Ходорковський і Навальний дали зрозуміти – якщо очолять Росію, то Крим Україні не віддадуть. З одного боку кордону це викликало обурення. З іншого – єхидне хіхікання – ось, мовляв, дивіться, навіть такі записні ліберали знають, що #кримнаш. Але іронія долі саме в тому, що в разі приходу до влади «Навального-Ходорковського» вирішення «кримського» питання буде їхнім головним завданням.
Всі їхні нещодавні заяви доводять одне: вони точно так само впевнені, що персоналії важливіші за принципи. Насправді ж президентське крісло може зайняти хто завгодно, але ніяких переміщень не буде аж до того моменту, поки політика залишиться колишньою. Якщо Навальний або Ходорковський вважають, ніби вони, перемігши дракона, зможуть стати лайт-версією цього самого дракона, то їм доведеться розлучитися з цією ілюзією.
Будь-кому, хто прийде на зміну Володимиру Путіну, доведеться починати своє президентство саме з обговорення долі Криму
Але справа навіть не в цьому – куди важливіший інший факт. Будь-кому, хто прийде на зміну Володимиру Путіну, доведеться починати своє президентство саме з обговорення долі Криму.
Все тому, що російська економіка вплетена у світову економічну систему, як бісер у фєнєчку. Її процвітання або деградація залежать не від бажання Москви, а від сукупності різних чинників, на які Кремль вплинути не в змозі. Весь її соціальний добробут є підсумком того, що Росія останні 23 роки намагалася грати за правилами.
Кримський прецедент – це не Косово і не Абхазія
Цієї весни вона за правилами грати перестала. Кримський прецедент – це не Косово і не Абхазія. Якби сценаристи Москви вважали за потрібне залишити півострів у форматі невизнаної республіки, то реакція заходу була б куди лояльнішою. Але Москва вирішила не просто домалювати ще одну лінію держкордону на світовий контурній карті, вона вирішила стерти наявну. А саме це є неприпустимим з точки зору будь-якого сучасного західного політика. Закрити на це очі – значить, розморозити всі інші територіальні домагання, які накопичилися по всьому світу. На це ніхто піти не може.
Тому Росія отримала санкції. Тому вона перетворилася на ізгоя. Так, російський президент може приїхати на Валдай і постукати віртуальним черевиком по не менш віртуальній трибуні ООН. Але це нічого не змінить – з ним все одно не стануть спілкуватися так, як спілкувалися до Криму.
Крим мимоволі виявився для Росії тією самої грубкою, в якій тепер щодня згоратимуть золотовалютні резерви країни, кинуті на підтримку тієї самої стабільності, яка вважалася головним підсумком «нульових»
Курс рубля продовжуватиме падати. Економічна ситуація – стає все більш складною. Суперечності між різними фінансово-промисловими групами – накопичуються. Крим мимоволі виявився для Росії тією самої грубкою, в якій тепер щодня згоратимуть золотовалютні резерви країни, кинуті на підтримку тієї самої стабільності, яка вважалася головним підсумком «нульових».
Навальний і Ходорковський можуть стати президентами тільки в тій Росії, яка опиниться на порозі краху через всю суму помилок нинішнього політичного курсу. Якщо вони і очолять країну, то єдиним їхнім завданням буде порятунок від санкційного зашморгу. Якщо вони й переїдуть у Кремль, то головною їхньою метою буде повернути Росію в загальний цивілізаційний простір. Ні в якій іншій Росії жоден з цих політиків перемогти не зможе. Якщо нафта злетить до небес і російський бюджет витримає всі свої соціальні зобов'язання, то Олексій Анатолійович так і залишиться в Мар'їно, а Михайло Борисович – у Швейцарії.
Якщо хтось із них займе президентське крісло, то це означатиме, що силова вертикаль завалилася. Що старого консенсусу еліт більше не існує. Що Володимир Путін втратив владу в результаті палацового або вуличного перевороту. Що країна перебуває на межі втрати керованості. Що єдиний рецепт виживання – це отримання кредитів від зовнішніх гравців.
Якщо якась країна в односторонньому порядку починає перекроювати систему безпеки в європейському підчерев'ї, то її треба послабити
А для того, щоб цього домогтися, будь-якому майбутньому президентові Росії доведеться знову піднімати питання про долю півострова. Тому що санкції не емоційні, вони технологічні. Якщо якась країна в односторонньому порядку починає перекроювати систему безпеки в європейському підчерев'ї, то її треба послабити. І поки вона не виправить власну помилку – немає сенсу давати їй знову посилитися.
Кримська історія – це не територія бажаного, а простір імперативного. Це не про Україну і не про Росію, не про Крим і не про чиїсь настрої. Це про принципи, на яких будується сучасний світ. Всі ті, хто люблять розмірковувати про те, що ніяких правил, крім диктату сили, в цьому світі не існує – глибоко помиляються.
Будь-який «навальний» і будь-який «ходорковський» в разі своєї перемоги не матимуть ніякого іншого порядку денного, крім як обговорення майбутнього півострова
Можна навіть припустити, що для заходу важливе не стільки повернення Криму Україні, скільки те, щоб він більше не належав Росії. Але, так чи інакше, будь-який «навальний» і будь-який «ходорковський» в разі своєї перемоги не матимуть ніякого іншого порядку денного, крім як обговорення майбутнього півострова. Бо країна, в якій вони зможуть прийти до влади, просто не зможе вижити без обнулення всього того, що на федеральних телеканалах гордо називають «кримською весною».
Павло Казарін, московський оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції