Хто воює за «Новоросію»?

Тетяна Вольтська

Петербург називають одним з найбільших центрів, звідки добровольці відправляються воювати на Донбас. Дійсно, варто набрати відповідні слова в пошуковику, як відкривається безліч сайтів, на яких неважко знайти покрокові інструкції – яким транспортом і куди добиратися, де робити пересадки, за якими телефонами зв’язуватися зі штабами, скільки пар білизни треба брати з собою, які мати документи.

На цих сайтах усім охочим пояснять, чому не треба їхати до Донецька поїздом (можуть заарештувати українці), дадуть список необхідних теплих речей (бушлат, берці теплі, камуфляж, термобілизна, засоби особистої гігієни, светр, рукавиці, спідня білизна, шкарпетки (беріть багато!!!)).

Судячи з цих інструкцій, людина, яка вирішила повоювати за так звану «Новоросію», може приїхати до Донецька самостійно, а може скористатися послугами центрів з відправки добровольців. Деякі центри навіть надають можливість пройти двотижневу підготовку. Шапка одного з таких сайтів оформлена за допомогою радянської символіки, з красномовним надписом: «За Батьківщину зі Сталіним – вперед!». Далі на цьому сайті можна прочитати: «Якщо Ви не служили в армії, то це дуже погано, але не смертельно! Прибувши до міста Донецьк, всі добровольці потрапляють до навчального центру Першої Слов’янської бригади, після чого, залежно від досвіду, знань, умінь будуть розподілені у інші підрозділи». Практично на всіх сайтах такого роду містяться попередження: всі документи для перетину кордону повинні бути в порядку – жодних конфліктів із законом.

Нещодавно до Петербурга з Донецька приїхав поранений доброволець Руслан Стародубов, позивний «Пастор». Сам він родом із Костромської області, але має безпосередній стосунок до відправки молодих людей з Петербурга до Донецька.

– Зібратися і рушити до Донецька будь-яка людина може хоч зараз. Можна стояти на кордоні і чекати групу, яка туди йде, а можна прямо тут зв’язатися з організацією, яка займається набором ополченців. Такі організації є. Ось я, наприклад, служу в підрозділі «Імперського легіону», командир роти, грубо кажучи, польовий командир. «Імперський легіон» – це російська національна організація, Російський імперський рух. Наша ідея не в тому, що слов’яни – це супернація, а всі інші – гниди, давайте всіх знищимо. Я підкреслюю: ми – не нацисти, ми – нормальні націоналісти. Ми любимо свій народ, ми любимо свою батьківщину. У людей з нашого особового складу можуть не збігатися погляди на те, що таке росіянин, що таке батьківщина, тим не менш, ми звважаємо загальним підстапідгрунтям православну віру.

– Тобто Ви хочете сказати, що у вашому «Легіоні» служать не тільки росіяни?

– Так, у нас і німець був, і татарин був, і люди інших національностей, карели, наприклад. За великим рахунком нам без різниці, головне – щоб ти був православним, говорив російською і думав по-російськи.

– Як Ви дізнавалися про те, що робиться в Україні: виключно з телевізора або у Вас були інші джерела?

– Крім телевізора є ще інтернет. У мене є смартфон, я можу дивитися різні програми. І отримавши всю цю інформацію, я вирішив, що краще нехай загину я, у якого четверо дітей, ніж який-небудь 18-річний хлопчина, який не знає, з якого боку автомат стріляє.

– А хіба непідготовані молодики до вас не потрапляють?

– Війна – це не тільки підготовка, це життєвий устрій, до якого практично не можна підготуватися. Навіть двотижнева підготовка, яку ми даємо, розрахована насамперед на тих, хто вже служив в армії, мав досвід якийсь військової служби. Ми відправляємо людей тільки підготованих. Якщо людина просто приходить і каже: «Я хочу, і я поїду!», – наш керівник не бере на себе таку відповідальність: дорогий, це не до нас. У нас був такий випадок: прийшов хлопчина, очі блищать, з вух дим – я поїду, я готовий! Куратор йому сказав: «Друже, йди спочатку владнай свої стосунки з мамою, потім з подругою, яка вже ледь не заяву на нас готова писати, що ми нібито запудрили людині мізки і відправляємо невідомо куди».

Про «підступи» Америки та «українських фашистів» Руслан може говорити довго, повторюючи, що вони, мовляв, кровожерливо розстрілюють всіх, і що «Америка профінансувала Майдан». Доказів він навести не може, але це ніяк не впливає на його переконання. З родиною в Росії, у нього не склалося, розлучився, але на Донбасі знайшов – він підкреслює, не бойову подругу, а саме дружину – Ларису.

– Руслане, у мене ще одне питання щодо відправки на Донбас добровольців: хто кого знаходить – ви їх чи вони вас?

– Найчастіше вони нас знаходять. Ми існуємо відкрито, слава Богу, ніхто у нас обшуків не проводить, не заважає працювати, у нас є сайти з телефонами та адресами, є курси «Партизан», є клуб «Імперський легіон», будь ласка, ви можете приєднатись до нього «ВКонтакті», спілкуватися, отримувати новини. І я сам так само вчинив. А командирів нам дуже не вистачає, мене ось, на жаль, зараз вибили з ладу. Професор нейрохірургії каже, на 6 місяців. Але я не буду чекати. Півтора місяці, і я – в бій. Якщо я не повернуся в стрій як бойовий командир – повернуся як експерт.

Вербувальники: військова підготовка не конце потрібна

«Імперський легіон» – не єдина організація, яка відправляє добровольців з Петербурга на Донбас. Займаються цим і інші – наприклад, активісти незареєстрованої партії «Інша Росія». Лідер петербурзького відділення Андрій Дмитрієв показує приміщення свого штабу: всюди навалені коробки і пакети з гуманітарною допомогою. За його словами, в програмі партії записано саме те, що зараз відбувається на південному сході України. У цих подіях «другороси» бачать часткове виконання давно бажаного імперського реваншу і тому не уявляють, як можуть залишитися осторонь.

– Так сталося, що ми до влади в Росії не прийшли, але наші ідеї почали реалізовуватися, нехай і дещо іншим шляхом, тому ми відразу підтримали «Новоросію». Ми вважаємо, що там зараз выдбувається революційна війна, подібна до тієї, яку Че Гевара і Фідель Кастро вели на Кубі і в Болівії, подібна до тієї, яку Кім Ір Сен вів у Манчжурії і в Кореї, тому ми з самого початку стали брати в ній активну участь. З травня у нас сформувався рух «інтербригад» – зрозуміло, що це відсилання до іспанської громадянської війни, коли добровольці з усього світу і з Радянського Союзу їхали підтримувати іспанську республіку… За нашою лінією туди поїхало багато добровольців – як воювати, так і займатися гуманітарними речами. Тобто це і лікарі, і інші фахівці, понад 1000 осіб по всій Росії. Безпосередньо з Петербурга вирушило понад 100 чоловік. Їдуть не тільки наші активісти, наприклад, кілька людей з КПРФ поїхали.

Активісти у вихідні збирають для своїх підрозділів гроші у метро (зібрали близько 2 мільйонів рублів), без врахування того, що зібрано через інтернет. Приходять і пожертвування речами і ліками, каже активіст Андрій Песоцький:

– Нам телефонують різні люди: хтось дзвонить звідти і просить допомоги, хтось, навпаки, пропонує допомогу. Нещодавно зателефонувала жінка і сказала: німці з Лейпцига зібрали цілу валізу ліків за нашим списком медикаментів, вивішеним в інтернеті. Я, правда, не зрозумів, німці це чи російські емігранти. Вчора зателефонував черговий доброволець, який хоче поїхати воювати. Він розповів про себе, що він – громадянин Киргизстану, узбек, працює тут бомбилою – таксист, він воював і тепер хоче на Донбас. Виходить, що наша справа має інтернаціональний характер

– Добре, ця людина вам зателефонувала, і тепер що – він до вас прийде?

– Власне, йому приходити не обов’язково, ми його скоординуємо з нашими хлопцями в Ростовській області, які вже безпосередньо забезпечують перекидання добровольців через кордон.

– А якщо людина не має підготовки?

– Якщо у людини є серйозна військова освіта, вона може працювати в штабі, ось так у нас зараз поїхав по лінії інтербригад начальник штабу ППО «ЛНР». А якщо людина нічого не вміє, вона може в госпчастину потрапити або заряджати установки «Град» і міномети, ящики носити – це проста справа.

У розмову вступає мовчазний блідий чоловік – це Сергій Максимов, він же Сільвер, поранений доброволець, який приїхав до Петербурга лікуватися.

– Скажіть, коли Ви вирішили їхати на Донбас?

– Напевно, після травневих подій, і навіть раніше, коли пішла вся ця інформація, і не можна було додзвонитися ні до родичів, ні до когось іншого. Дістатися було нескладно. Я не служив, не воював, приїхав, вступив до ополчення.

– А в мирному житті ви хто?

– Промисловий альпініст.

– І хто ж воює поруч з Вами?

– І наші, і місцеві.

– А кого все-таки більше?

– Складно зрозуміти, але по говору – напевно, все-таки місцевих.

– Вам подобається таке життя?

– Так, подобається.

– Поїдете тому?

– Після лікування – так.

Усе літо провів на Донбасі голова Російського загальновійськового союзу, історик Ігор Іванов. Він – «людина Стрєлкова», колишній начальник політвідділу бойовиків. За його словами, він вирушив до України на свій страх і ризик, з великими труднощами і навіть з небезпекою для життя.

– Контингент добровольців дуже різний, але я відразу хочу сказати, що основна маса – це місцеві. Судячи з мого підрозділу, добровольці з Росії становлять 5-10%. Всі інші – Слов’янськ, Костянтинівка, Краматорськ, Донецьк. Але й вони теж добровольці, вся армія добровольча, розумієте, адже там жодного заклику не було. Коли ми прийшли в червні, місцеві хлопці з Донбасу дивилися на нас широко розкритими очима: ви з Росії, це ж так гарно, що така допомога до нас прийшла, що нас не забувають, нас не кидають. Місцеві – це і шахтарі, і лікарі, і водії, люди найрізноманітніших спеціальностей. З Росії теж контингент найрізноманітніший, професійних військових, до речі, небагато. Хтось, як я, пройшов службу в армії, у когось були за плечима військові кафедри, а хтось взагалі в армії не служив. Але в українській армії така ж картина: начебто це регулярна армія, але насправді це хлопці, яких швидко набрали під час чергової мобілізації, швидко дечому навчили і кинули на забій. Така війна – з двох сторін воюють непрофесіонали.

– А чому так відбувається?

– Розумієте, Росія – корумпована країна, але Україна – ще більш корумпована. У нас в 90-і роки збройні сили були розвалені, то в Україні вони були розвалені ще більше. Основна маса українського командування займалася не військовою підготовкою, а розпилом військового майна. Інша справа, що за кілька місяців боїв обидві сторони багато чому навчилися, знищуючи один одного. Громадянська війна висуває командирів.

– Чому ж Ви поїхали звідти?

– Тому що пішов Стрєлков – за ним пішла і вся Стрелковська команда. Мені досі пишуть звідти і дзвонять: повертайтеся, при вас тут був порядок.

– А від кого залежить, повернетеся ви чи ні?

– Я думаю, потрібна політична воля в Москві, в Кремлі, але її явно немає.

– Хіба ви собі не суперечите: з одного боку, ви кажете, що там тільки добровольці, що це тільки особиста ініціатива, з іншого – що все залежить від волі Кремля?

– Добровольців дійсно ніхто не посилав, але «Новоросія» затиснута між Україною і Росією, і варто перекрити доступ гуманітарним конвоям, там просто почнуть вмирати від голоду. Підтримка Москви все-таки потрібна.

«Відправка бойовиків до України заохочується на найвищому рівні» – депутат Законодавчих зборів Петербурга

Депутат Законодавчих зборів Петербурга Олександр Кобринський вважає, що розібратися в тому, хто такі «ополченці», що їдуть з Росії захищати «Новоросію», з законодавчої точки зору не так просто.

– У Росії є кримінальна стаття за найманство, але у неї дуже великі обмеження. По-перше, треба, щоб це було найманство за гроші, а це дуже складно довести. Друге застереження: найманство карається, тільки якщо воно суперечить інтересам Російської Федерації. А що саме їм суперечить, вирішують як раз ті громадяни, які засилають наших добровольців до України. Так що цей закон не працює. Але є й інший аспект: ООН визначила поняття «агресія», яке, крім введення військ на територію іншої країни, включає в себе і масове засилання так званих бойовиків – громадян, які не носять форму регулярної армії, але які з території однієї країни за очевидної допомоги влади цієї країни переходять кордон і воюють на території сусідньої країни. Якщо навіть не брати очевидну всім присутність регулярних російських військ на території України, а брати одних добровольців, то з точки зору міжнародного права, Росія щодо України є агресором. Росія не тільки нічого не робить, щоб зупинити потік добровольців, а й неприкрито сприяє їхній відправці.

– Але російські громадяни багато де воюють: воювали і в колишній Югославії, і в Молдавії, і в Грузії, тепер воюють в Сирії...

– Є прекрасне місце в романі Дюма «Віктонт де Бражелон». Молодий Людовик XIV просить у кардинала Мазаріні мільйон ліврів або 200 озброєних дворян, щоб допомогти реставрації англійського короля Карла II. Мазаріні каже: дворян ви послати не можете, у нас же з Англією мирний договір, це буде оголошенням війни. На що Людовик каже: а я не хочу їх офіційно посилали, але я не можу заборонити своїм підданим їздити до Англії, якщо вони цього хочуть. Тоді Мазаріні йому відповідає: тоді ви повинні будете їх повернути або публічно протестувати, що ваші піддані поводяться як вороги в союзній державі.

Так, такі випадки бувають: російські громадяни воюють і в «Аль-Каїді», і в «Ісламській державі», але при цьому в Росії немає відкритих пунктів, де можна записатися добровольцем в «Аль-Каїду», і по Першому каналу їх не показують як привабливих і таких, що потребують допомоги, російських громадян. Навпаки, їх відразу заарештовують, якщо виявлять, а ось відправка бойовиків до України заохочується на найвищому рівні. У словах Мазаріні ключове слово «вороги»: російські громадяни, що їдуть до України, беруть участь у незаконних збройних формуваннях, воюючи з регулярними українськими військами. Але при цьому діють як вороги не тільки України, але Росії.

Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода