Насичений подіями день. Як вмістити його в один пост? Не уявляю.
Вранці отримала посилочку на «Новій пошті» з футболкою-вишиванкою і відразу її одягнула. Мотанула в Севастополь. Там мене чекали журналісти. Ну от. Машинка-вишиванка, прапорці – український та Євросоюзу, я у вишиванці – і Севастополь. Ось така дика полярність. Росія й Україна зустрілися на території зародження християнства на Русі.
І що? І нічого!
Зупинилася біля Нахімова. Пройшлася навколо Нахімова. Нахімов стерпів, рідна все-таки. Гайці відвертаються. Військові не бачать. Полісмени посміхаються, ввічливі ... Однак ...
Зустрілася з журіками. Поєднання моєї футболочки, машинки і прапорців викликало у них непідробне захоплення. Я попередила їх відразу, щоб не спокушалися, що я – фейк. Мене немає насправді, але тінь відкидаю. А те, що вони бачать – це міраж з держдепівським присмаком. Коротше, погодилися, щоб Міраж їх покатав по ПБК.
Вирушили в Сімеїз. Дорогою базікали про те-про се. Чим ближче під'їжджали до пляжу, тим менше було туристів. Машини в основному кримські, донецькі та луганські. Біженці освоюють територію. Цікаво те, що втекли з «ДНР» представники дрібного донецького бізнесу на Лексусах, Мерсах, Тойотах і т.і. На гужовому транспорті нікого не бачила. Це вже, мабуть, – найдрібніший, мікроскопічний, нанобізнес в Донецьку так їздить.
Машини з російськими номерами розглядали під лупою. Ну ось, коли під'їхали до аквапарку, виявилося, що до пляжу пройти не так просто. Сімейна пара, яка дивом приїхала відпочивати, люб'язно розповіла, що навпроти повороту праворуч, де вивіска «Олександрія», якщо пройти ще 10 кроків і повернути ліворуч і трішки назад, то можна знайти дірку, в яку влізти досить важко, але викрутившись можна. Потім треба буде спуститися практично на мотузці. Головне – не розгойдуватися. І ось він – довгоочікуваний пляж. Ми все вислухали і вирішили подивитися на пляж з висоти пташиного польоту – 5 метрів над рівнем теплого моря. ПУСТЕЛЯ!
Алупка
Палац. Коли я була там взимку кілька разів, я бачила людей у шубах, куртках, в пальто. Сьогодні я навіть не бачила курток і пальто. Напевно, літо. Ми йшли не поспішаючи. І тут раптом, назустріч йшла молода сім'я. І як на зло потрапила до нас у кадр. Вона була одягнена в жовту футболку та блакитні шорти. Він був у трусах червоно-чорних бойових кольорів. Порівнявшись, я, подумавши, що зроблю людям приємне, сказала голосно: «То є Слава Україні, чи ні???». Жінка підозріло глянула і промовчала. Я, як професор Плейшнер, зрозуміла, що це – провал. Ми йшли і жартували, що тепер ця дама від обурення викине вбрання, а він – пошматує свої труси на німецькі хрести...
І тут вона нас наздогнала... Це треба було бачити. Її губи посиніли і тряслися, як у епілептика. Вона вимагала стерти всю інформацію про неї. Що це була провокація з нашого боку. Що вона не переживе, якщо її побачать в Європі (?!). Я запитала: «Вам загрожують?» – «Ви!!» – відповіла вона. Я спробувала пояснити, що вона одягнена в кольори українського прапора... І тут: «Дааааа, я – я одягнена як хочу. Я українка. Так. Не росіянка, а українка. А ви мені про прапор. Звідки я знаю, що за прапор і які кольори? Ви все брешете! Зітріть негайно. Я в небезпеці! Ви мені життя зіпсували!» Тут підбіг чоловік. Він все ще був одягнений у труси від «Правого сектора». Але я вже мовчала. Думала: «Не моє це – вітати людей! Мовчатиму, що є сили!»
Ялта
Ореанда. Еспаньйола. Обід. Народу було – завались ! Я і ще двоє. Ми сіли за столик. Офіціант – чудо. Він обслуговував нас надзвичайно. Геній золотого підноса. У процесі спілкування з'ясувалося, що він з Донецька. Ви 100% вгадали. БІЖЕНЕЦЬ!! Але з ним конкретно нам пощастило. Це не нахлібник. Він чесною працею вже аж 2 тижні заробляє на життя, вивізши в Ялту сім'ю з Донецька. Я не стала цікавитися, чому не в Джанкой, тому що він обслуговував нас геніально.
На запитання, чи згоден він з анексією Криму, він відповів: УВАГА: «Я не згоден ні з російським, ні з ДНРівским урядом. Всі вони – бандити. Я – за Єдину Україну. Тому обслужу вас за вищим розрядом!» Це було – як стакан віскі залпом. Несподівано і тепло.
Ось так: дама, готова на собі розірвати український прапор, та який там український ... Вона й не знає, як він виглядає – її національний прапор. Мужик її – в трусиках казна-яких. Він і не чув, видно, про червоно-чорний «Правий сектор»! Але його боїться більше життя! І донецький біженець, який, прощаючись з нами, пошепки промовив: «Слава Україні!».
Крим! Ти прекрасний! Ти – КРАЇНА ПАРАДОКСІВ!!!
Ліза Богутскі, українка, етнічна росіянка, жидобандерівка з Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції