Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Найцікавіше в умовах російської кризи – спостерігати за реакцією патріотичної тусовки. Тієї самої, яка раз за разом говорить про те, що єдиний рецепт виживання для країни – не допустити до влади лібералів. Бо ліберали все зруйнують, Донбас зіллють і Крим віддадуть. А якщо перетерпіти, то ситуація розсмокчеться.
Їхня логіка проста: криза не назавжди. Рано чи пізно економіка намацає дно, бізнес адаптується, все наносне буде змите всеочисною хвилею безгрошів'я, а все кореневе і фундаментальне збережеться. І якщо не робити імпульсивних рухів тіла, то російська держава просто перехворіє і піде на поправку.
І в цій впевненості – головна омана.
Тому що різниця між країною і державою досить проста. Країна – це ландшафти і копалини, берізки й озера. А держава – це система взаємин між людьми. І ті, хто просить «потерпіти», впевнені, що хочуть врятувати «країну». А насправді вони закликають врятувати «державу».
А логіка нинішнього російського державного устрою дуже проста. Це цілком собі неофеодалізм, коли «на годування» віддаються міста, області або цілі сектори економіки. Це система, в якій сила сприймається як єдина домінанта. Система, в якій всі витрати перекладаються на кого завгодно, окрім початкових бенефіціарів системи.
«Тату, тепер ти менше питимеш? Ні, синку, тепер ти менше їстимеш».
«Тату, тепер ти менше питимеш? Ні, синку, тепер ти менше їстимеш»
Не буде ніякого зниження корупційної маржі – вона залишиться колишньою. Не буде зростання ефективності освоєння грошей, тому що ті, хто освоюють ці гроші, і є головною опорою стабільності влади. У сучасній Росії є тільки дві духовні скріпи: ядерна зброя і нафтодолари. Перша скріпа – для легітимації збереження системи в очах міжнародних гравців (перспектива появи десяти «Верхніх Вольт» із ракетами на місці Росії звучить для них безрадісно). Друга – для легітимації системи в очах внутрішніх гравців. А тому, якщо нафта дешевшатиме, то економити будуть на всьому, окрім силовиків та еліт.
Нинішня влада заради збереження логіки власного існування буде змушена й далі знекровлювати країну
Чим довше в Росії при владі перебуває нинішнє керівництво країни – тим глибше занурюється в протиріччя державна машина. Нинішня влада заради збереження логіки власного існування буде змушена й далі знекровлювати країну. І з кожним місяцем гордієві вузли протиріч тільки затягуватимуться. У якийсь момент виявиться, що їх неможливо розв'язати і доведеться різати – по-живому.
Будь-які розмови про те, що хворий «одужає сам», працюють лише тоді, коли йдеться про застуду. Коли весь рецепт перемоги над хворобою зводиться до тепла, спокою і малинового варення. Але якщо йдеться про онкологію, то той самий рецепт здатний загнати в труну. Тому що з кожним днем зволікання пухлина даватиме метастази.
І всі ті наївні міркування про «великі потрясіння» і «велику Росію» впираються в один простий факт: жодних легких рішень у Росії не буде. Більше того – будь-яке зволікання призводитиме до того, що єдино можливі рецепти оздоровлення набуватимуть лише більш жорстких форм. Як у випадку гангрени, коли на ранньому етапі можна відбутися ампутацією пальця, а під кінець доводиться різати всю ногу.
Будь-які заклики не допустити ліберальних рецептів – це спроба підмінити логіку «лікує – калічить» логікою «друзі – вороги».
Будь-які заклики не допустити ліберальних рецептів – це спроба підмінити логіку «лікує – калічить» логікою «друзі – вороги». Мовляв, той лікар, який нам пропише аскорбінку, примовляючи «саме розсмокчеться», – свій. А той, хто звелить лягти під ніж, – чужий і поганий. І в цьому підході є що завгодно, окрім здорового глузду.
А тому російська держава опинилася в дивовижній ситуації. Чим довше при владі перебуває нинішній режим – тим глибшими будуть масштаби руйнування. Чим раніше він зміниться – тим меншими будуть витрати, з якими зіткнеться Росія. Але, якщо згадати, заради кого існує вся наявна архітектура державної будівлі, – другий варіант практично нездійсненний.
Наше покоління напише чудові мемуари.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції