Наша сім'я повернулася до Криму наприкінці 80-х. Сусіди в більшості своїй виявилися післявоєнними переселенцями і ватниками. Щоправда, до минулого року ми не знали, як називається така категорія людей, але ознаки були в наявності й раніше. Куплений переселенський будинок довелося знести та збудувати новий, бо держава вважала житлоплощу для нашої сім'ї замалою. У будь-якому випадку, ми в таких умовах жити не звикли, та й протягом чверті століття можна було багато чого змінити.
Але у сусідів за цей час майже нічого не змінилося, хіба що супутникові антени на дахах з'явилися раніше, ніж у нас. А живуть як і раніше в тих же умовах, і в тих же переселенських будинках. Або того гірше – у халупі того ж віку, але в півцеглини.
Водопровідний кран у дворі, інші зручності – теж.
Індивідуальну ванну кімнату їм раніше заміняла громадська лазня. Навіть не знаю, чи функціонує це диво цивілізації зараз. У деяких досі пічне опалення, хоча вулицею тягнеться газогін (газ-то потрібно було проводити за власні кошти).
Причина проста: лінь і пияцтво. І дітей виховували такими ж. У той час, як ми допомагали батькам по господарству, наші однолітки грали на вулиці.
Із сусідами завжди віталися, але не скажу, що дружили. Занадто різними виявилися інтереси.
Але їх завжди цікавило питання: звідки у нас гроші на будівництво та інше? Спочатку вони уявили, ніби нам добре заплатили за переїзд до Криму. Такій категорії людей марно доводити, що Батьківщина сама почала вимагати певних жертв, а також відмовитися від налагодженого так само власними зусиллями побуту в Середній Азії.
Живуть поруч різні країни і народи. А у сусідки тільки скріпи духовні. І вона, замість того, щоб свій власний побут облаштовувати, уявила, що всі тільки й думають, лізе через паркан у чужий двір своїми іржавими скріпами інших повчати
Адже дідам і прадідам вдалося встати на ноги і після розкуркулення, і в депортації. Час йшов, а ми, після деякої паузи у важкі 90-ті, продовжили поступово упорядковувати будинок і двір.
Ще сусіди чомусь були впевнені: татари коли-небудь обов'язково почнуть їх різати. Напевно, тому не наважувалися покращувати свої побутові умови, щоб ніхто не зазіхнув на їх власність. Але тут прийшла Росія, врятувала від страшної долі. Їм від цього краще чомусь не стало, а ми знову на життя не скаржимося!
Ось нещодавно один із сусідів, ледве стоячи на п'яних ногах, запитував: «Як же так? Ви вже і машину поміняли?! А ми, істинні слов'яни, не можемо собі цього дозволити! Та я вам будинок підпалю!». Благо, в такому вигляді сильонок не вистачить, а в тверезому – сміливості.
Переводимо ситуацію в глобальні масштаби: живуть поруч різні країни і народи. Дуже заклопотані, насамперед, власними проблемами і турботами. А у сусідки тільки скріпи духовні. І вона, замість того, щоб свій власний побут облаштовувати, уявила, що всі тільки й думають, як її зі світу звести. Або того гірше – сама лізе через паркан у чужий двір своїми іржавими скріпами інших повчати. А сусідам до неї ніякого справи немає, лише б ця припадочна нікому своїми витівками не нашкодила.
Вірно у прислів'ї кажуть: «Вибирай не дім, а сусіда». Ось тільки Батьківщину не вибирають ...
Ельзара Бешуйлі, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції