Живий чи мертвий Іслам Карімов ‒ уже не важливо. Він створив систему, яка влаштовує всіх учасників узбецької політики.
Ворожіння про факт і час фізичної смерті Іслама Карімова не мають сенсу. Геморагічний інсульт ‒ так звучить попередній діагноз диктатора ‒ означає втрату дієздатності.
Вплив на політику глави узбецької держави в останні два-три роки був обмежений його віком, станом здоров'я та... головою Служби національної безпеки Іноятовим. Саме цей виходець з радянського КДБ є режисером того, що відбувається в Ташкенті. Голову узбецької спецслужби чутки пов'язують із радянською резидентурою в Афганістані. У цій країні в Іноятова досі є впливовий союзник ‒ етнічний узбек генерал Рашид Дустум, який забезпечить йому в разі потреби притулок. Саме Іноятов зміг скомпрометувати старшу дочку Карімова Гульнару в очах батька та ізолювати її, позбавивши впливу на політику. Адже багато років саме Гульнару називали наступницею батька на посаді президента. Прибравши Гульнару, Іноятов активно підтримує прем'єр-міністра Мірзійоєва, якого сьогодні вважають першим кандидатом у спадкоємці Карімова. Мірзійоєв ‒ це управління економікою, Іноятов ‒ спецслужбами.
В Узбекистані стверджують, що по матері Зелімхан Хайдаров ‒ кримський татарин
Але якщо прем'єр-міністр ‒ фігура, підконтрольна голові СНБ, тобто ще один реальний гравець в узбецькій політиці, який досі залежав тільки від Карімова. Це керівник президентського апарату Зелімхан Хайдаров. В Узбекистані стверджують, що по матері він ‒ кримський татарин. Хайдаров ‒ один із найменш публічних чиновників у Ташкенті. Минулого року він ефектно продемонстрував свій вплив: домігся звільнення із СІЗО екс-генерала СНБ Шаріфходжаєва, арешт якого був можливий тільки за санкцією Іноятова. Так що у голови СНБ є серйозний конкурент у боротьбі за владу після смерті Карімова. Але Іноятов діє зі схвалення своїх старших «товаришів» із російської ФСБ. А ось хто готовий підтримати Хайдарова, поки незрозуміло.
За задумом кремлівських політиків, Узбекистан мав стати «могилою» кримськотатарського народу
За задумом кремлівських політиків, Узбекистан мав стати «могилою» кримськотатарського народу. Туди були депортовані більшість кримських татар. Ідея «мубарецької республіки» в Узбекистані ‒ мутанта радянської національної політики ‒ так і не була реалізована. Але вона виявила колаборантів, готових допомогти радянській владі знищити свій народ. Деякі досі успішно мімікрують в анексованому Криму. Більшість кримських татар повернулися на землю предків. Немає точної інформації про кількість кримських татар, які залишилися в центральноазіатській республіці. Важко оцінити і їхній вплив на тамтешню політику. Карімов вибудував систему, в якій будь-яка національна ідентичність, окрім узбецької, стала перешкодою для просування в соціальній ієрархії. Так що сьогодні є сенс говорити скоріше про вплив подій в Узбекистані на кримських татар. Перш за все, через процеси в ісламській уммі.
Поширення ідеї ненасильницької розбудови всесвітнього халіфату серед вихідців із Криму почалося в останні роки депортації. Саме Узбекистан, незважаючи на люті репресії СНБ, є територією, де ідеї «хізбу» знайшли масову підтримку. Прихильники цієї партії складають значну частину серед політичних в'язнів в Узбекистані. Кримські мусульмани традиційно підтримують своїх однопартійців, які змушені тікати від переслідувань карімовського режиму. Таких випадків на материковій Україні все більше після анексії Криму.
Смерть Карімова ‒ фізична або політична ‒ не зможе змінити на краще становище прихильників «Хізб ут-Тахрір»
Втім, смерть Карімова ‒ фізична або політична ‒ не зможе змінити на краще становище прихильників «Хізб ут-Тахрір». Найбільш вірогідний наступник Мірзієєв навіть заборонив згадку слова «Аллах» у теле- і радіоефірі. Розмови промосковських політиків про стримування «ісламістів» режимом Карімова ‒ димова завіса, якою намагаються прикрити спробу Кремля зберегти контроль над регіоном. Карімов довгий час балансував між Москвою і Вашингтоном і з їхньої мовчазної згоди фізично знищував опозицію не тільки релігійну, але й світську. Варто зауважити, що він не боявся йти на конфронтацію з найбільшими державами, спекулюючи «ісламською загрозою». Хоча Карімов після Андижанського розстрілу 2005 року увійшов в історію як один з найжорстокіших диктаторів, він не був маріонеткою. Навряд чи у його наступника, незалежно від прізвища, вистачить сміливості поводитися так само рішуче й зухвало.
Можна припустити, що Карімов залишиться в узбецькій політиці. Як символ стабільності. Стабільності, до якої не змогли пристосуватися мільйони узбеків: тих, хто таємно ховає закатованих тортурами до смерті родичів, хто змушений їхати на заробітки за кордон. Така стабільність влаштовує більшість гравців у Ташкенті. Так що косметичний ремонт узбецького режиму, який, ймовірно, послідує за смертю диктатора, не змінить його репресивної сутності.
Анвар Деркач, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції