Психолог: «Багатьом кримчанам потрібна стабільність, а не Україна чи Росія»

Через два роки кримська реальність відрізняється від того, чого від неї очікували прихильники анексії. Проблеми з бізнесом, зростання цін, провал обіцяних інфраструктурних проектів – у багатьох це мало б викликати розчарування. Чи може такий дисонанс змусити людей відмовитися від своїх переконань, чи може реальність перемогти міфологічну свідомість, яка, на жаль, переважала серед кримчан на момент анексії? І чому ідеологія часто виявляється сильнішою за реальність? Про це говоримо із завідувачем лабораторією психології мас і спільнот Інституту соціальної й політичної психології НАПН України – професором Вадимом Васютинським і кримчанкою, соціальним психологом Ольгою Духнич.

​– Вадиме Олександровичу, нещодавно Кремль вирішив приєднати Крим до Південного федерального округу, і міф про особливий статус Криму в рамках Російської Федерації отримав ще один удар. Чи може реальність, у якій забирається бізнес, відбуваються суцільні розчарування, змусити прихильників анексії змінити свої погляди? Чи є прецеденти в історії, коли психологам вдавалося побачити, як реальність змінює переконання людей?

​Васютинський: Ідеться про ейфорію, а вона не може тривати довго. У нас теж була ейфорія – наприклад, після першого Майдану, коли вона тривала дуже недовго. Масова свідомість втомлюється, щастя й радість згасають. Важливим є те, наскільки змінюється думка. Що стосується кримчан – не думаю, що думки змінилися принципово. Звісно, кількість задоволених життям у Криму, ось ця цифра в 95 відсотків, названа в результатах опитування ВЦВГД – це «туфта», вибачте. Інша справа, що, на мою думку, й до всіх цих подій, і зараз у Криму переважає помірно проросійська позиція. Думаю, якби 2013 року, до анексії, в Криму провели легітимний референдум і запитали кримчан, хочуть вони бути з Україною чи з Росією, з невеликим відривом перемогла б російська ідея. Я спираюся на власні відомості від 2008 року – тоді я організовував опитування в Криму за участі трьох тисяч респондентів. За Росію було 48 відсотків, за Україну – 43 відсотки. Якщо говорити про нинішній момент, усе залежить від того, якою була позиція людини до й під час подій весни 2014 року.

Ми, проукраїнськи налаштовані громадяни, із задоволенням читаємо про те, як у Криму все погано. Але суб'єктивне відображення того, що відбувається, зовсім інше. Якщо людина, образно кажучи, мріяла померти в Росії – а таких 20-30 відсотків – вони бачать усе інакше, їх не переконати, вони віритимуть, що все погане в них відбувається через міфічних «бандерівців». Проукраїнського населення у Криму завжди було небагато, найактивніші майже одразу поїхали з півострова. Говорити про проукраїнськість кримських татар можна, це буває зворушливо, але це дуже умовно, і цілком логічно, що кримським татарам потрібно піклуватись у першу чергу про власні інтереси. Україна не була їм рідною матір'ю, з Росією взагалі все складно, і їм треба думати перш за все про виживання. З огляду на всі ці моменти, говорити про зміну настроїв у Криму складно. Думаю навіть, що проросійські настрої посилилися.

– Для спроби оцінити настрої потрібні результати достовірних опитувань. Ми згадували опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки, згідно з яким 86 відсотків кримчан задоволені життям, а 95 відсотків опитаних підтримали б приєднання до Росії знову. Ви говорите, що довіряти цим результатам не варто. У чому проблема – в методиці опитування ВЦВГД чи ж у тому, що кримчани просто дають відповіді, яких від них чекають?

Васютинський: Думаю, проблема і в тому, і в іншому. Може, 86 відсотків задоволених життям – не така вже нереальна цифра. Адже люди не живуть увесь час політикою. Є маса речей, які викликають у них почуття задоволеності. Наприклад, пенсії в Росії вищі, й пенсіонери задоволені. Що стосується 95 відсотків, які підтримали б повторно приєднання до Росії – думаю, тут більше впливає страх, і не стільки перед тим, що прийдуть із органів, скільки боязнь тиску громадської думки. Це як в Україні зараз складно бути явно проросійськи налаштованою особистістю – тільки в Криму бути проукраїнськи налаштованим складніше й небезпечніше. Тим більше, що за російськими законами така позиція карається. Так що цифра 95 відсотків викликає в мене великі сумніви, але реальних відомостей я не знаю.

– Ольго, у нас є припущення, що реальність мала б підкоригувати міфологічну свідомість кримчан. Чи може неприваблива реальність привести до розчарування і зміни ідеологічної орієнтації проросійськи налаштованих кримчан, які свого часу підтримали анексію?

Духнич: Думаю, вся проблема в тому, що в багатьох, хто підтримав анексію Криму, не було певних очікувань. Це були неясні очікування, інспіровані тим, що відбувається, очікування, що життя стане кращим, але як саме кращим, які мають відбутися зміни – незрозуміло. Думаю, чіткої картини того, що мало б відбуватися, у більшості проросійськи налаштованих кримчан не було. Тому я сумніваюся, що будь-які погіршення – з нашої точки зору – в Криму будуть сприйняті саме як об'єктивні погіршення рівня життя. Люди знайдуть приводи для радості, і це нормально – якщо переконання, картина світу наражається на ризик, людина її захищає, адже вона прямо пов'язана з її власним «Я». Ми не хочемо здаватися слабкими, програти, не хочемо відчувати, що нас зрадили. Так що я б не говорила про різку зміну настроїв у проросійськи налаштованих кримчан. Вони все одно вам розповідатимуть, мовляв, у Криму роблять дороги, з'являються нові пам'ятники, місцева влада погана, проте центральна хороша.

Радіо Крим.Реалії | Очікування та реальність. Чи готові прихильники анексії відмовитися від своїх переконань

– Наскільки, на вашу думку, реальна названа ВЦВГД цифра в 95 відсотків кримчан, які знову підтримали б приєднання, а в українському формулюванні – анексію Криму?

Духнич: Думаю, через три роки на референдумі росіяни отримали б ту ж цифру. Тому що методи, якими проводяться такі референдуми, інформаційна кампанія, прихована загроза, яка витає в повітрі, цьому сприяють. Люди голосують, а які цифри намалюють у результаті – неясно. Цифри були б приблизно ті ж, а що люди думають насправді – інше питання. Може, приблизно на 10 відсотків більше б виявилося тих, хто мислить більш-менш критично й сумнівається, що в Росії буде так уже добре. Ті ж, хто щиро вірить у те, що Крим російський, навряд чи змінили б свою думку.

​– Ми припустили, що охочих, образно кажучи, померти в Росії – приблизно 10-15 відсотків. Чи близька до реальності ця цифра?

Духнич: Думаю, їх більше. Хоча б тому, що до Криму переїжджають люди з материкової частини Росії. Але взагалі це ворожіння на кавовій гущі. Тут потрібне повноцінне соціологічне опитування. Ми не дуже розуміємо, яка картина світу кримчанина, котрий пережив усі ці події. Люди в Криму дуже люблять стабільність. Так що, думаю, якусь стабільність вони б і підтримували в будь-якому випадку.

– Вадиме Олександровичу, Ольга передбачає, що для великої кількості людей важливі стабільність і добробут, а хто буде їхнім постачальником, Україна чи Росія, не настільки важливо. Що може змусити цих людей змінити своє позитивне ставлення до анексії Криму?

​

​Васютинський: Коли 1991 року Україна стала незалежною разом із Кримом, Росія не пішла з України, не відмовилася від свого впливу, вона робила все, щоб позначати свою присутність у Криму. Україна має два варіанти. Або відрубати Криму світло, воду, щоб він виживав як завгодно, в надії, що вони ще пошкодують. Це не дуже виходить. Або, навпаки, нарощувати свою присутність у Криму. Це здається нелогічним. Я не знаю, що краще. Але повний вихід із Криму призведе до того, що масова свідомість узагалі забуде про Україну. Думаю, потрібна хоча б інформаційна присутність України.

– А якщо буде зустрічний жорсткий вплив Росії на цю доволі пасивну категорію населення?

Васютинський: Це вже питання ідентичності. Якщо ідентичність чітко сформована, вона вже не зміниться. Людина може переїхати, адаптуватися до обставин, але свою ідентичність, позицію навряд чи змінить. Сподіватися, що Україна буде доброю, успішною, і кримчани пошкодують про скоєне, наївно.