Керч – У той час як в анексованому Криму проходять заходи, присвячені Дню захисту дітей, давайте подумаємо: від чого насправді треба рятувати дитячі душі?
Зараз, під час так широко розрекламованого кримською «владою» перехідного періоду, люди турбуються про відсутність банків, зростанні цін, безробіття. І через це якось на другий план відійшли проблеми дітей.
Коли моїй дитині на день народження однокласник подарував картинку з чоловічками, що махають трибарвними прапорами, я зрозуміла, що дитину треба рятувати. Рятувати від «рятівників», «визволителів» і «захисників», поки вони остаточно не понівечили ніжну дитячу психіку.
«Мам, я в школі з хлопчиками посварився! Вони сказали, що скоро весь світ буде Росія. Я їм сказав, що так не буває, а вони кажуть, що скоро не буде нічого, одна тільки Росія. Я кажу: а чому не Китай? А вони відповідають, що нам тоді доведеться очі ось так робити» , – розповідає моя дитина, примружуючи очі.
Я намагаюсь пояснити синові, що весь світ не може стати Росією, тому що він великий і багатогранний: є країна Австралія, є країна Італія, є багато різних країн, і кожна гарна по-своєму.
Виявляється, юні геополітики вже домовилися: «Мама, раз їм Китай не сподобався, я запропонував, щоб Крим став Парижем. І на Париж відразу всі погодилися», – каже син, наочно демонструючи, яка жахлива плутанина панує зараз в умах у кримських дітей.
А що ви хочете? На відміну від дорослих, діти народилися і виросли в Україні. Вони не знали іншої батьківщини, поки їм раптом не почали говорити, що тепер їхня країна – Росія, тому що «вони повернулися додому».
За це «повернення додому» мені хочеться гарненько струснути тих дорослих, які декларують цю ідею дітям. Тому що додому (з дуже великою натяжкою) може повернутися людина, яка народилася і прожила якийсь час в країні під назвою Радянський Союз. Але ніяк не дитина, яка знати не знає про СРСР нічого, крім невиразних рядків з підручника історії і ще більш невиразних спогадів родичів.
Діти, які погано розуміють, що відбувається навколо, зараз стають жертвами цинічних маніпуляцій та пропаганди. Страшно бачити підлітків, які разом з пенсіонерами самозабутньо скандують: «Ра-сі-я!». Страшно бачити малюків, які махають трибарвними прапорами. Страшно бачити школярів на першотравневій демонстрації, яким вчителі підсунули плакат «Ми — росіяни!».
І дуже, дуже страшно за випускників. Цих дітей, по суті, позбавили вибору. Їм залишили маленьку лазівку – можливість вступу до ВНЗ України. Але при цьому піддали ретельній обробці, лякаючи «правосєками», фашистами, війною.
Ці хлопчики і дівчатка, що роблять свій перший крок у доросле (як вони думають) життя, – що чекає їх у найближчому майбутньому? Хлопчиків – обов'язковий призов до Збройних сил Російської Федерації, дівчаток – вступ до російських навчальних закладів з багажем знань, придбаних в іншій країні.
Покоління дев'яностих, яке називають «втраченим поколінням», можна вважати взірцем прядка і гармонії в порівнянні з дітьми анексованого Криму – дітьми, у яких віднімають Батьківщину, а натомість дають лише жах перед колишніми співвітчизниками.
І найгірше те, що в цій фантасмагорії добровільно беруть участь і деякі батьки.
Я знаю, що мій голос навряд чи буде почутий. Щойно ми знову відзначили День захисту дітей, тож я звертаюся до всіх, хто здатний допомогти: захистіть тендітну дитячу психіку від пропагандистської машини. Не насилуйте їх, будь ласка, новоявленою «батьківщиною».
Зрозумійте: кримські діти не повернулися додому, це у них забрали Вітчизну. Залиште їм хоча б їх безтурботне дитинство.
Леся Приморська, керчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блог», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Коли моїй дитині на день народження однокласник подарував картинку з чоловічками, що махають трибарвними прапорами, я зрозуміла, що дитину треба рятувати.
Коли моїй дитині на день народження однокласник подарував картинку з чоловічками, що махають трибарвними прапорами, я зрозуміла, що дитину треба рятувати. Рятувати від «рятівників», «визволителів» і «захисників», поки вони остаточно не понівечили ніжну дитячу психіку.
«Мам, я в школі з хлопчиками посварився! Вони сказали, що скоро весь світ буде Росія. Я їм сказав, що так не буває, а вони кажуть, що скоро не буде нічого, одна тільки Росія. Я кажу: а чому не Китай? А вони відповідають, що нам тоді доведеться очі ось так робити» , – розповідає моя дитина, примружуючи очі.
Я намагаюсь пояснити синові, що весь світ не може стати Росією, тому що він великий і багатогранний: є країна Австралія, є країна Італія, є багато різних країн, і кожна гарна по-своєму.
Виявляється, юні геополітики вже домовилися: «Мама, раз їм Китай не сподобався, я запропонував, щоб Крим став Парижем. І на Париж відразу всі погодилися», – каже син, наочно демонструючи, яка жахлива плутанина панує зараз в умах у кримських дітей.
А що ви хочете? На відміну від дорослих, діти народилися і виросли в Україні. Вони не знали іншої батьківщини, поки їм раптом не почали говорити, що тепер їхня країна – Росія, тому що «вони повернулися додому».
За це «повернення додому» мені хочеться гарненько струснути тих дорослих, які декларують цю ідею дітям. Тому що додому (з дуже великою натяжкою) може повернутися людина, яка народилася і прожила якийсь час в країні під назвою Радянський Союз. Але ніяк не дитина, яка знати не знає про СРСР нічого, крім невиразних рядків з підручника історії і ще більш невиразних спогадів родичів.
І дуже, дуже страшно за випускників. Цих дітей, по суті, позбавили вибору. Їм залишили маленьку лазівку – можливість вступу до ВНЗ України. Але при цьому піддали ретельній обробці, лякаючи «правосєками», фашистами, війною.
Ці хлопчики і дівчатка, що роблять свій перший крок у доросле (як вони думають) життя, – що чекає їх у найближчому майбутньому? Хлопчиків – обов'язковий призов до Збройних сил Російської Федерації, дівчаток – вступ до російських навчальних закладів з багажем знань, придбаних в іншій країні.
Звертаюся до всіх, хто здатний допомогти: захистіть тендітну дитячу психіку від пропагандистської машини!
І найгірше те, що в цій фантасмагорії добровільно беруть участь і деякі батьки.
Я знаю, що мій голос навряд чи буде почутий. Щойно ми знову відзначили День захисту дітей, тож я звертаюся до всіх, хто здатний допомогти: захистіть тендітну дитячу психіку від пропагандистської машини. Не насилуйте їх, будь ласка, новоявленою «батьківщиною».
Зрозумійте: кримські діти не повернулися додому, це у них забрали Вітчизну. Залиште їм хоча б їх безтурботне дитинство.
Леся Приморська, керчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блог», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції