Сімферополь – У сімферопольському Будинку художника відкрилася виставка скульптури відомого кримського майстра, Заслуженого художника Росії Віталія Зайкова. Експозиція цікава у двох аспектах. З одного боку, відвідувачі виставки можуть переконатися у неабиякому таланті художника. З іншого боку, експозиція є відвертим свідченням того, як радянська система обмежувала творців і направляла їхні художні пошуки в тісне прокрустове ложе соціалістичного реалізму. Зрештою, мабуть, цілком закономірно, що кримська Спілка художників саме зараз, після анексії півострова, вирішила звернутися до старого радянського стилю і фактично реанімувати мистецтво, яке відповідало тій історичній епосі, що залишилася в історії разом з пам'яттю про спочилий Радянський Союз. Не дивно, що сьогодні – тільки другий день після відкриття виставки, а в залах порожньо, кримчан подібне мистецтво не зацікавило.
Член Національної спілки художників України (НСХУ) Віталій Семенович Зайков – уродженець Свердловської області, син кронштадтського моряка, добровольцем пішов на фронт у 1942 році прямо зі студентської лави Свердловського художнього училища та воював авіаційним механіком. Деталі й риси його скульптур – точні й виразні. Такі скульптурні композиції, як «Русалка», «Нептун», «Викрадення Європи» (в анотації на виставці чомусь значиться «Підкорення Європи»?), «Прометей», «Легенда про Крим», «Афродіта», «Дискобол» , «Сім'я», «Портрет Олександра Пушкіна», являють собою яскраві філософські твори, перед якими глядачі можуть довго задумливо стояти, милуючись лінією, деталями, вигином форми, виразним рухом або жестом, застиглим у гіпсі або в металі. Удвічі приємно, що художник згодом обрав для проживання і творчості Крим – він оселився в Євпаторії, для художнього оформлення якої багато зробив.
Однак нинішня виставка задумана й організована так, що не ці твори є її центральними експонатами, які відображають тему, ідею й задум. Вони просто загубилися серед надміри стандартних скульптур, виконаних у дусі минулої ідеологічної епохи. Відвідувачі виставки першою справою стикаються з послужним списком художника, в якому зазначені пам'ятник «Слава праці», численні пам'ятники Леніну в різних райцентрах, містах і селах Росії, пам'ятник Калініну в місті Киштим, пам'ятник Воїну-переможцю, пам'ятник «Комсомольцям-будівельникам Магнітки», серія портретів різних героїв, скульптура «Союз Волги і Дону», різні пам'ятники воїнам та робітникам.
Глядача в залі зустрічають такі роботи, як «Портрет комбайнера Григорія Шевченка», «Портрет доярки Галі Новикової», «Портрет будівельника Григорія Кривсуна», «Георгій Русин. Кавалер орденів Слави»,«Портрет робітника Георгія Фоміна», барельєфи на міді «Ведуть на розстріл», «Розстріл», «Болгарський сталевар Костя Кожухаров», «Портрет механізатора Петра Гончарова» і багато інших. Ці скульптури зроблені без душі, видно, що митець не намагався вловити живу іскорку на обличчі свого героя, вони всі схожі одна на одну, і якби не були підписані, то їх неможливо було б розрізнити. Більше того – роботи, як видно, десятиліттями зберігалися на якихось складах, вони побиті, подряпані, а відколи на обличчях героїв і подряпини нашвидку зараз зафарбовані фарбою зовсім іншого кольору, і ці латки на художніх роботах – факт не тільки безвідповідального ставлення організаторів експозиції , а й свідчення зневажливого ставлення до глядачів, до кримчан. Мало того, що кримській художній тусовці, яка вже звикла до вишуканого художнього мистецтва за останні роки, підсувається відверта радянська халтура, що відображає роботу на потребу соціалістичної епохи, так ще й самі роботи до виставки не підготовлені, неремонтовані після недбалого ставлення складських робітників, виставлені з явним бажанням «насолити» глядачам – ось вам, їжте колишній «совок».
Звичайно, в самих скульптурах робітників, колгоспниць, механізаторів і матросів нічого поганого немає. Як люди, вони заслуговують відображення та
увічнення в мистецтві, зокрема і в скульптурі. Але ці роботи, як добре видно з них, зроблені нашвидкуруч. Люди, чиї обличчя застигли в роботах майстра, заслуговують не такого ставлення до себе. Вони мають право очікувати того, що до них творець доторкнеться не тупим різцем, а талантом майстра, що він не просто відобразить точну портретну схожість, не просто виріже лоб, очі, ніс, рот і вуха, а вкладе душу, відобразить не камінь, а живу людину.
На жаль, та епоха не вимагала від майстра передавати суть людини, достатньо було, щоб доярка була схожа на жінку, а механізатор – на чоловіка. Такі роботи, як бюст Фрунзе, бюсти Леніна, героїчні барельєфи, багато моделей усіляких пам'ятників, незліченні бюсти героїв, вимагали не таланту, не живої душі, не вишуканості, а певної технічної майстерності різця, за допомогою якого робились відображення вольових і впевнених осіб, які показували героїзм і відданість радянській владі. Наприклад, скульптури робітників і доярок по суті нічим не відрізняються від портрета чемпіона світу з ковзанярського спорту Лідії Скобликової, тим більше, що підпис містить помилку, і чемпіонку перехрестили на Скобникову.
Або взяти скульптуру «Подвиг Олександра Матросова» – купа матеріалу, з якого слабо вирізняються голова, рука, плащ-накидка. Солдат начебто у
пориві, але самого пориву і стрімкості у фігурі немає, він навіть не біжить нікуди, просто нахилився і стоїть. У цій роботі не видно найголовнішого – немає самого подвигу солдата, є невиразна фігура, а подвигу немає, сенс події не втілений в матеріалі, це не той Матросов.
На особливо почесному місці в експозиції – скульптура «Той, хто дає життя», яка є нібито збірним портретом євпаторійського водопровідника, який встановлений ... так-так, біля будівлі Євпаторійського водоканалу. У фігурі чоловіка в спецівці на голому м'язистому торсі й у касці, який стоїть біля шматка водопровідної труби великого діаметра, немає нічого від «Того, хто дає життя», ну стоїть собі і стоїть пофарбований червоною мідної фарбою веселий на вигляд чоловік. Оптиміст, як видно. Так, це реалізм. Таких чоловіків у Криму ходять тисячі або й більше, і водопровідників і майстрів інших професій, і чому одного з них вирізали, пофарбували і встановили тут? Чим він особливий? Немає відповіді. Так, це реалізм, соціалістичний, але це не мистецтво.
У цьому ж залі в попередні роки проходили сотні видатних виставок, кримчани бачили в цих стінах дійсно високе мистецтво. Тепер же ця виставка – величезний крок назад, ляпас кримському художньому смаку, ляпас тим художникам, які тут показували свою душу навиворіт, а виявляється – можна було уявити щось недодумане, недороблене і погано забарвлене?
Олег Соловей, сімферопольський журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Член Національної спілки художників України (НСХУ) Віталій Семенович Зайков – уродженець Свердловської області, син кронштадтського моряка, добровольцем пішов на фронт у 1942 році прямо зі студентської лави Свердловського художнього училища та воював авіаційним механіком. Деталі й риси його скульптур – точні й виразні. Такі скульптурні композиції, як «Русалка», «Нептун», «Викрадення Європи» (в анотації на виставці чомусь значиться «Підкорення Європи»?), «Прометей», «Легенда про Крим», «Афродіта», «Дискобол» , «Сім'я», «Портрет Олександра Пушкіна», являють собою яскраві філософські твори, перед якими глядачі можуть довго задумливо стояти, милуючись лінією, деталями, вигином форми, виразним рухом або жестом, застиглим у гіпсі або в металі. Удвічі приємно, що художник згодом обрав для проживання і творчості Крим – він оселився в Євпаторії, для художнього оформлення якої багато зробив.
У залі порожньо, на другий день виставки ця експозиція вже не цікавить кримчан
Однак нинішня виставка задумана й організована так, що не ці твори є її центральними експонатами, які відображають тему, ідею й задум. Вони просто загубилися серед надміри стандартних скульптур, виконаних у дусі минулої ідеологічної епохи. Відвідувачі виставки першою справою стикаються з послужним списком художника, в якому зазначені пам'ятник «Слава праці», численні пам'ятники Леніну в різних райцентрах, містах і селах Росії, пам'ятник Калініну в місті Киштим, пам'ятник Воїну-переможцю, пам'ятник «Комсомольцям-будівельникам Магнітки», серія портретів різних героїв, скульптура «Союз Волги і Дону», різні пам'ятники воїнам та робітникам.
Глядача в залі зустрічають такі роботи, як «Портрет комбайнера Григорія Шевченка», «Портрет доярки Галі Новикової», «Портрет будівельника Григорія Кривсуна», «Георгій Русин. Кавалер орденів Слави»,«Портрет робітника Георгія Фоміна», барельєфи на міді «Ведуть на розстріл», «Розстріл», «Болгарський сталевар Костя Кожухаров», «Портрет механізатора Петра Гончарова» і багато інших. Ці скульптури зроблені без душі, видно, що митець не намагався вловити живу іскорку на обличчі свого героя, вони всі схожі одна на одну, і якби не були підписані, то їх неможливо було б розрізнити. Більше того – роботи, як видно, десятиліттями зберігалися на якихось складах, вони побиті, подряпані, а відколи на обличчях героїв і подряпини нашвидку зараз зафарбовані фарбою зовсім іншого кольору, і ці латки на художніх роботах – факт не тільки безвідповідального ставлення організаторів експозиції , а й свідчення зневажливого ставлення до глядачів, до кримчан. Мало того, що кримській художній тусовці, яка вже звикла до вишуканого художнього мистецтва за останні роки, підсувається відверта радянська халтура, що відображає роботу на потребу соціалістичної епохи, так ще й самі роботи до виставки не підготовлені, неремонтовані після недбалого ставлення складських робітників, виставлені з явним бажанням «насолити» глядачам – ось вам, їжте колишній «совок».
Скульптура «Лідія Скобликова»
Звичайно, в самих скульптурах робітників, колгоспниць, механізаторів і матросів нічого поганого немає. Як люди, вони заслуговують відображення та
увічнення в мистецтві, зокрема і в скульптурі. Але ці роботи, як добре видно з них, зроблені нашвидкуруч. Люди, чиї обличчя застигли в роботах майстра, заслуговують не такого ставлення до себе. Вони мають право очікувати того, що до них творець доторкнеться не тупим різцем, а талантом майстра, що він не просто відобразить точну портретну схожість, не просто виріже лоб, очі, ніс, рот і вуха, а вкладе душу, відобразить не камінь, а живу людину.
На жаль, та епоха не вимагала від майстра передавати суть людини, достатньо було, щоб доярка була схожа на жінку, а механізатор – на чоловіка. Такі роботи, як бюст Фрунзе, бюсти Леніна, героїчні барельєфи, багато моделей усіляких пам'ятників, незліченні бюсти героїв, вимагали не таланту, не живої душі, не вишуканості, а певної технічної майстерності різця, за допомогою якого робились відображення вольових і впевнених осіб, які показували героїзм і відданість радянській владі. Наприклад, скульптури робітників і доярок по суті нічим не відрізняються від портрета чемпіона світу з ковзанярського спорту Лідії Скобликової, тим більше, що підпис містить помилку, і чемпіонку перехрестили на Скобникову.
Скульптура «Олександр Матросов» кримського майстра Віталія Зайкова
Або взяти скульптуру «Подвиг Олександра Матросова» – купа матеріалу, з якого слабо вирізняються голова, рука, плащ-накидка. Солдат начебто у
пориві, але самого пориву і стрімкості у фігурі немає, він навіть не біжить нікуди, просто нахилився і стоїть. У цій роботі не видно найголовнішого – немає самого подвигу солдата, є невиразна фігура, а подвигу немає, сенс події не втілений в матеріалі, це не той Матросов.
На особливо почесному місці в експозиції – скульптура «Той, хто дає життя», яка є нібито збірним портретом євпаторійського водопровідника, який встановлений ... так-так, біля будівлі Євпаторійського водоканалу. У фігурі чоловіка в спецівці на голому м'язистому торсі й у касці, який стоїть біля шматка водопровідної труби великого діаметра, немає нічого від «Того, хто дає життя», ну стоїть собі і стоїть пофарбований червоною мідної фарбою веселий на вигляд чоловік. Оптиміст, як видно. Так, це реалізм. Таких чоловіків у Криму ходять тисячі або й більше, і водопровідників і майстрів інших професій, і чому одного з них вирізали, пофарбували і встановили тут? Чим він особливий? Немає відповіді. Так, це реалізм, соціалістичний, але це не мистецтво.
У цьому ж залі в попередні роки проходили сотні видатних виставок, кримчани бачили в цих стінах дійсно високе мистецтво. Тепер же ця виставка – величезний крок назад, ляпас кримському художньому смаку, ляпас тим художникам, які тут показували свою душу навиворіт, а виявляється – можна було уявити щось недодумане, недороблене і погано забарвлене?
Олег Соловей, сімферопольський журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції