Схилами Демерджи

Упродовж чотирьох років усі наші «вилазки» на природу, здебільшого в гори, стовідсотково досягали поставлених цілей. Достатнє фізичне навантаження і психологічне розвантаження, адреналінова «ін’єкція» і естетична насолода. Що ще потрібно пересічному городянину, на якого зусібіч тиснуть негаразди буття, аби одним махом від них якось відволіктись і «підзарядитись» на весь наступний робочий тиждень? Кожен такий насичений свіжими враженням і неодмінно позитивними емоціями уїк-енд завершувався майже однаково і вписувався у той давній газетний штамп: мовляв, втомлені (все ж таки інколи доводилось накручувати пішки до 10-15 кілометрів), але задоволені й щасливі туристи повертались додому. Проте останнього разу, минулими вихідними, вийшло дещо не так. Причина вагома – травмування під час сходження схилами Демерджи однієї з учасниць нашого переходу.

Ця прикра пригода з подання рятувальників потрапила навіть у місцеву хроніку. Читаю:

«В Алуштинском регионе Крыма, близ водопада Гейзер, женщина упала с четырехметровой высоты. По сообщению предприятия «Крым-Спас», пострадавшая получила травму левой руки и области ребер.Прибывшие к месту происшествия спасатели встретили самостоятельно спускавшуюся пострадавшую – жительницу Симферополя 1970 года рождения. Ей оказали первую помощь – наложили шину на травмированную руку, и помогли спуститься к автомобилю спасателей. Пострадавшая отказалась от госпитализации и отправилась в Симферополь на автобусе со своей туристической группой»

Щоправда, у повідомленні допустили деякі неточності, точніше – перебільшені заслуги «Крим-Спаса». Приміром, не рятувальники надавали потерпілій першу медичну допомогу, а кваліфікований лікар із нашої групи безпосередньо на місці падіння. Саме він, а також інші туристи допомагали жінці спускатись від самого водопаду Гейзер, де вона ще так-сяк благополучно «приземлилась» до місця прибуття рятувальників. Більше того, рятувальники прибули за нашим викликом не так вже й оперативно. До того ж, у них не знайшлось потрібних у таких випадках медпрепаратів, за винятком хіба що шини і нош. А ще фахівця, скажімо, фельдшера, який міг надати справді першу грамотну невідкладну допомогу. Виявляється, такі фахівці у штаті оперативних бригад «Крим-Спаса», як розповіли самі ж його представники, не передбачені...​

Рятувальники накладають шину потерпілій

Прикрий неочікуваний результат того вихідного дня, звісно ж, нівелював усі попередні приємні враження. Адже все так добре починалось. У піднесеному настрої група автобусом вчасно дісталась села Лучистого, над яким височіє мальовниче, з відомою Долиною привидів Демерджи.

Лучисте

Відверто кажучи, сам відрізок дороги від траси Сімферополь-Алушта до села міг запросто цей настрій підкосити, хоча самі мешканці Лучистого до своєї аварійної «дороги життя», у капремонт якої вже вбухали на один мільйон рублів (а ще раніше – гривень), вже, либонь, давно призвичаїлись. Як і владні структури, які самі точно не знають, скільки ще грошей і часу знадобиться на завершення чи то реконструкції, чи то інженерного захисту дороги. Бо, виявляється, це питання давно застрягло у марудній судовій тяганині. Причому з ініціативи підрядника робіт – ТОВ «Созидатель-Крым», яке мало завершити ремонт ще наприкінці 2014 року. Натомість прокуратура Київського району Сімферополя «накопала» на «созидателей» кримінал – неповернутий залишок незакритого авансу в розмірі 6 тисяч рублів (сам аванс – 12 мільйонів рублів), як повідомила нещодавно прес-служба кримської прокуратури.

Втім, у ці нюанси кримського дорожнього будівництва я мимохіть вдавався вже після походу. А тоді разом зі всіма бадьоро крокував польовою дорого у напрямку Демерджи.

Дорога на Демерджи

Щоправда, на саму його вершину і навіть Долину привидів ми все ж не піднялись. Наша незмінна керівниця Людмила, яка ледве не щотижня водить туристичні групи Кримом, вирішила, що група після довгої зимової перерви ще не готова до такого складного маршруту. Відтак обмежилась проходженням лише південними схилами Демерджи. Утім, звідти дивовижні химерні скелясті «зубці» (туристи нарікли їх «сімейною парою») теж справляли неабияке враження.

Як і краєвиди у протилежному напрямку – затягнуте суцільний молочним серпанком Чорним море, Алушта на тлі синюватих силуетів Кастелі і Аю-Дагу.

Краєвид на Алушту

А також ще більш віддаленого мису Меганом, який все той самий серпанок над морем «перетворив» на маленький острівець.

Краєвид на Меганом

На зігрітих сонцем галявинах, схилах ми раз у раз натрапляли на золотаві розсипи перших крокусів.

Розсипи крокусів

При цьому ні в кого не піднімалась рука їх зірвати. Вузькою стежкою, оминаючи небезпечні скельні виступи і зарослі колючих чагарників, спускались ущелиною донизу.

Нарешті дістались верхів’я річки Сотери. Її русло – суцільний каскад маленьких і трохи більших водоспадів. Біля одного з них, Гейзера, і сталось те, про що розповідалось вище.

До речі, через малосніжну зиму Сотера цієї весни не така повноводна, як минулими роками. Тож влітку, швидше за все, взагалі постане перед туристами жалюгідним потічком, створивши проблему у водопостачанні найближчих приморських сіл Алуштинського регіону.

Вказівник без української символіки

​Ще з більшою проблемою, що при подальшому її затягуванні може перерости у справжнє екологічне лихо, ба катастрофу для всього Криму, ми теж стикнулись у цьому поході: внизу під трасою Алушта-Судак димів полігон твердих побутових відходів. Уже не перший рік його марно збираються закрити через надмірне переповнення. Проте «спечений» за десятиліття отруйний багатошаровий «пиріг», розташований на зсувній ділянці, безперешкодно сповзає на курортне узбережжя. Оце так справжня зловісна «візитівка» Великої Алушти. Її легко і просто не зішкрябаєш, не вигризеш як «чужу» державну символіку на туристичному вказівнику. Забракне волі й можливостей. Але це вже тема для іншої розмови.

Максим Романів, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції