Київ – У п'ятницю, 7 серпня, минає сьома річниця від початку російсько-грузинської війни 2008 року. Цей конфлікт між Грузією з одного боку та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Абхазії та Південної Осетії з іншого завершився тим, що Росія фактично окупувала частину грузинської території, будучи однією з небагатьох, хто визнав факт самопроголошеної «незалежності» цих територій.
А починалась війна з того, що російські військові стягнули живу силу і техніку до кордону з Грузією для «захисту мирного населення від загроз». Цей сценарій кілька років потому знайшов своє повторення в українському Криму і на частині території Донбасу. Як заявив у інтерв’ю Радіо Свобода колишній прес-аташе посольства Грузії в Україні Бачо Корчилава, тепер повернення грузинських територій з-під окупації Кремля має прямий зв’язок із часом, коли Крим і Донбас повернуть Україні.
– Зрозуміло, що наслідки російсько-грузинської війни даються взнаки досі. Про що люди передусім згадують, коли говорять про війну 2008-го?
Ця війна стала фактично каталізатором того, що зараз відбувається в Україні
– Більшість людей у Грузії, коли йдеться про війну, кажуть, що була не настільки велика підтримка світу, якою вона мала би бути. І що ця війна стала фактично каталізатором того, що зараз відбувається в Україні, і про безкарність Росії, яка має місце в результаті цього.
– Чи були «дзвоники» до початку цієї війни, чи можна було якось уникнути російського вторгнення?
– Коли щоденно обстрілюється твоя територія із крупнокаліберної зброї, коли щодня відбуваються провокації, і коли війська підтягнуті до кордону, то ви ж розумієте, що за добу не можуть прийти 5 тисяч людей із важкою технікою і авіацією. Тому говорити про те, що чогось можна було уникнути, це щонайменше – наївно.
– І очевидно, що сили протистояння були нерівні… Але ж чому, на Вашу думку, українська влада, виходить, не врахувала грузинський досвід?
– 2008 року світ повірив брехливій російській пропаганді, яка розповідала, що під покровом ночі Грузія напала на мирно спляче місто. І якраз однією із тих, хто в це повірив, була та сама Хайді Тальявіні (колишній представник ОБСЄ у Тристоронній контактній групі щодо Донбасу – ред.), яка певний час займалась переговорним процесом і в Україні.
– Ви стверджуєте, що питанню Грузії Захід свого часу не приділив достатньої уваги. Як щодо України? Чи може йтись, що і тут Захід приспав свою пильність, чи все-таки санкцій і заходів протидії Росії нині достатньо?
У випадку із Грузією Захід вибрав таку собі «теорію умиротворення агресора», ця тема в них улюблена
– Ні, гадаю, що на цьому етапі заходів достатньо. Просто тут ми бачимо дещо інший момент. Якщо б у випадку з Грузією була така реакція, то далі все було б набагато легше. Але у випадку із Грузією Захід вибрав таку собі «теорію умиротворення агресора», ця тема в них улюблена.
А щодо України, то тут є ще одна проблема – країна не до кінця реформована, і дії країни в протистоянні російській агресії не дуже професійні.
– В наслідках російської агресії в Грузії і України є одна спільна риса – це окуповані території – Абхазія і Південна Осетія з одного боку, і Крим – з іншого. Наскільки високими є шанси повернення цих територій?
Бачо Корчилава (фото користувача у Facebook)
– Щодо грузинських територій, то це перспектива багатьох років, і їхнє повернення розпочнеться після повернення Криму і Донбасу. І тут абсолютно не треба мати ілюзій. Ці території відійшли з-під контролю Грузії уже понад 20 років тому. Просто у випадку з Грузією було ще дві території, на яких Росія хотіла розпалити вогонь – це так званий регіон Мегрелія, тому що там йшла громадянська війна, і ще одна автономна республіка, яка існує в складі Грузії – це Аджарія. Грузія навчилась протистояти російській агресії, і змогла на третьому-четвертому етапі дезавуювати її дії. Як на мене, Україна зараз приблизно підходить до того етапу, що коли в Росії будуть ще спроби розхитати ситуацію на території України, то це має далі розпочати процес повернення територій. Але, на превеликий жаль, це не дуже швидкий процес.
– Це процес дипломатичний чи процес військовий?
Найбільш хибною для України думкою є те, що розв'язання конфлікту може бути лише дипломатичним або лише військовим
– Найбільш хибною для України думкою є те, що розв'язання конфлікту може бути лише дипломатичним або лише військовим. І дипломатичний, і військовий інструментарії є лише одним із набору тих засобів, які можуть існувати в питанні повернення територій, встановлення конституційного ладу тощо. Треба чітко пам’ятати і про існування силових структур, армії, тої ж таки дипломатії, таємних домовленостей, актів, угод з боку противника. І це якраз той випадок, коли всі способи прийнятні.
– Якщо через стільки років після російсько-грузинської війни залишилось багато відкритих запитань, то з Ваших слів випливає, що й українсько-російський конфлікт не короткотривалий, так?
Зараз Україна перебуває на другій стадії конфлікту, а їх, як правило, п’ять-шість. І я думаю, що це історія мінімум на 10 років
– Військові конфлікти взагалі не бувають швидкоплинними. Всі конфлікти мають свої цикли і стадії: гаряча стадія, холодна…Зараз Україна перебуває на другій стадії конфлікту, а їх, як правило, п’ять-шість. І я думаю, що ця історія щонайменше на 10 років. Тому навіть процес примирення буде достатньо розтягнутим у часі, тому що зараз, наскільки мені відомо, ми маємо дві угоди, готується ще якась третя. А далі розпочнеться найцікавіший процес, коли Росія почне посилатись на угоди, підписані в різні часи, для різних ситуацій.
– І в різних інтерпретаціях…
– Так, абсолютно. Тому що будь-які розмови з Росією щодо роззброєння конфлікту, особливо коли вона є його модератором, – це позбавлені сенсу дії.
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода