Російський опозиціонер Яшин: Росія – це карикатурна імперія

Війна в Україні підриває образ Володимира Путіна як гаранта стабільності Росії. Таку думку в інтервʼю Радіо Свобода висловив російський опозиціонер Ілля Яшин. На його думку, Путін спроможний контролювати агресію проти України доти, доки йому це дозволяють матеріальні ресурси, але падіння економіки поступово змінюватиме ситуацію.

– Інтерес Путіна полягає в тому, щоб підтримати хаос на території України та постійно тиснути на українського президента, на український уряд і на українське суспільство. Для того, щоб зберігати важелі тиску на країну, яка вийшла із сфери путінського впливу. Це політтехнологічне завдання. Всі ж прекрасно розуміють, що відбувається. І всі прекрасно розуміють, що продовження бойових дій або поступове урегулювання конфлікту залежить від волі Путіна. І він створив умови, в яких із ним змушені домовлятися, як із активним гравцем. Майдан – як така собі антикримінальна революція в Україні – сприяв активізації Путіна в такому радикальному руслі, щодо цього немає жодних сумнівів.

– На Вашу думку, Путін є раціональним стратегом у цьому конфлікті чи його дії складно спрогнозувати?

– Думаю, що все ж є деяке розуміння ситуації (з його боку – ред.) і просто так починати війну ніхто не буде. Я думаю, що відведення військ від кордону раніше, потім знову накопичення солдат на кордоні з Україною, введення техніки, поставки зброї, введення так званих гуманітарних конвоїв – все це для підтримання нестабільності, створення в українському суспільстві відчуття майбутньої війни. Немає, звичайно, ніяких гарантій того, що до війни не дійде, проте відчуття, що в найближчий час розпочнуться масштабні бойові дії, все-таки немає. Для цього повинні бути якісь підстави. По-правді кажучи, я не бачу підстав для того, щоб Путін вів повноцінну війну з Україною. В порівнянні з останніми місяцями, нічого принципово не змінилося.

– Наскільки Путін зараз контролює ситуацію і що або хто може на нього впливати?

– Путін частково контролює ситуацію, але я впевнений, що Путін вважає, наче ситуацію контролює в повній мірі. Зусилля міжнародної спільноти, звичайно, можуть зупинити політику Путіна на сході України. І в першу чергу, я думаю, що Путіна повинні зупинити проблеми з російською економікою.

Одна справа, коли ви нав’язуєте сусіднім державам свою політичну волю за ціни на нафту в 110 доларів, і зовсім інша справа – коли нафта коштує 70 доларів. Ціна на нафту, проблеми з поставками російського газу, проблеми у відносинах із Китаєм – економічні проблеми геополітичного характеру будуть сприяти більш миролюбним настроям у Кремлі.

– Втім, у Росії залишається понад 400 мільярдів доларів золотовалютних резервів, а отже – достатньо грошей, щоб продовжувати агресію ще певний час?

– Мені не подобається, коли Росію асоціюють з Путіним. У Кремля дійсно є деякий запас міцності. За роки нафтового Ельдорадо Путін зумів наростити «політичний жирок». І санкції, зниження цін на нафту поки не здатні принципово вплинути на політику Путіна. Проте, якщо ситуація триватиме в тому ж руслі, то імперські амбіції Путіна будуть просто не по кишені.

Тоді вже якось доведеться налагоджувати зв’язки з Україною, з Європейським союзом, з Америкою. Тому що дуже легко заявляти про відновлення Радянського Союзу, коли нафта дорога, проте коли нафта дешева, потрібно буде вирішувати нагальніші проблеми. Учителі почнуть виходити на вулиці, бюджетники. Шахтарі почнуть бастувати, як, ми пам’ятаємо, це було в кінці 90-х років. Уже буде не до будівництва імперії.

– Проте, якщо спиратися на останні дані «Левада-центру», 88% росіян підтримують свого президента всупереч усьому. Наскільки репрезентативними є такі дослідження?

– По-перше, я скептично ставлюсь до опитувань, які проводяться в авторитарних режимах. Просто люди завжди корегують свої відповіді в країні, де неможливо відчувати себе вільною людиною. Однак те, що за останній рік рейтинги Путіна виросли, не викликає сумнівів, це відчувається. Але я думаю, що ефект від цього буде доволі короткостроковим.

Рейтинги Путіна останнім часом пішли вниз: це зв’язано, в першу чергу, з погіршенням економічної ситуації. Навіть я серед своїх друзів все частіше бачу занепокоєність. Люди, котрі взагалі ніколи не цікавилися політикою, починають питати, що буде з курсом долара, починають цікавитися, в якій валюті зберігати заощадження, починають турбуватися щодо відпустки. І ось це відчуття нестабільності, якщо не сказати катастрофи, що наближається – поступово займає голови росіян. І оскільки Путін завжди хотів асоціюватися зі стабільністю, зі стабільним стійким розвитком нашої країни, то ось це нове відчуття не додає йому балів. Воно суперечить базовим установкам, з якими Путін завжди старався асоціюватися.

– Коли росіяни виходять на мітинг, що є імпульсом протесту, які вимоги за цим стоять?

– Немає однозначної відповіді на це запитання. З одного боку, всі соціологічні дослідження показують, що середньостатистичного росіянина набагато більше турбують економічні і соціальні питання, ніж питання політики, свободи слова, свободи вибору і так далі. Але російське суспільство в цьому сенсі непередбачуване і дуже часто підносить сюрпризи.

Наприклад, мало хто міг спрогнозувати масові, багатотисячні протести 2011-2012 років, які були спровоковані винятково політичними причинами. Людей обурило те, що Путін по-хамськи повернувся в президентське крісло, людей обурили фальсифікації на виборах депутатів Держдуми. Хоча всім здавалося, що якщо і будуть якісь протести, то вони, звичайно, будуть мати соціально-економічний характер. Однак стався ось такий феномен. Але не враховувати економічну складову все-таки не варто. Перспективи російської економіки, судячи з усього, доволі погані.

В російському суспільстві не існує механізмів тиску на владу, крім виходу на вулицю: виборів немає, інститут громадянського суспільства знаходиться або в зародковому стані, або зовсім розгромлений. Людям нічого не залишається, крім як виходити на вулиці. І, швидше за все, скоро ми побачимо протести бюджетників, вчителів, лікарів, які ми вже, до речі, недавно спостерігали в Москві. І якщо влада не буде реагувати на них адекватно, то вони будуть ставати все більш і більш радикальними.

– Водночас, російське суспільство дуже довіряє державним медіа, що дає можливість більше маніпулювати громадською думкою. Чому, на Вашу думку, маючи доступ до інших джерел інформації та точок зору, росіяни не цікавляться ними в інтернеті, наприклад?

– Російське суспільство дуже консервативне. Воно звикло до того, що є державні новини, які говорять правду, а все решта – це різні тлумачення, що не є офіційними, а значить, ставитись до них серйозно не варто. Напевно, тут не потрібно узагальнювати, проте значна частина суспільства, судячи з усього, мислить саме так: те, що показують у новинах Першого каналу – те і є правда.

На жаль, переламати цю тенденцію поки не вдалось, проте поступово ситуація, як мені здається, міняється. Все більше людей сприймають інтернет як альтернативне джерело інформації. Ситуація з Кримом, звичайно, частково переламала, загальмувала цю тенденцію. Адже, здавалося б, розумні люди сьогодні мислять, як божевільні. Говорять про те, що оскільки ми перебуваємо в стані холодної війни з усім західним світом, то і новини російського телебачення відповідають цьому стану. Мовляв, ми перебуваємо в стані інформаційної війни, тому пропаганда може бути присутня. Нехай, мовляв, показують пропаганду.

Але, знову ж, мені здається, що це тимчасовий стан, і поступово, з загостренням економічної ситуації, люди згадають про якісь нагальніші проблеми. Тобто роздуми про Крим, роздуми про збирання земель – це все, звичайно, чудово, поки є що на хліб намастити. Але коли, вибачте, не буде чим дітей годувати, тоді люди почнуть зовсім по-іншому ставитись до пропаганди, до влади і ставити уже більш гострі питання, ніж зараз.

– А якщо порівнювати протестний рух в Росії і протестний рух в Україні: що є спільного і відмінного?

– Мені здається, що принципова різниця в тому, що українське суспільство, хоча б і на Майдані, ставило перед собою загальні, ціннісні питання. Це був вибір геополітичного розвитку: позбавлення від радянського спадку і вибір в сторону Європи. Російське ж суспільство перед таким вибором на сьогоднішній день не стоїть.

Російське суспільство, значною мірою, як мені здається, сприймає себе дуже уособлено і не вважає себе частиною європейської сім’ї. Дуже часто росіяни протиставляють себе і Європі, і Америці, і якимось іншим цивілізованим країнам. Мовляв, в нас особлива стать, в нас особливий шлях. Тому, коли люди виходять на вулиці, вони вимагають вирішення якихось нагальних проблем: будь то політичні, чи економічні проблеми.

А українці робили епохальний вибір між європейським вектором розвитку і збереженням у своїй країні в сфері кремлівського впливу. І звичайно, цей вибір дратував і Кремль, і ту частину українського суспільства, котра була орієнтована на Москву. Але, зрештою, вибір зроблений, і з цим вибором потрібно змиритися, цей вибір потрібно поважати. Я думаю, що висновки української революції важко буде піддати сумнівам, думаю, що це епохальна подія, котра вже відбулася.

– Який шлях розвитку для Росії Ви бачите?

– Вважаю, що Росія повинна прийти до тих висновків, до яких прийшло українське суспільство. Росія, на мою думку, є частиною Європи – із точки зору культури, цінностей, політичного і соціального устрою. Люди, переважно, цього не усвідомлюють, проте інтуїтивно, на якомусь побутовому рівні до цього прямують.

Росія дуже довго була імперією і відчуття втрати цієї імперії створило для багатьох людей таку собі психологічну травму. Тому приєднання Криму до Росії створило дуже небезпечну ілюзію для частини росіян. Знаєте, от коли людині ампутують руку, в неї виникає ефект фантомного болю. Ніби руки і немає, проте ти її продовжуєш відчувати. І якщо хтось тобі скаже, що рука в тебе все ще є, ти цій людині будеш дуже вдячний.

– Тобто росіяни сприймають Крим, як «відірвану руку» Росії?

– Путін дав людям відчуття, що ми досі імперія, що ми можемо забирати чужі землі, можемо показувати всьому світу «кузькину матір». Але це – небезпечний міф у тому сенсі, що амбіції, які демонструє Путін, не відповідають тим можливостям, що є в Росії, і суперечать тим інтересам, котрі Росія має. Велика країна – це така країна, яка забезпечує гідний рівень життя своїм громадянам. Велика країна – країна, що створює сильну економіку в інтересах більшості населення. А коли країна показує всім «кузькину матір» і грозить захопленням чужих земель, але при цьому основні ресурси осідають в кишенях колишніх однокласників президента, а корупція росте з кожним роком – ця країна не велика, це карикатурна імперія.

Довідка: Правозахисна організація Amnesty International вже тричі визнавала російського опозиціонера Іллю Яшина «бранцем совісті» в Росії. У 2005 році його затримали після опозиційної ходи в Мінську, у кінці 2010 року його затримали і судили за участь в мітингу російської опозиції на Тріумфальній площі в Москві, а у 2011 він викликав незадоволення влади уже за мітинг на московському Чистопрудному бульварі. Долею Яшина в Росії цікавився і Страсбурзький суд, що висловлював занепокоєння щодо того, як російська влада порушує права Яшина на свободу та особисту недоторканність. Зараз Яшин – член Координаційної ради опозиції, член ліберально-демократичної «Республіканської партії Росії – Партії народної свободи», один із лідерів об’єднаного демократичного руху «Солідарність».

Радіо Свобода