Спеціально для Крим.Реалії
Історія із попередженням українських «диверсій» на території окупованого Криму отримала наслідки, на які навряд чи розраховували російські силовики, зацікавлені продемонструвати Володимиру Путіну, як завзято вони борються з ворогами. І на які навряд чи розраховував сам Володимир Путін, який вважав, що зможе показати Заходу всю нездатність домовлятися і неконструктивність українського керівництва – про які такі Мінські угоди може йти мова?
Головний наслідок російської провокації – повернення Криму до міжнародного порядку денного. Думаю, не потрібно доводити, що на Заході до останнього часу від Криму просто «відмахувалися». І зовсім не тому, що готові були визнати законність російської анексії. А тому, що вважали куди більш важливим моментом врегулювання на Донбасі. І були впевнені, що якщо не порушувати питання Криму – куди більш важливе для Путіна, ніж питання Донбасу, – то вдасться якнайшвидше домовитися і про закінчення військових дій, і про роззброєння російських найманців, і про відновлення українського контролю над кордоном – хоча б на материку.
На Заході так і не змогли зрозуміти очевидного (втім, це не зрозуміли й багато жителів самого Криму, і багато інших українців). Путіну зовсім не важливий Крим і зовсім не важливий Донбас. Йому важлива Україна. Вірніше – дестабілізація України. І як тільки стало зрозуміло, що подальша дестабілізація на Донбасі може призвести до продовження і навіть посилення санкцій проти Росії, вирішили використовувати Крим. Адже Крим – він же поза рамками Мінських домовленостей, це і на Заході визнають. А значить – на окупованому півострові можна робити все що завгодно!
На Заході знову заговорили про Крим. Поки що – як про територію потенційного конфлікту між Росією та Україною
Але висновок з цього путінського розрахунку, як бачимо, зроблено прямо протилежний. На Заході знову заговорили про Крим. Поки що – як про територію потенційного конфлікту між Росією та Україною. Але і це вже суттєвий крок вперед. Тому що Путін сам розвіяв ілюзію того, що це на Донбасі – війна, а в Криму, який «сам захотів» приєднатися до Російської Федерації, – тиша та спокій, та аксьоновська благодать. Але ж ні, Крим від Донбасу нічим не відрізняється. І той, і інший регіон – територія потенційної війни.
Рано чи пізно на Заході дійдуть простого й очевидного висновку про те, що донбаського врегулювання аж ніяк не достатньо, і заплющувати очі на Крим не вийде. Тільки український Крим із лояльним до України населенням може бути гарантією безпеки Європи та дотримання міжнародного права. А поки цієї мети не досягнуто – про стабільність і спокій на нашому континенті можна тільки мріяти.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції