Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Арсеній Яценюк якось зауважив, що повернення Криму – це справа наступних поколінь. Прем'єр-міністр знав, про що говорить. Київ займається питанням півострова, зниклого з радарів у туманах Чорного моря, лише епізодично, символічно, у перервах між стабілізацією колапсуючої економіки і спробами заморозити конфлікт на Донбасі. І, судячи з того, що як у першому, так і в другому випадку, прогрес є вкрай нестійким, найближчими роками парадигма не зміниться.
Спробу взяти на себе відповідальність за розв'язання кримського питання зробили кримські татари і різного роду добровольці. Однак у підсумку блокада все більше перетворюється з економічної на символічну – символ українського правового нігілізму й корупції.
Нещодавно знайомий розповідав про свій досвід спілкування з блокадниками. Їхав до батьків машиною, з собою віз продукти. У машині були і солодощі, і м'ясні продукти, і алкоголь. Хотілось порадувати старих і друзів справжнім, українським, якісним. Хвилювався, що не пропустять на російській «митниці», проте «з'ясовувати питання» довелось якраз із активістами-блокадниками. Вони загрожували експропріацією провіанту для «Путіна». На запитання «на якій, власне, підставі? назвіться, будь ласка», отримав лише відповідь у грубій формі. Дорога була далека, хотілося швидше потрапити додому. У результаті все обійшлось 300 гривнями (просили 500).
Враження, загалом, залишилось огидне. І такі розповіді зовсім не поодинокі.
Але, припустимо, це окремі випадки, скажуть критики. Поставимо більш предметне запитання. Чи досягає блокада своїх цілей? Залишимо нечистих на руку її представників, вони – напевно. Але взяти хоча б їхню ідейну частину і організаторів.
«Блокадна справа» тепер стала зручним приводом для нового витка політичних репресій стосовно як кримських татар, так і будь-кого, кого можна вважати неугодним
Найважливіша мета була – це вплинути на Кремль з метою звільнення політв'язнів. Ні, і близько серце Москви не здригнулось. Навпаки, гайки, очікувано, стали закручувати щільніше. Кремль ніколи не йде на поступки в ситуаціях прямого тиску, це давно було відомо. «Блокадна справа» тепер стала зручним приводом для нового витка політичних репресій стосовно як кримських татар, так і будь-кого, кого можна вважати неугодним.
Збільшення ціни анексії було ще одним найважливішим завданням. Певним чином так, ціна збільшилась. Тільки платить за рахунками не той, хто винен. До показників кримської інфляції можна додати ще 5-6 процентних пунктів. Але платить її зовсім не російський бюджет, а звичайні кримчани. В основному навантаження лягає на найбідніших, на тих, для кого доступні українські продукти були важливими. Вищі чиновники – явно не та категорія кримчан, яка заглядає в рахунки за продукти харчування. Для російського ж бюджету блокада не вартує зовсім нічого. Ціни, що зростають, ніхто в якомусь особливому порядку індексувати не збирається. Дефіциту основних продуктів немає і близько, питання лише в їхній вартості.
Для російського бюджету блокада не вартує зовсім нічого. В основному навантаження лягає на найбідніших, на тих, для кого доступні українські продукти були важливими
Повторю ще раз свою думку: такими питаннями потрібно займатись системно. Доводи лідерів Меджлісу, що кримчани готові терпіти заради спільної ідеї, на практиці занадто ідеалістичні. Кримчани, як і всі українці, змушені в цей складний час просто виживати.
Будь-які кроки мають бути системними і вести до спільної стратегічної мети. Можливо, сама ідея – не така і погана, якби була частиною якоїсь державної політики, спільної мети. Але оскільки така відсутня, то не можна допускати беззаконня, яке зараз відбувається на умовній межі.
Україна втратила шанс для радикальних дій. Найкраще що вона може зробити зараз:
– усунути всякі прояви корупції та правового свавілля на умовному «кордоні»;
– відновити пряме транспортне сполучення, оминаючи численні тіньові човники, які працюють поза будь-яким правим полем;
– розробити і створити державні програми підтримки культурного, освітнього, економічного, правового співробітництва з Кримом;
– докласти максимальних дипломатичних зусиль для відправки до Криму міжнародних моніторингових і правозахисних місій.
Спрощення процедури отримання документів для кримчан на материку зробило для Криму більше, ніж численні обіцянки президента його повернути.
У прихильників швидкого повернення Криму є одна популярна теза – мовляв, Росія скоро сама розвалиться, а Крим повернеться. Тому потрібно грати в довгу, блокада переслідує довготривалі цілі. Опустимо той факт, що жодних натяків на розвал Росії немає. Але навіть якщо припустити такий перебіг подій, чим Україна планує привернути Крим назад? Танки і вертольоти абсолютно неприйнятні, а от у політичній сфері у Києва поки немає аргументів.
Іван Сергеєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції