Американська допомога СРСР: як плюнути в простягнуту руку

Олег Панфілов

За рік до того як Микита Сергійович Хрущов стукав черевиком по столу на сесії Генеральної асамблеї ООН, він з офіційним візитом відвідав США. З 15 до 27 вересня 1959 року тов. Хрущов побував у Вашингтоні та Кемп-Девіді, а також у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Де-Мойні та Еймсі. Він зустрічався із сенаторами, конгресменами, журналістами, профспілковими діячами та спеціалістами з розведення кукурудзи. Радянська пропаганда тоді постаралася і випустила книжечку під незвичною назвою – «Жити в мирі та дружбі!».

Через рік, 12 жовтня 1960 року, фотокамера кореспондента «The New York Times» зафіксувала сцену – на столі у Хрущова під час засідання Генеральної асамблеї ООН видний світлий напівчеревик. Так звичайне взуття вже багато років є символом радянсько(російсько)-американських відносин.

Насправді, епізод з черевиком не був безпосередньо пов'язаний з відносинами СРСР і США. На рахунок екстравагантного вчинку Хрущова було багато всяких пересудів. Одні свідки вважають, що Першого секретаря ЦК КПРС засмутило обговорення в ООН «угорського питання», інші вважають, що Хрущов так познущався над іспанською делегацією, що сиділа трохи нижче.

Після придушення Берлінського повстання 1953 року (загинули більше 50 осіб) та Угорської революції 1956 року (загинули 2652 людини і поранені 19226) стало зрозуміло, що соціалістична система в окупованих радянськими військами країнах Східної та Центральної Європи тримається на багнетах. Через вісім років точно так само була придушена «празька весна»

У кожному разі, роздратування Хрущова було зрозуміле: після придушення Берлінського повстання 1953 року (загинули більше 50 осіб) та Угорської революції 1956 року (загинули 2652 людини і поранені 19226) стало зрозуміло, що соціалістична система в окупованих радянськими військами країнах Східної та Центральної Європи тримається на багнетах. Через вісім років точно так само була придушена «празька весна».

Радянські керівники знали, що причиною антирадянських виступів була економіка і встановлена соціалістична диктатура, але, як завжди, вони шукали не причини подій, а називали ворога. Роль ворога традиційно дісталася Заходу і США, в першу чергу.

Ще через рік після історії з черевиком, в травні 1962 року, радянські керівники ухвалили рішення розмістити на Кубі ракети з ядерними боєголовками. Радянсько-американські відносини вкотре були зіпсовані. Однак всі роки існування СРСР і сучасної Росії США завжди були головним подразником і об'єктом уваги кремлівських керівників. Вони ретельно приховували заздрість, замінюючи її ненавистю. 22 травня 1957 року на зборах представників колгоспників Хрущов кинув знамените гасло: «Наздогнати і перегнати Америку!». В цьому випадку йшлося про змагання з цією країною в двох конкретних галузях – у виробництві м'яса і молочних продуктів. Не всі радянські вожді підтримали Хрущова, мабуть, розуміючи, що СРСР не під силу нагодувати навіть власне населення.

За Хрущова бажання «наздогнати і перегнати» стало нав'язливою ідеєю, він багато разів повторював свої слова, практично до того моменту, поки Брежнєв не зробив переворот

Звичайно, це був не перший заклик покарати Америку своїми «успіхами». У формі заклику ця задача була сформульована ще в плані третьої п'ятирічки (1938-1942 роки) як основна: «наздогнати і перегнати... в економічному відношенні найбільш розвинуті капіталістичні країни Європи і США». За Хрущова бажання «наздогнати і перегнати» стало нав'язливою ідеєю, він багато разів повторював свої слова, практично до того моменту, поки Брежнєв не зробив переворот і не змістив Микиту Сергійовича. У запасниках зберігається завзята пісня того часу: «Мы Америку догоним, Нам открыты все пути, Пастуха пошлем с гармошкой, На Луне коров пасти». Пісня чудесним чином нагадує слова одного з видних діячів сучасної Росії Дмитра Рогозіна про російські кораблі, що розтинають космічні простори.

Наступний вождь, Леонід Ілліч Брежнєв, повоювавши на фронтах під гаслом «мир у всьому світі», теж вирішив, що з Америкою треба щось робити. У 1972 році сталося потепління, і в Москву прилетів Річард Ніксон. Наступного року у Вашингтон полетів Брежнєв. Відомий радянський пропагандист Генріх Боровик навіть зняв фільм про візит, він називався «В ім'я миру на землі».

Американці вже знали пристрасті Леоніда Ілліча і не стали його возити як Хрущова на ферми і показувати відгодованих свиней і поля з кукурудзою. Президент Ніксон подарував Генеральному секретареві ЦК КПРС автомобіль вартістю в 10 тисяч доларів. 18 червня 1979 року у Відні Брежнєв і наступний президент США Джиммі Картер підписали Договір між СРСР і США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (договір ОСО-2). Через півроку радянсько-американські відносини були згорнуті – СРСР почав чергову, «інтернаціональну» війну, в Афганістані.

Соціалістична система валилася, як картковий будиночок, як потьомкінське село, створене в уяві вождів, починаючи з Леніна

За Хрущова бажання «наздогнати і перегнати» стало нав'язливою ідеєю, він багато разів повторював свої слова, практично до того моменту, поки Брежнєв не зробив переворот, і новий радянський керівник Горбачов зрозумів, що військове змагання із Заходом може призвести до краху СРСР. Горбачову дістався найбільш незручний американський президент – Рональд Рейган мав славу затятого антирадянщика, що став зрештою могильником радянської імперії, завершивши «холодну війну» переможцем. Соціалістична система валилася, як картковий будиночок, як потьомкінське село, створене в уяві вождів, починаючи з Леніна.

Епоха Єльцина, потім Путіна-Медведєва-Путіна стали часом постійного метання від «перезавантаження» до відвертої конфронтації. Над Єльциним підсміювалися: Строуб Телбот, перший заступник Державного секретаря США у 1994-2001, написав у своїх мемуарах, що у своїй зовнішній політиці «Єльцин погоджувався на будь-які поступки, головне – встигнути між склянками...». Тим не менш, перед своєю добровільною відставкою, Єльцин у відповідь на операцію НАТО в Югославії встиг пригрозити знову націлити російські ракети на американські міста.

Зараз, після окупації Криму і східних областей України, російсько-американські відносини близькі до «холодної війни», але наслідки можуть бути точно такі самі, як і всі останні 97 років – голод, руїна, падіння рівня життя і відставання на десятиліття у розвитку технологій

Зараз, після окупації Криму і східних областей України, російсько-американські відносини близькі до «холодної війни», але наслідки можуть бути точно такі самі, як і всі останні 97 років – голод, руїна, падіння рівня життя і відставання на десятиліття у розвитку технологій. Знову, як і з першого листа Леніна до американських робітників у 1918 році, ідеологія переважає над здоровим глуздом. Абсолютно безглуздий лист Леніна закінчується так: «Одним словом, ми непереможні, бо непереможна всесвітня пролетарська революція», в якому слово «непереможні» – з царини психіатричного діагнозу, але ніяк не з реальності того, що сталося.

Наслідки самодурства російської й радянської влади виправляють американці?

А тепер про саму реальність. У 1919 році в США була створена неурядова організація – Американська адміністрація допомоги (American Relief Administration, ARA), до якої входили 15 різних організацій, які надавали допомогу голодній Європі. У 1919 році допомогу отримали Омський уряд адмірала Олександра Колчака і незалежна Вірменія. Радянській Росії у допомозі було відмовлено, поки ARA в 1921 році не отримала лист від Максима Горького. Після прийняття радянською стороною умов, допомога АRА призначалася винятково дітям і хворим. Згідно з правилами, їжу в їдальнях могли отримувати діти у віці до 14 років, які пройшли медичне обстеження, і визнані такими, що голодують.

Американське судно «Фенікс» з продовольством прибуло в Петроград 1 вересня 1921 року, а 6 вересня відкрилася перша їдальня в Петрограді. Через чотири дні в Москві відкрився дитячий пункт харчування. У перші тижні вересня американські представники в Петрограді сформували 120 кухонь для 42 тисяч дітей. До 10 грудня продовольство АRА отримували в Самарській губернії 185625 дітей, в Казанській – 157196, в Саратовській – 82100, в Симбірської – 6075, в Оренбурзькій – 7514, в Царицинській – 11000, в Московській – 22000, загалом же – 565112 дітей.

22 грудня 1921 року Конгрес США після тривалих дебатів схвалив виділення 20 мільйонів доларів для закупівлі продуктів у американських фермерів для Радянської Росії. Герберту Гуверу вдалося переконати конгресменів ухвалити рішення про розширення допомоги. «Продовольство, яке ми хочемо надіслати до Росії, є надлишком в Сполучених Штатах, – зазначив Гувер. – Ми зараз годуємо молоком свиней, спалюємо кукурудзу в пічках. З економічної точки зору надсилання цього продовольства для допомоги не є втратою для Америки». Він зміг переконати консервативних, антирадянськи налаштованих законодавців у тому, що допомагати можна і без офіційного визнання радянського уряду.

30 грудня 1921 року була підписана угода з АRА про харчування дорослого голодуючого населення. На 9 лютого 1922 року внесок АRА, американських організацій і приватних осіб під її контролем склав для Радянської Росії близько 12 мільйонів 200 тисяч доларів. Загалом за два роки АRА було витрачено близько 78 мільйонів доларів, з яких 28 мільйонів – гроші уряду США, решта – благодійність, приватні пожертвування, кошти інших приватних організацій. Рішення Конгресу про виділення додаткової допомоги Радянській Росії – 24 мільйони доларів на купівлю зерна і медикаментів сприяло розширенню програми діяльності в десять разів – до 10 млн осіб, включаючи й дорослих.

Крім ARA, з 1920 року на території Радянської Росії працювала інша благодійна організація – Джойнт (American Jewish Joint Distribution Committee, Американський єврейський об'єднаний розподільчий комітет). У середині липня 1922 року Джойнт годував тільки в Україні 800 тисяч дітей щодня, а в пік голоду – до 2 млн осіб в Україні та в Білорусії. За сприяння Джойнта, в 1922 році надана допомога 132 тисячам дітей у дитячих будинках, школах, дитячих садках, лікарнях, поліклініках.

СРСР у період 1941-45 років була надана допомога в 11,3 мільярдів доларів (за цінами 2008 року – 138 млрд), з яких радянський уряд повернув тільки 2,2 мільярди

У період Другої світової війни існувала державна програма Ленд-ліз (lend-lease). За нею Сполучені Штати Америки передавали своїм союзникам боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, зокрема й нафтопродукти. СРСР у період 1941-45 років була надана допомога в 11,3 мільярдів доларів (за цінами 2008 року – 138 млрд), з яких радянський уряд повернув тільки 2,2 мільярди.

Згідно з програмою Ленд-ліз СРСР отримав: літальних апаратів – 22150, танків – 12700, позашляховиків і всюдиходів – 51503, вантажівок – 375883, мотоциклів – 35170, тракторів – 8071, гвинтівок, автоматів і пістолетів – 152848, величезну кількість вибухових речовин, пороху, іншої техніки, обмундирування та взуття, продуктів харчування. У листі президенту Рузвельту в листопаді 1941 року товариш Сталін писав: «Ваше рішення, пане Президенте, надати Радянському Союзу безвідсотковий кредит у розмірі 1 000 000 000 доларів для забезпечення поставок військового спорядження та сировини Радянському Союзу було прийняте радянським Урядом зі щирою вдячністю, як нагальна допомога Радянському Союзу в його величезній важкій боротьбі зі спільним ворогом – кривавим гітлеризмом».

Війна закінчилася і Радянський Союз, виправдовуючи свої втрати і невдачі в плановій економіці, знову став називати США головним ворогом. Радянська влада, звільняючи Європу захопила нові території і тепер їй не потрібні були союзники, які врятували їх

Війна закінчилася і Радянський Союз, виправдовуючи свої втрати і невдачі в плановій економіці, знову став називати США головним ворогом. Радянська влада, звільняючи Європу захопила нові території і тепер їй не потрібні були союзники, які врятували їх. Наступав черговий період, коли можна було займатися пропагандою в своїй країні, попусту вихваляючись під час візитів до США.

Коли Микиті Хрущову в 1959 році показали ферму в штаті Айова, він вимовив досить дивну фразу: «Ось дивіться: чудова свиня, американська. Але вона має всі властивості і радянської свині. Американська свиня і радянська, я переконаний, що вони можуть разом співіснувати. Так чому ж люди Радянського Союзу і Америки не можуть співіснувати в такому випадку?!» По-іншому оцінив американський візит радянського вождя письменник, нобелівський лауреат з літератури Сол Беллоу, який спостерігав візит радянського лідера у телевізорі: «У гоголівських поміщиків та селян, або гротескно дубоголових, або настільки ж гротескно проникливих, у губернських самодурів, підлабузників, скнар, чиновників, ненажер, картярів і п'яниць Хрущов запозичив чимало фарб для створення свого комічного образу».

Важко не погодитися з Солом Беллоу, оскільки самодурство кремлівських завсідників стало російською традицією. Нинішні теж нічим не відрізняються. Мине небагато часу і наслідки самодурства будуть виправляти знову американці – годувати, одягати і догоджати населенню Росії, яке через деякий час знову почне американців називати «піндосами». Або ще якимсь зневажливим словом.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції