Одразу в кількох містах Казахстану відбулися протести проти змін до Земельного кодексу. Ці зміни зарубіжні експерти навряд чи назвуть анахронічними, навпаки. Влада вирішила збільшити термін оренди землі з 10 до 25 років. Що теоретично посилить зацікавленість потенційних інвесторів. Але тоді чому обурені казахстанці?
Тому що вони не довіряють владі. Люди прекрасно розуміють, що живуть у корумпованій державі й переконані, що землі будуть віддані іноземцям, які стануть їхніми господарями. На першому плані – страх перед Китаєм, країною, що перетворюється на регіонального гегемона. Але все ж найголовніше – це недовіра до власної держави. Казахстанці, які виходять на вулиці, переконані, що чиновники легко «віддадуть» країну китайцям. І немає нічого, що цьому стало б на заваді.
Поліція затримує активістів, які прийшли на прес-конференцію «із земельного питання» Алмати, 29 квітня 2016 року
Це перші мітинги в Казахстані після протестів нафтовиків у Жанаозені 2011 року. Ті протести завершились загибеллю 14 учасників заворушень під час їхнього розгону. Але зараз стихійні мітинги не розганяли: ймовірно, влада просто не уявляла, що вони можуть відбутись одразу у трьох великих містах. Однак ніякої спроби діалогу з людьми теж не було. Президент Нурсултан Назарбаєв зажадав покарати «провокаторів». Після закінчення виступів почались арешти тих, хто інформував про них громадськість, просто публікував пости в соціальних мережах. Ось і вся реакція.
Казахстанська поліція затримує жителя Уральська. 29 квітня 2016 року
Те, що відбувається насправді – перші ознаки ерозії казахстанського режиму. Спостерігачі вважали, що ця ерозія почнеться тільки після зміни влади. Однак вийшло інакше. Назарбаєв усе ще президент – а процеси вже починаються. І це навряд чи має викликати здивування.
Після обвалу нафтових цін Казахстан перебуває у важкому економічному стані. Його владці просто зобов’язані проводити реформи й залучати інвесторів, щоб домогтися поліпшення ситуації. Назарбаєв навіть говорить про необхідність таких реформ. Але ось проблема – у жителів країни немає довіри до рішень влади. І вони починають виходити на вулиці просто тому, що відчувають загрозу своєму майбутньому. Що не сприймають державу як свою, а скоріше – як приватне володіння Назарбаєва і його оточення. І в результаті не тільки рішення влади, але й самі інститути державності виявляються під серйозною загрозою.
Казахстан повільно наближається до межі, до якої 2013 року прийшла Україна.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода