Спеціально для Крим.Реалії
Що робити з Кримом? Це питання все частіше ставлять собі як колишні прихильники анексії півострова та «історичного возз'єднання», так і українці. Переглядаючи публікації в соціальних мережах, перечитуючи коментарі російських і українських журналістів і блогерів, кидається в очі тенденція: ніхто й гадки не має.
Російська влада пустила ситуацію на самоплив, у її діях простежується навіть деякий відчай. Спроби врятувати провальний курортний сезон і відразу ж абсолютно безглузда історія з «диверсантами»: запізніла і розрізнена реакція ФСБ і місцевих ставлеників Кремля, абсолютний провал версії Москви на дипломатичному рівні. Не можна не звернути увагу і на безуспішні спроби урядів вдихнути життя у кримську економіку. Багато заяв, багато безглуздих інформаційних пострілів, мало результату. Типова спроба робити хорошу міну при поганій грі.
Відсутність реакції Москви на некомпетентність Сімферополя ще раз говорить про небажання вирішувати реальні проблеми
Дії ж ставлеників Кремля на півострові і взагалі є жалюгідною картиною. Спроба бігти попереду паротяга через гучні і безглузді заяви стала її головною відмінною рисою, якщо не брати до уваги розгул корупції. Відсутність реакції Москви на некомпетентність Сімферополя ще раз говорить про небажання вирішувати реальні проблеми.
Київ повністю присвятив себе війні на Донбасі і вирішенню економічних проблем. Його завдання – виграти час будь-якою ціною для зміцнення економіки і обороноздатності, порушувати кримське питання занадто гучному в цьому контексті не в його інтересах. А приводів для оптимізму в самих кримчан мало.
У розмовах з переселенцями нескладно помітити, що щодалі більша їх частина втрачає надію у можливість повернення півострова. Вони не можуть знайти відповідь, що робити з «ватою» у головах у більшості в разі, якщо історія зробить черговий «хід конем» і знову постане питання про відновлення українського суверенітету.
Нічийність півострова, санкції, поганий курортний сезон вселяють все більше побоювань щодо майбутнього Криму
Тим часом, становище кримчан, які залишились, стає все менш завидним. Нічийність півострова і санкції, поганий курортний сезон і відсутність перспектив зміни ситуації, економічна криза, що затягнулась, і зростання цін вселяють все більше побоювань щодо майбутнього. Не додають оптимізму і історії про українських «диверсантів», які як пропутінською більшістю, так і проукраїнською меншістю сприймаються хоч і зовсім по-різному, але з однаковим ступенем побоювання.
«Крим російський, але майбутнього тут немає», – з гіркотою у голосі каже один хороший знайомий, колись палкий прихильник Путіна. Для нього дійсно важливо відчувати причетність до Росії, але ось майбутнє здається все більш і більш похмурим. Він готує валізи, збирається їхати до Москви. «Про нас забули і вважають за краще не згадувати, – говорить проукраїнський кримчанин, який втратив надію. – Доводиться звикати і пристосовуватись».
Проте просте рішення кримського питання ще є, і воно в руках однієї людини – Володимира Путіна. Крим став його чорною міткою на міжнародній арені, спричинив цілу низку неприємностей, а спроби вирішити їх своїми «гібридними» методами з кожним разом лише ускладнюють становище. Донбас і Сирія тому прекрасне підтвердження. Повернути Крим Україні та відновити міжнародне право – насправді, не таке вже й складне для нього завдання (в плані самої формальної можливості реалізації). Пропаганда обов'язково знайде для такого кроку розумне пояснення, кишенькова Дума проголосує за будь-яке рішення, а найпалкіші прихильники «Кримнашу» швидко перетворяться на найбільш натхнених поборників торжества розуму. Велика сімка знову стане вісімкою, Меркель і Обама будуть із непідробним полегшенням і радістю тиснути йому руку, а іноземні інвестори допоможуть витягнути економіку з ями.
Однак у Путіна є своя кримська безвихідь. Путін ніколи нічого не робить під тиском, Путін ніколи не допускає будь-якого прояву слабкості, а таке рішення виглядатиме саме як нав'язане. Інстинкт самозбереження і виховання 90-х не дозволяють розуму взяти гору. Акелла не має права на помилку, інакше зграя не залишить йому жодних шансів на виживання. Один його колишній колега в Києві теж так вважав... поки не опинився в Ростові.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції