Нова битва за Херсонес. Нічия на користь України?

Спеціально для Крим.Реалії

Окупувавши навесні 2014 року Крим, Російська Федерація була відмінно готова до протистояння у військовій площині, погано підготовлена в економічній та дипломатичній площині і абсолютно не готова у площині юридичній. І, як з'ясувалось, даремно. Міжнародне право виявилось непоганою зброєю для слабшої сторони. Якнайкраще російські труднощі характеризує ситуація навколо руїн Херсонеса. Всупереч поширеній думці, боротьба за цей об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО зовсім не лежить у галузі культури. Це сфера дії міжнародного права, і в ній Росія відчуває себе далеко не так впевнено, як на полі бою.

23 червня 2013 року після багаторічних старань України Херсонес Таврійський з хорою внесли до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, а до цього він уже чотири роки значився в Держреєстрі пам'яток України. З моменту окупації Криму музей-заповідник перебував на утриманні російської влади Севастополя, що породжувало обґрунтоване занепокоєння щодо його збереження.

Зокрема, соборну площу на території заповідника на замовлення тамтешньої церкви замостили плиткою до урочистостей на честь Русі 28 липня 2015 року, а наступного ж дня губернатор Сергій Меняйло, відомий своїми войовничо-дилетантськими поглядами на історію, призначив на посаду директора заповідника священика Сергія Халюту. Мало того, що церква всередині Херсонеса створювала своїми діями загрозу античним руїнам, тепер цей процес взагалі ставав безконтрольним. Співробітники влаштували губернатору обструкцію, справа дійшла до Москви, і 6 серпня Халюта пішов з посади.

Окрім церковників, постійним головним болем для заповідника були торгівці та військові. Цього року з наметами приїжджав боротися сам Дмитро Медведєв, і є надія, що справа буде доведена до кінця. А ось знищення однієї з садиб на території Херсонеса у квітні 2016 року через будівництво вертолітного майданчика – дія незворотна.

Голова севастопольського відділення Всеросійського товариства охорони пам'яток Юрій Падалка в коментарі BBC зазначив, що головна вимога ЮНЕСКО полягає в тому, щоб пам'ятки зберігались у тому вигляді, в якому їх внесли до списку Всесвітньої спадщини. «Якщо ЮНЕСКО відмовиться від Херсонеса, всі території, всі охоронні зони перебуватимуть під загрозою забудови. Ось, напевно, таємний план всієї цієї історії».

Зрештою, після низки скандалів 3 вересня 2015 року уряд Росії вніс заповідник «Херсонес Таврійський» до списку об'єктів культурної спадщини федерального значення, а 7 грудня Володимир Путін вніс його своїм указом до списку особливо цінних об'єктів культурної спадщини народів Росії. Як ми бачили двома абзацами вище, федеральний статус не вберіг Херсонес від варварства російських військових, ну і, крім того, в документах ЮНЕСКО руїни поліса і надалі вважались українськими.

Однак виникла ще одна проблема. Згідно з правилами ЮНЕСКО, звітувати про стан пам'ятки перед організацією має її формальний власник, а з цим були зрозумілі труднощі. Залишати заповідник без нагляду – теж не варіант, особливо з урахуванням церковних і військових скандалів. Як компроміс ЮНЕСКО могла послати до Криму спеціальну моніторингову групу, і навколо цієї ідеї останнього року тривали жваві дискусії. Рішення визріло минулого тижня.

Отже, 14 липня на 40-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Стамбулі була проголосована резолюція з контролю над станом Херсонеса. Українські ЗМІ подію пропустили, а російські зробили з неї видатну перемогу. Але чи так це насправді?

Заступник завідувача кафедри історії Чорноморської філії МДУ в Севастополі Вадим Хапаєв оголосив, що ЮНЕСКО де-факто визнало російський статус Херсонеса. Відповідальний секретар Комісії Російської Федерації у справах ЮНЕСКО Григорій Орджонікідзе – більш стриманий у своїх оцінках: «ЮНЕСКО не може поки що визнати Крим російським у силу того, що вона є дочірньою організацією ООН, а в ООН ухвалена резолюція, згідно з якою Крим – це все ще Україна. З цим ми не можемо нічого зробити. Але простежується цікава і закономірна тенденція: багато країн вже не хочуть обговорювати це питання з точки зору його політичного звучання, а саме ставлять його на рейки професіоналізму і конвенції, спрямованої на збереження об'єктів... На цей день, у силу резолюції, від нас не приймають звіти про збереження. Саме тому, що вони не можуть прийматися від Росії, а можуть бути прийняті тільки від України».

Постійний представник Росії в ЮНЕСКО Елеонора Митрофанова також вважає резолюцію перемогою Росії: «Рішення щодо Херсонесу Таврійського залишене в первісному вигляді, незважаючи на спроби польської делегації внести в проект рішення пункт про те, що інформація про збереження об'єкта може надходити винятково від України або моніторингової місії Комітету всесвітньої спадщини або Міжнародної ради зі збереження пам'яток і визначних місць (ICOMOS). Проти такої пропозиції виступила більшість учасників комітету і сам ICOMOS. Політизувати питання не стали».

А ось заступник міністра культури України Тамара Мазур називає оцінки російських ЗМІ маніпуляцією. «Російські політики і журналісти дуже вміло перекручують факти. Коли розглядалося питання «Херсонеса Таврійського», ЮНЕСКО чітко позначило, що це територія України... Однак на ЮНЕСКО покладається обов'язок моніторингу ситуації на об'єктах, які охороняються цією організацією. Тому в ЮНЕСКО буде сприймати будь-яку інформацію з доступних джерел, яка дозволить зробити висновки про збереження об'єкта... Інформація, яка буде офіційно походити від Російської Федерації, не сприйматиметься як така, на підставі якої можна робити висновки».

Але найголовніше полягає в тому, що Росія і Україна можкть накласти фактичне вето на роботу міжнародної групи в Херсонесі, і обидві країни це усвідомлюють. Григорій Орджонікідзе: «З візитом місії спостерігається казус: в ухваленому рішенні йдеться про надсилання туди місії, і інформація за її підсумками має бути надана і стороною-учасницею конвенції. Мається на увазі Україна. Де-факто, вони не можуть потрапити до Криму без згоди Росії. Тут ми будемо вирішувати з ЮНЕСКО і домовлятися». Тамара Мазур: «Тут є особливість, тому що ця моніторингова місія може приїхати тільки на запрошення України, винятково. У рішенні ЮНЕСКО написано, що Україна має їх запросити, як тільки з'явиться можливість. Поки наші фахівці не мають доступу до Автономної Республіки Крим, ми не будемо запрошувати моніторингову місію».

Суворо кажучи, чергова сутичка за Херсонес на «культурному фронті» закінчилася внічию. Росія володіє територією і нерухомим майном заповідника, Україна – правами на нього. Міжнародна місія не зможе приїхати до Криму, якщо Київ і Москва не домовляться про співпрацю. Але сам факт того, що Росія змушена третій рік просити світову спільноту переглянути своє ставлення до ситуації навколо заповідника і раз у раз отримує відмову, дозволяє Україні дивитись у майбутнє зі стриманим оптимізмом.

І навіть якщо у протистоянні навколо Херсонеса склалась нічия, то нічия ця – на користь України.

Андрій Введенський, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції