Спеціально для Крим.Реалії
Кримська журналістика стала однією з «сакральних» жертв окупації півострова. Навіть побіжного моніторингу досить, щоб зіпсувати собі настрій. Жодного заголовку, який би зачепив погляд: світлі лики чиновників і прекрасно знайомі ще з часів панування «Партії регіонів» експерти заполонили собою місце актуальних проблем і громадських дискусій. Швидше буде окреслити список тем, про які мовчать кримські ЗМІ, ніж знайти в інформаційному потоці щось хоч трішки важливе і цікаве.
Заради справедливості треба визнати, що кримська журналістика і до окупації була бідна на самодостатні незалежні видання. Однак десяток цікавих ЗМІ, які дозволяли собі говорити чесно і гостро, у медіапросторі присутній був навіть при «регіоналах». Об'єктивна, якісна аналітика і важливі розслідування час від часу підривали кримський інформаційний простір. Це формувало надію на зміни, на інший Крим. Нічого подібного зараз на півострові й зі свічкою не знайдеш.
Путін доручив, Аксьонов виконав, Медведєв пообіцяв. Покарати, знайти, ліквідувати. Пропагандистські штампи, нудний переказ московських видань
Путін доручив, Аксьонов виконав, Медведєв пообіцяв. Покарати, знайти, ліквідувати. Пропагандистські штампи, нудний переказ московських видань. Злиденне становище кримчан згадали тільки у контексті чергової нездійсненної «обіцянки» Путіна. Повним ходом йдуть вибори в Думу, але з огляду кримських ЗМІ такий висновок можна зробити лише за посиленою частотою мелькання світлих ликів «республіканської влади». Навіть джинсу, якщо вона не від «Єдиної Росії», мало хто ризикує ставити. Відкриваємо останній номер «Кримської правди» ‒ про вибори нагадують хіба що «10 фактів про «Єдину Росію».
Відкриття пам'ятника Катерині замість економіки, позов проти України за «розграбування» замість розслідувань корупції влади, марнослів'я Руслана Бальбека замість трагедії Ільмі Умерова. Навіть формально критичний сюжет про шкоду споживання алкогольних сурогатів починається зі згадування думки з цього приводу «голови республіки» і переведення стрілок з його особистої відповідальності на недбайливих торгашів.
«У нас також можна критикувати владу», ‒ якось зізнався знайомий кримський журналіст. «Українську, американську», ‒ потупивши погляд, тихо додав він. Ось тут за словом в кишеню кримський агітпроп не лізе. «Хунта і ополчення» відійшли на другий план, однак погано прикрита спроба звинуватити Київ у всіх провалах Криму нікуди не поділася. У цьому контексті історія про «диверсантів» пішла на ура. Та й посмакувати українськими навколополітичними перипетіями у Криму не лінуються. Дійсно, про що ще писати? Заяви Савченко, котра несподівано стала голосом українського народу, і навіть новий імідж Тимошенко кримчанам замінюють гідні зарплати і якісну медицину.
Біда у тім, що закривати і тиснути в Криму по суті нікого. Залишки кримських медіа ‒ це хор згодних, а не нещасні жертви обставин
Звичайно, всю убогість і нудьгу можна пояснити тиском на ЗМІ з боку Кремля. Частково це дійсно так, адже навіть імениті московські медіахолдинги змушені були замовкнути під натиском всесильних силовиків. Але біда у тім, що закривати і тиснути в Криму по суті нікого. Залишки кримських медіа ‒ це хор згодних, а не нещасні жертви обставин. Автори викриттів і актуальної аналітики вже давно живуть у Києві, Львові та Дніпрі, або ж тихо пішли з професії. Решта усвідомлено, а часто і з радістю, приймають встановлені порядки і добровільно відмовляються від професії заради ремесла.
Такий стан речей вбиває перспективи розвитку особистості у Криму, вбиває його економіку і деградує політичне середовище. Світова практика безліч разів довела, що країна може довго існувати без демократії та свободи слова, але бідно і вкрай неякісно.
Але на безриб'ї і рак – риба. Медіа-емігранти і соціальні мережі заповнюють утворений інформаційний вакуум і лише вони зберігають надію на появу іншої журналістики та іншого Криму в майбутньому. Журналістика в еміграції, у відриві від землі, звичайно, не може повністю заповнити інформаційний простір, навіть з урахуванням можливостей Інтернету. Але вона на це і не претендує, адже зараз головне завдання ‒ це банально не дати забути про кримські проблеми. Не тільки Брюсселю і Вашингтону, не лише Києву та переселенцям, але, перш за все, тим, хто залишився по той бік Перекопу. Без їхнього бажання думати, змінювати і змінюватися, наш сонячний край має дуже туманні перспективи.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції