх?
– Там є кістяк, люди, які там довго перебувають, десь 5-6 осіб. І кожен день конвеєр: хтось по дві-три години – у них перевіряють документи, хтось добу-дві, потім відпускають. На 2 травня залишалося в підвалі до десяти максимум осіб. Там три кімнати, і в кожній кімнаті були люди. Паша Юров, театральний режисер, його друг Денис, студент із Києва Ігор, грузин Тимур, прізвище він не називав, – це ті, про кого відомо, що є розголос, кого шукають активно.
– Це незрозуміло. У них знайшли прапор України – це погіршило ситуацію з ними. Мабуть, в «ВКонтакте» і в «Фейсбуці» знаходили відео з Майдану.
– Як би Ви охарактеризували людей, які вас тримали? Це організована сила з дисципліною, з ієрархією чи ж збіговисько авантюристів?
– Є там і колишні військові, є люди, які просто отримали зброю. Структура, звичайно, є. Є чіткі накази, вони виконуються, анархії немає, все чітко, по-військовому.
– А людей із російських спецслужб Ви помічали?
– Є інформація про диверсійні групи з Росії, але я нікого не бачив, не заходив ніхто до підвалу. З вигляду як я можу сказати, навіть якщо без маски? Там, у принципі, всі в масках були. Судячи з розмов, більшість місцеві, решта – українці з різних міст. Можливо, є ГРУ, диверсійні групи, але, гадаю, у них інші завдання.
– Якого покарання, на Ваш погляд, заслуговують ці люди?
– Гадаю, тут потрібно посилатися не на українське законодавство. У таких випадках, фактично воєнного конфлікту, потрібно посилатися на міжнародне право. Потрібно звірити з Женевською конвенцією, де чітко прописані правила утримання заручників. Міжнародні суди повинні розглядати ці справи. В принципі, я така людина, яка нікому не бажає зла. Але у мене постійно була думка про ефект бумеранга. Я думаю, що було б справедливо, якби бумеранг повернувся до них. Щоб конкретній людині повернулося те, що вона зробила комусь погане. Але точно не смертна кара, я проти смертної кари, хоча багато хто говорить, що їх потрібно убивати. Я думаю, позбавлення волі – це нормально. На все життя, не на все життя – це вже не в моїй компетенції. Але я за те, щоб їм повернулося те, що вони зробили іншим людям.
Розширене інтерв’ю з репортером Сергієм Лефтером читайте тут.
Російські діячі культури написали відкритий лист із закликом звільнити затриманих у Слов’янську українських колег– Павла Юрова і Дениса Грищука. Лист підписали, зокрема, Євген Миронов, Ксенія Раппопорт, Олександр Калягін, Валерій Фокін, Михайло Пореченков, Кирило Серебренніков. Багато підписантів раніше висловилися на підтримку позиції президента Росії Володимира Путіна щодо України та Криму.
Найвідомішими бранцями залишаються мер Слов’янська Неля Штепа (9 травня їй дозволили вийти з будівлі і виступити на мітингу), журналістка Ірма Крат, театральний режисер Павло Юров і художник Денис Грищук. Щонайменше трьох полонених убили: депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака та двох молодих людей – студента КПІ Юрія Поправка і жителя міста Стрий Львівської області Юрія Дяковського. У Сергія Лефтера побоями і психологічним тиском намагалися вибити зізнання, що і він прибув до Слов’янська як представник «Правого сектора». Сергій Лефтер розповів деякі подробиці в ефірі Російської редакції Радіо Свобода.
Були такі натяки: оскільки я працюю на польську організацію, значить шпигун. Почали моніторити соцмережі, побачили, що я був на Майдані
– Спочатку вони дійсно підозрювали, що я пластун. Вони всіх підозрюють, що хтось із «Правого сектора», бандерівець, шпигун, а якщо людина з правого берега Дніпра – тим більше. Йде ретельна перевірка документів, соцмережі вони моніторять. Мене затримали, коли я передавав по телефону своєму координатору з фонду «Відкритий діалог» інформацію про те, що відбувається в Слов’янську. Я не пробирався нікуди, просто розповідав загальну ситуацію.
Була інформація, що на в’їзді в Слов’янськ уже стоять українські танки, БТР. Я передавав, як люди ставляться до цього, і час від часу дивився на міськвиконком. Підійшли люди, стали мене розпитувати, говорили, що ось ти говорив про вогневі точки, де скільки людей перебуває, яка в них зброя. Мені постійно говорили, що я з «Правого сектора». Потім знайшли у мене шеврон морпіха. Коли я перед цим був у Криму, там у мене знайомий є з морської піхоти, він мені подарував. А у них виникла підозра, що я з військовими пов’язаний.
Потім при допиті з їхніх запитань можна було зрозуміти, що все-таки вони знають, що я журналіст, але були такі натяки: оскільки я працюю на польську організацію, значить шпигун. Плюс до того, коли почали моніторити соцмережі, побачили, що я був на Майдані, а це вже погано для них.
– Постійно б’ють на допитах?
Островський говорив, що кілька разів його вдарили. Мене били більше, ніж його
– Журналістів не так сильно б’ють. Саймон Островський (американський журналіст – ред.) говорив, що кілька разів його вдарили. Мене били більше, ніж його. Але з журналістами вони краще обходилися, ніж з іншими. Мене били кілька разів.
– Скільки було заручників і хто зараз ще залишається в підвалі, де утримують їх?
– Там є кістяк, люди, які там довго перебувають, десь 5-6 осіб. І кожен день конвеєр: хтось по дві-три години – у них перевіряють документи, хтось добу-дві, потім відпускають. На 2 травня залишалося в підвалі до десяти максимум осіб. Там три кімнати, і в кожній кімнаті були люди. Паша Юров, театральний режисер, його друг Денис, студент із Києва Ігор, грузин Тимур, прізвище він не називав, – це ті, про кого відомо, що є розголос, кого шукають активно.
Павло Юров
– А чому тримають Юрова?– Це незрозуміло. У них знайшли прапор України – це погіршило ситуацію з ними. Мабуть, в «ВКонтакте» і в «Фейсбуці» знаходили відео з Майдану.
– Як би Ви охарактеризували людей, які вас тримали? Це організована сила з дисципліною, з ієрархією чи ж збіговисько авантюристів?
– Є там і колишні військові, є люди, які просто отримали зброю. Структура, звичайно, є. Є чіткі накази, вони виконуються, анархії немає, все чітко, по-військовому.
– А людей із російських спецслужб Ви помічали?
– Є інформація про диверсійні групи з Росії, але я нікого не бачив, не заходив ніхто до підвалу. З вигляду як я можу сказати, навіть якщо без маски? Там, у принципі, всі в масках були. Судячи з розмов, більшість місцеві, решта – українці з різних міст. Можливо, є ГРУ, диверсійні групи, але, гадаю, у них інші завдання.
– Цей міф про «Правий сектор», про те, що він всемогутній і керує всім в Україні, він дуже сильний у свідомості людей?
Раніше міф був про бандерівців, потім з’явився «Правий сектор» – це ще одна страшилка, ще один міф
– Звичайно. Раніше міф був про бандерівців, потім з’явився «Правий сектор» – це ще одна страшилка, ще один міф. «Правому сектору» наплювати на схід, там взагалі немає «Правого сектора». Хлопці, яких потім знайшли вбитими (йдеться про студента КПІ Юрія Поправка і жителя міста Стрий Львівської області Юрія Дяковського), самі зізналися, що з «Правого сектора». Вони не їхали вбивати нікого, у них не було автоматів, нічого такого. Була зброя для самозахисту. Я був у Криму, там те ж саме було, всі говорили: «Їде «Правий сектор», автобуси вже на під’їзді, вони вже там». Але ніхто нікуди не приїхав. Те ж саме і на сході.
Журналістка і активістка київського майдану Ірма Крат захоплена в заручники в Слов'янську
– Ці два хлопці, яких убили, вони сиділи разом з Вами, ви спілкувалися?
– Якого покарання, на Ваш погляд, заслуговують ці люди?
У таких випадках, фактично воєнного конфлікту, потрібно посилатися на міжнародне право. Міжнародні суди повинні розглядати ці справи
– Гадаю, тут потрібно посилатися не на українське законодавство. У таких випадках, фактично воєнного конфлікту, потрібно посилатися на міжнародне право. Потрібно звірити з Женевською конвенцією, де чітко прописані правила утримання заручників. Міжнародні суди повинні розглядати ці справи. В принципі, я така людина, яка нікому не бажає зла. Але у мене постійно була думка про ефект бумеранга. Я думаю, що було б справедливо, якби бумеранг повернувся до них. Щоб конкретній людині повернулося те, що вона зробила комусь погане. Але точно не смертна кара, я проти смертної кари, хоча багато хто говорить, що їх потрібно убивати. Я думаю, позбавлення волі – це нормально. На все життя, не на все життя – це вже не в моїй компетенції. Але я за те, щоб їм повернулося те, що вони зробили іншим людям.
Розширене інтерв’ю з репортером Сергієм Лефтером читайте тут.
Російські діячі культури написали відкритий лист із закликом звільнити затриманих у Слов’янську українських колег– Павла Юрова і Дениса Грищука. Лист підписали, зокрема, Євген Миронов, Ксенія Раппопорт, Олександр Калягін, Валерій Фокін, Михайло Пореченков, Кирило Серебренніков. Багато підписантів раніше висловилися на підтримку позиції президента Росії Володимира Путіна щодо України та Криму.