«Із загибеллю «Курська» почалася брехня Путіна» – адвокат загиблих моряків

Інна Денисова

Напередодні 15-х роковин катастрофи підводного човна «Курськ» адвокат родичів загиблих моряків Борис Кузнєцов запустив сайт на підтримку другого видання своєї книги, в якій він викладає власну версію подій. Кузнєцов вже кілька років живе в США, де отримав політичний притулок через звинувачення з боку ФСБ Росії в розголошенні держтаємниці у зв’язку з адвокатською діяльністю. Робота з родичами загиблих на «Курську» не була безпосереднім приводом для еміграції, але для Бориса Кузнєцова вона стала не тільки адвокатською та правозахисною практикою, а й власним розслідуванням.

«Документи «Курська» були сфальсифіковані від початку до кінця» – адвокат загиблих моряків

У своїй книзі Борис Кузнєцов наводить повну хронологію подій, пов’язаних із аварією на «Курську», достовірні причинно-наслідкові зв’язки і факти, багато з яких були навмисно спотворені, як він пише, під час слідства. Нові документальні підтвердження цього Борис Кузнєцов отримав, вже живучи за кордоном, і включив до другого, доповненого

– Як сталося, що Ви перервали адвокатську кар’єру і опинилися в еміграції у США?

Борис Кузнєцов

– У 2005 році, після виходу першої книги і після того, як я не піддався тиску Головної військової прокуратури, яка проводила розслідування щодо «Курська», мене почали відверто пресувати. Книгу намагалися вилучити, увесь наклад. У мене був договір на оренду приміщення з Управлінням справами президента, яке я багато років обслуговував, і вони до мене звернулися і попросили контракт розірвати. Окрім того, були підтверджені дані, що ФСБ шукає привід, щоб мене прибрати з Росії – або взагалі прибрати... Такі розмови навіть велися!.. Я зрозумів, що мене як мінімум посадять, а як максимум – просто прикінчать. Тому я вирішив виїхати з Росії.

Трагедія підводного човна «Курськ»

​
– Як Ви увійшли у справу «Курська»?

– У Санкт-Петербурзі живе мій колишній приятель капітан першого рангу Ігор Курдін. Він кілька разів звертався до мене з різними юридичними запитаннями, я йому допомагав, і він мені запропонував: «Чи можеш ти допомогти родичам загиблих на «Курську»?». Ми провели збори у філії Військово-морського музею, це підводний човен Д-2, який у гавані стоїть. Це було на початку 2002 року. Слідство вже ніби свій зеніт пройшло, адвоката у них не було. Це була можливість проводити власне адвокатське розслідування, і я намагався з максимальною сумлінністю цю роботу зробити. Коли кримінальну справу було припинено, 22 липня 2002 року, я розпочав вивчення матеріалів. Там, якщо мені пам’ять не зраджує, було 137 томів. Закінчили ми наприкінці року. Я знайшов цілу низку грубих і процесуальних, і фактичних порушень з боку попереднього слідства. Справу розслідував полковник Егієв, зараз він вже генерал-майор, якщо не генерал-лейтенант.

Мене запросив до себе головний військовий прокурор Олександр Миколайович Савенков. Зі мною велися численні бесіди, зустрічі, мене намагалися навіть купити – з натяком на те, що, якщо я дам висновок, що всі розслідування проведені в повному обсязі, неупереджено й об’єктивно, то я отримаю за це договір на обслуговування Військово-морського флоту. Мені розповідали подробиці, говорили, скільки баз за кордоном, які активи має ВМФ Росії, розкрили обсяг роботи, яку я міг би виконувати, отримуючи величезні гонорари. Але під час вивчення я натрапив на цілу низку не просто помилок, а грубих зловживань, які були і під час попереднього слідства.

– Що саме показало Ваше власне адвокатське розслідування?

– По-перше, абсолютно очевидно, що «Курськ» не повинні були випускати в море. У будь-якому разі, випускати і стріляти цією торпедою, перекисно-водневою, оскільки «Курськ» ніколи нею не стріляв раніше, навіть на державних випробуваннях, хоча в складі флоту він перебував уже з 1996 року. Екіпаж не навчався працювати з цією торпедою.

Усі документи, які є в матеріалах кримінальної справи, про те, що екіпаж знав, як користуватися цією торпедою, що він пройшов навчання, склав заліки чи іспити, – сфальсифіковані від початку до кінця, там скрізь стоять сфальшовані підписи. Наприклад, вказується, що Олексій Іванов-Павлов, командир мінно-торпедного відділення, проходив навчання на базі в Обнінську – а насправді у цей час він був на іншому підводному човні, не в складі екіпажу «Курська».

Торпеда ця дуже специфічна, вона основним паливом має гас і як окислювач пероксид водню, це маловодний перекис водню, який при змішуванні з гасом дає високу температуру, і за рахунок цього торпеда має збільшену дальність ураження. Для того щоб контролювати рівень тиску в баку з пероксидом водню, на підводному човні була встановлена система контролю окислювача, і коли торпеду завантажували на «Курськ», то під’єднати її до цієї системи екіпаж не міг, запросили офіцера з іншого підводного човна. Екіпаж, вже перебуваючи в морі, повинен був працювати з цією системою контролю окислювача, підключати, відключати і так далі, і, судячи з усього, екіпаж з цим не впорався. Це одна з тих причин, які призвели до трагедії на «Курську». Другий момент – немає жодних даних, що система трубопроводів, які подають пероксид водню, була знежирена. Справа в тому, що пероксид водню при зіткненні з органікою одразу ж запалюється. Були аварії і на радянському, і на російському флоті під час використання цих торпед, і була дуже серйозна трагедія у Великобританії, коли загинула велика кількість моряків. Британці теж спочатку користувалися цими торпедами, а згодом від них відмовилися. Ось це ніби перший комплекс – не можна було «Курськ» випускати в море для стрільби саме цими торпедами. Винні в цьому, звичайно, в першу чергу керівники Північного флоту В’ячеслав Попов і Михайло Моцак.

Другий момент, дуже суттєвий: справа в тому, що той вид навчання, «збір-похід», передбачений всіма нормативними документами та статутами. У цьому випадку відповідальним повинен був бути головком ВМФ і Головний штаб. Але керівництво Північного флоту, головком ВМФ Володимир Куроєдов використовували таку форму навчання, яка жодними нормативними документами передбачена не була. І в зв’язку з цим було змінено порядок перевірки готовності кораблів і рятувальних суден до виходу в море. Спочатку почав перевіряти головний штаб, а потім вже дивізія, флот і так далі. Все було поставлено з ніг на голову, якісної перевірки готовності суден так, як це передбачено всіма наказами та інструкціями, не було, і за це безпосередньо несе відповідальність головком ВМФ. Тобто «Курськ» перед виходом у море фактично ніхто не перевіряв! А якби перевіряли, то не дали б можливості використовувати під час навчальної атаки цю вибухонебезпечну торпеду.

Наступний момент: план навчань був у керівника навчань, тобто у командувача флотом В’ячеслава Попова, і у начальника Штабу Північного флоту Михайла Моцака. Тобто вони знали, де які кораблі знаходяться, де вони входять до району так званих «бойових дій», у тому числі і «Курськ», де він повинен був знаходитися під час входу до району навчань. Об 11-й годині 28 хвилин 12 серпня гідроакустики «Петра Великого» зафіксували вибух. Це був спалах на екрані гідролокатора і хлопок. Гідроакустик з «Петра Великого» старший лейтенант Андрій Лавренюк одразу ж запеленгував вибух, визначив його як 96 градусів щодо того місця, де перебував у той момент «Петро Великий». Відбуваються навчання, пов’язані зі стрільбами, і тут стається вибух, що повинен був зробити гідроакустик? Зафіксувати цей вибух, записати його в гідроакустичний журнал і доповісти командиру корабля. Лавренюк це саме і зробив. Що повинен був зробити командир корабля і керівник навчань? Вони повинні були класифікувати цей вибух і визначити його джерело і характер. Вони цього не зробили. Взагалі, таке відчуття, що Лавренюк доповів у порожнечу. Чому ні слідчі, ні В’ячеслав Попов, ні тодішній командир «Петра Великого» капітан першого рангу Володимир Касатонов відповіді на це питання не дали? Та, власне кажучи, воно і не ставилося! Цілком очевидно, що це злочинна недбалість.

Моряки «Курська» на палубі у липні 2000 року

«Курськ» мав стріляти приблизно до першої дня, але він не стріляв, на зв’язок не вийшов. Його мали оголосити в розшук негайно, от після цього вибуху, але не оголосили, тобто не визнали ситуацію аварійною. А достатньо було взяти карту, прикласти пеленг ось цей, 96 градусів, і він би вперся саме в той коридор, куди в район бойових дій повинен був входити «Курськ». Далі що відбувається? Попов відлітає на берег, доповівши і повідомивши ЗМІ, що навчання відбулися благополучно. Не отримавши інформації, яка причина, чому «Курськ» не вийшов на зв’язок, чому не було навчальної стрільби з боку «Курська» і так далі. Тільки о 23:30 «Курськ» оголошують аварійним. Тобто минуло 12 годин. Ось ці 12 годин – це втрачений час. А далі виконувач обов’язків навчань викликає цього гідроакустика, старшого лейтенанта Лавренюка, і той прокладає пеленг, який був у той момент, коли стався цей вибух. «Петро Великий» прямує цим пеленгом і о 2-й годині 22 хвилини, тобто через три години після того, як «Курськ» був оголошений аварійним, гідроакустик Лавренюк, той же самий, чує стукіт, і, орієнтуючись на цей стукіт, знаходять «Курськ». Загублено 12 годин часу!

Абсолютно бездарно була проведена рятувальна операція. На той момент, коли на місце катастрофи підійшов «Михайло Рудницький», рятувальний корабель з автономними рятувальними апаратами АС-32 і АС-34, і коли ці апарати стали опускати в воду, представник Головного штабу ВМФ капітан першого рангу Ігор Дигало говорив, що з «Курськом» встановлено зв’язок, що всі живі і здорові, що туди подають ледь не гарячу кава! Брехні навколо цього була величезна кількість! Насправді стукіт тривав протягом двох з половиною діб. Притому експерти, які вивчали цей стукіт, прийшли до однозначного висновку, що цей стукіт чинила людина, і що стукіт був з підводного човна, що лежав на дні. Завжди прослуховуються не тільки самі сигнали, але і фон. Фоном будь-якого корабля, судна, яке стоїть на якорі чи лежить у дрейфі, є якісь допоміжні механізми, які завжди працюють, – насоси, електрогенератори і так далі. І за рахунок фону якраз чути, що на плаву живе судно. В цьому випадку, окрім стукоту, було чути тільки дзюрчання води і шипіння повітря. І на цій підставі експерти категорично прийшли до висновку, що стукіт був із підводного човна.

Володимир Путін у цей час перебував у Сочі. Навчання, на яких загинув «Курськ», були найбільшими навчаннями Військово-морського флоту в пострадянській історії. І, звичайно, Путіну, як верховному головнокомандувачу, можливо, бути присутнім на них було б і не обов’язково, але вникнути в їхню суть, вислухати фахівців, вислухати доповідь головкома, вислухати доповіді командувача флоту він повинен був! Він цього не зробив, він пустив ці навчання на самоплив і віддав їх головкому ВМФ і керівництву Північного флоту. Йому доповіли, зокрема головком ВМФ Володимир Куроєдов, що є всі можливості для порятунку моряків, які залишилися в живих, а їх залишилося в 9-му відсіку 23 людини, що їх вдасться врятувати своїми силами. І для цього використовувалися так звані автономні рятувальні апарати АС-32 і АС-34, які призначені для посадки на аварійний люк, що знаходиться на дні підводного човна, присмоктування до цього люка, і моряки «Курська» «сухим способом» мали б переходити з 9-го відсіку в рятувальний апарат. Усі спроби присмоктатися ні до чого не призвели, тому що була допущена або конструкторська помилка, або недолік при будівництві «Курська». Тому що той самий комінгс-майданчик, таке кільце, яке оточувало люк, і до якого повинен був проводитися присос, було занижене на кілька сантиметрів, а повинно було бути винесене!

Важливо відзначити, що весь корпус підводного човна покривається спеціальною гумою, яка дає можливість не бути поміченим пошуковими приладами потенційного супротивника. Комінгс-майданчик був занижений, і гума була на це кільці, тому не було жодного присмоктувача, неможливо було відкачати воду. Ці апарати створювалися спеціально для низки типів підводних кораблів, у тому числі і для «Курська», але ні на державних випробуваннях, ні пізніше, в процесі експлуатації, в процесі навчання, ні під час підготовки цих навчань жодного разу не пробували здійснити фактичне присмоктування. Якби це знали, то розуміли б, що апарати використовувати не можна. Окрім того, є такі абсолютно прості засоби порятунку, але які використовуються вже понад 100 років, як водолазний дзвін. Його теж не використовували, тому що на Північному флоті дзвону не було. Екіпаж був забезпечений індивідуальними рятувальними апаратами, які дозволяли кожному підводникові автономно виплисти з «Курська». У 9-му відсіку на 23 людини було 19 таких апаратів. Але для цього було необхідно, щоб їх зустрічали, щоб були судна, оснащені барокамерами, щоб вони не зперебували тривалий час у холодній воді, бо смерть від переохолодження настає протягом буквально десятка хвилин. Підстав вважати, що у них така можливість була, у загиблих, немає. І я можу припустити, що з цієї причини вони свій вихід затримали. І в кінці все закінчилося тим, що в 9-му відсіку виникла локальна пожежа, при попаданні води та масла на пластини для регенерації повітря – в них міститься калій, який викликав спалах, і всі підводники загинули від отруєння чадним газом. До одинадцятої години 14 серпня було чути стукіт, а за деякими відомостями, стукіт був до кінця дня 14-го.

– Існують щонайменше дві конспірологічні версії загибелі «Курська» – що його атакував і потопив іноземний підводний човен, і що причиною стало потрапляння ракети з крейсера «Петро Великий», який теж брав участь у тих маневрах. Що Ви думаєте з приводу цих версій?

– Це маячня, відразу з двох причин. Якщо взяти фактичні обставини, то сейсмологи зафіксували дві сейсмічні події, які трапилися з різницею у 2 хвилини 15 секунд між собою. Загибель «Курська» сталася від детонації боєзапасу. Якщо навіть припустити, що «Курськ» атакували американці чи в нього влучила ракета з «Петра Великого», то це був би один вибух. Притому другий вибух був приблизно у стократ більшим, ніж перший вибух. І слідство, і експерти абсолютно правильно кажуть, що перший вибух стався в результаті займання палива торпеди. В результаті цього спалаху виникла пожежа, температура якої, за деякими оцінками, сягала 3 тисяч градусів, і в результаті цієї пожежі сталася детонація частини боєзапасу. Тобто як мінімум там здетонувало 10 торпед, кожна з яких мала близько 400 кілограмів вибухової речовини. Помножте 400 на 10, і виходить – 4 тонни вибухової речовини одночасно вибухнуло. Це перший момент. Другий момент – що було два вибухи і що вони були в різних місцях, про це говорить і огляд «Курська», коли його підняли. Та сама навчальна торпеда вибухнула в торпедному апараті номер 4, і кришка від цього торпедного апарату виявилася ввареною в перегородку між першим і другим відсіком – тобто рух цієї кришки був від носа до корми. Фрагменти торпедного апарату були виявлені за кормою «Курська», на дні. Тобто їх викинуло, абсолютно очевидно, другим вибухом, і «Курськ» у момент цього другого вибуху був ще на плаву.

Для мене абсолютно зрозуміло, що після першого вибуху забортна вода в «Курськ» не надходила. І тільки другим вибухом «Курськ» був затоплений. Ще важливо те, що, як розповів командувач Військово-морськими силами Великобританії, британці наступного ж дня відправили літак із рятувальними апаратами, і йому не дали посадку в Мурманську, його розвернули. Те, що не прийняли звернення норвежців і англійців, призвело до того, що не змогли врятувати цих 23 особи, які знаходилися в 9-му відсіку, які зробили записи.

– Ваша точка зору на те, хто повинен відповісти за цю трагедію, очевидно, не збігається з офіційною. Чому, на Ваш погляд, сталося так, що за загибель людей, по суті, ніхто не відповів?

– Я вважаю, що на лаву підсудних мали сісти головком ВМФ і керівництво Північного флоту. Але коли доповіли про ситуацію Путіну, він ухвалив політичне рішення нікого до кримінальної відповідальності не притягати. Слідство визнало, що стукіт був, що підводники жили понад 8 годин. Тоді, в самому-самому кінці розслідування запросили двох експертів – якогось Віктора Колкутіна, який був на той момент головним судово-медичним експертом Міноборони, і Сергія Козлова, на той момент заступника головного штурмана ВМФ, і ось ці двоє дали висновок, що підводники жили в 9-му відсіку не більше ніж 8 годин. Це повна маячня, що написав Колкутін! І Козлов, який написав, що стукіт йшов не з підводного човна, а звідкись зі сторони, що 85 відсотків стукотів не припадає на цей підводний човен. Він все це робив на чистому аркуші, не маючи абсолютно жодних даних про пелінг цих стукотів, який здійснювали протягом всієї рятувальної операції гідроакустики рятувального судна «Михайло Рудницький», «Петра Великого» та інших кораблів, які там були. Це очевидно абсолютно сфальсифіковані висновки.

І ось на підставі цього Путін ухвалює політичне рішення нікого до кримінальної відповідальності не притягати. Саме по собі ухвалення такого політичного рішення – це кримінальний злочин. Це втручання у слідство. Тому що президент вважає, що він може собі дозволити ухвалювати таке рішення. Справа в тому, що у них були особисті дружні стосунки з головкомом Володимиром Куроедовим, а «коли пацани між собою дружать», вони незалежно від того, винен чи не винен, завжди один за одного «заступаються». Ось і тут сталося точно таке ж. Так, я дійшов до Європейського суду з прав людини. У Росії, зрозуміло, у мене було все перекрито. Я подав оскарження до гарнізонного суду, потім до окружного військового суду, мені відмовили, і після цього я звернувся до Європейського суду з прав людини. І ось тут я припустився помилки. Справа в тім, що з числа родичів, ось із цих 55 осіб, мав бути один підписант. Їх може бути декілька, а може бути один, від імені всіх родичів. І ось цим підписантом був Роман Колесников, батько Дмитра Колесникова. Я вважав, що, оскільки хлопець узяв на себе командування матросами, які залишилися у відсіку, моряками, проявив величезну мужність, то батько буде за характером як мінімум таким же. Але його зламали, і він відмовився від подальшої участі. До нього звернулися з Європейського суду, і він сказав, що він жодних претензій до влади не має. Він потім це намагався пояснити тим, що не міг мене знайти, не міг зі мною зв’язатися. Але це неправда, я завжди був на зв’язку і підтримував стосунки з деякими родичами.

– Нещодавно Ви запустили сайт на підтримку Вашої книги про загибель підводного крейсера «Курськ». Але книга вийшла ще в 2005 році...

– Це друге видання, доповнене. Тому що за той час, що я перебував в еміграції, мені вдалося отримати додаткову інформацію у цій справі. Наприклад, є такий дуже цікавий момент. Виявляється, постанова про припинення кримінальної справи за фактом загибелі «Курська» була не одна, а дві! Одна була ніби основною, а друга доповненням. В основній визнавали, що підводники жили не більше ніж 8 годин, і тому у тих, хто провів бездарну рятувальну операцію, із загибеллю людей не було причинного зв’язку, тому що вони померли до того, як почалася пошуково-рятувальна операція. А потім слідчий Егієв пише доповнення до цієї постанови, яка ці експертизи, Колкутіна і Козлова, не бере до уваги. Але на рішенні про припинення справи і про непритягнення винних осіб це не позначилося. При цьому це доповнення нікому не показали. Тобто я його отримав від одного співробітника Головної військової прокуратури, вже перебуваючи в еміграції.

– З яким досвідом підійшла Росія до 15-ї річниці загибелі «Курська»?

– Ми зустрічаємо її з сумними результатами. Чому трагедія «Курська» так важлива для вивчення і оцінки? По-перше, це була перша катастрофа за Путіна. Це була перша брехня Путіна. Із загибеллю «Курська» почалася брехня! Після загибелі «Курська» держава стала втручатися в судову і в правоохоронну системи, держава стала підминати під себе засоби масової інформації, і весь процес згортання демократії в Росії почався саме з загибелі «Курська». Подивіться зустріч Путіна з вдовами та родичами загиблих на «Курську», яка відбувалася в 2000 році. Зверніть увагу на те, як він був розгублений. Я думаю, що він пережив найнеприємніші моменти у своєму житті. І заради того, щоб таких моментів більше не було, де йому в очі не могли б сказати всієї правди, всього болю, почалася ця сторінка російської історії.

Оригінал публікації –​ на сайті Радио Свобода