Нові дами Путіна

Добрі зв’язки з силовими структурами, корисні знайомства в найвищих кремлівських колах, активний ура-патріотизм і релігійність – чи щонайменше позитивне ставлення до Російської православної церкви – приблизно такий узагальнений портрет путінського висуванця останніх часів. Характерно, що серед цих людей дедалі більше жінок: достатньо назвати імена міністра освіти Ольги Васильєвої чи уповноваженої з прав дитини Анни Кузнецової. Що стоїть за їхнім висуванням? Хто підтримує нові обличчя в російській владі?

Таке питання нещодавно поставив історик-релігієзнавець Микола Митрохін. За його спостереженнями, все більшим політичним впливом останнім часом користується радикальна частина православних активістів. Їхні інтереси часом химерно переплітаються з інтересами політиків і олігархів із найближчого оточення президента Володимира Путіна.

Ретельного вивчення навіть відкритих, усім доступних джерел цілком достатньо, щоб простежити певні цікаві зв’язки новітніх путінських висуванців, зокрема Анни Кузнецової. Про результати своїх пошуків Микола Митрохін, асоційований професор Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо (Японія), розповів у інтерв’ю Радіо Свобода.

Микола Митрохін

– Найцікавіше, що про історію Анни Кузнецової до 2010 року взагалі нічого не відомо. Я дуже старанно намагався знайти будь-яку інформацію, перші згадки про неї з’являються 2010 року, коли вона була заступником начальника доволі великого пензенського приватного фонду «Благовіст», що збирав пожертви для дітей, в основному інвалідів. Того ж 2010 року Кузнецова заснувала свій фонд «Покров». При цьому, як я подивився, керівниця фонду «Благовіст», яка веде свій блог, ні словом не обмовилася про те, що її колишня підлегла отримала таку високу посаду, й ні словом не привітала Кузнецову, коли її призначили дитячим омбудсменом. Мабуть, там був якийсь серйозний конфлікт. У якийсь момент Кузнецова стала демонструвати свої радикальні ідеї.

А 2015 року дружина олігарха Володимира Якуніна Наталя, мабуть, вирішила створити більш сучасний рух для боротьби з абортами. Це Асоціація організацій на захист сім’ї, яку очолила Анна Кузнецова.

– Зупинімося докладніше на її зв’язках із родиною Якуніних.

– Володимир Якунін давно відомий як людина, яка активно позиціонує себе як православну. Це, як відомо, колишній співробітник розвідки, з кола друзів Путіна, був потім поставлений очільником «Російської залізниці». Що стосується Наталії Якуніної, то про її історію мало що відомо, але з деяких її виступів на з’їздах руху «За життя» й Асоціації організацій на захист сім’ї можна зробити висновок, що її мучить совість щодо зроблених колись абортів. Може, це та причина, через яку вона вирішила підтримувати ці ініціативи.

Президент Росії Володимир Путін вручає орден Пошани Володимиру Якуніну

– Але це, я так розумію, не більш ніж ваше припущення?

– Це виключно моє припущення, яке я зробив на основі аналізу її виступів. Може, є якісь інші причини. Якуніни заснували кілька років тому фонд «Витоки», який, зокрема, взявся за фінансування 2014 року проектів Анни Кузнецової. До цього, судячи з усього, в неї було невелике приміщення в Пензі, де збирали речі для матерів-одиначок, а психологи вмовляли вагітних не робити аборти.

Кузнецова дала велетенську кількість інтерв’ю, але не дуже часто показувала, що в неї є, мені не вдалося знайти жодної публічної звітності щодо кількості зробленого. Основний аргумент, яким вона оперувала, – це збільшення народжуваності в Пензенській області.

– А що відомо про контакти Кузнецової та Якуніної?

– Вони добре задокументовані, є маса фотографій, які сама ж Кузнецова викладала в соцмережах, чи фонд «Витоки» публікував на своєму сайті та в інтернет-блогах, які він веде. Судячи з усього, вони розпочалися на початку 2010-х років, і 2014 року фонд зробив першу велику інвестицію у проект Кузнецової, тобто в її фонд, дав гроші на реконструкцію приміщень, наданих Кузнецовій Пензенською міською адміністрацією під розширення її центру.

Потім у Кузнецової був проект будівництва абсолютно нового будинку для мам-одиначок із дітьми, але абсолютно не зрозуміло, побудований цей будинок чи ні, або вона просто на камеру розповідала, що в неї є проект, і показувала місце, де це може бути. Якщо фонд Якуніна давав базові інвестиції для проекту, тому що капітальне будівництво чи капітальний ремонт завжди дорого коштують, то на поточну діяльність Кузнецова знайшла 2014 року інших спонсорів. Це компанія «Ітера», точніше, офіційно гроші давав фонд під загадковою назвою «Олександр». Це, мабуть, особистий фонд голови компанії «Ітера» Олександра Попова, він зареєстрований за офіційною адресою тієї ж компанії й підтримує буквально кілька ініціатив, в основному, пов’язаних із дитячими будинками. Попов, у свою чергу, тісно пов’язаний із «Роснафтою», з іншим найближчим соратником Путіна – Ігорем Сєчиним. Сім’я Володимира Якуніна, однак, теж продовжувала надавати Кузнецовій підтримку. Судячи з усього, це були не такі вже маленькі гроші, тому що голова благодійного фонду, дружина простого священика з сільського храму з шістьма дітьми, їздить на джипі, її сім’я демонструє якісь багаті вбрання на благодійних акціях. Це досить дорого коштує.

– Чи можна вважати висування Кузнецової на пост дитячого омбудсмена такою собі навколополітичною комбінацією, що покликана хоча б частково компенсувати Якуніну втрату впливу в оточенні Путіна?

– Я думаю, що її зліт частково, цілком можливо, – її власна заслуга. Зараз, коли вона зайняла цю позицію, де-факто виявилося, що якунінська інвестиція спрацювала. Якою мірою вона безпосередньо пов’язана з Якуніним зараз, ми судити не можемо.

Але можемо точно стверджувати, що вона розкручує зараз публічно ті ідеї, які активно підтримувалися сім’єю Якуніних.

Сама по собі Кузнецова, на мій погляд, безсумнівно пов’язана з силовими структурами. Її тато (або людина з повністю аналогічним іменем і прізвищем) є заступником начальника однієї з колоній у Пензі. Мама її працювала абсолютно точно у спеціальному НДІ, який випускав апаратуру для спецслужб. Насправді ми не знаємо, де сама Кузнецова працювала після закінчення вишу. Ну і, нарешті, її прямі чи непрямі зв’язки одразу з двома колишніми співробітниками КДБ із путінського оточення – Якуніним і Сєчиним.

– З’являється не тільки Анна Кузнецова, але й, наприклад, новий міністр освіти Ольга Васильєва, і уповноважений із прав людини, відставний генерал МВС Тетяна Москалькова. Тобто висувається якась нова генерація людей, яка, з одного боку, пов’язана з силовими структурами, з іншого – вони майже всі не приховують того, що вони глибоко віруючі православні, які належать до кіл православної громадськості. З чим пов’язане висунення цього нового покоління? Це і є нова путінська еліта?

– Насамперед помітна поява великої кількості жінок серед нових висуванців. До вашого списку можна додати, наприклад, губернатора Забайкальського краю Наталю Жданову, яка стала першою жінкою-губернатором у Сибіру за всю його історію. Нещодавно ВЦІОМ (Всеросійський центр дослідження громадської думки – КР) провів опитування на тему, чи готові росіяни бачити прем’єр-міністром жінку, і виявилося, що 55 відсотків готові.

Анна Кузнецова та Володимир Путін

– Але не президентом.

– Але не президентом, і, по-моєму, не головою ФСБ. А проте, йде цілком очевидна фемінізація влади. На перший план висуваються, умовно кажучи, нормальні російські чиновниці, яких можна в чималій кількості спостерігати на всіх рівнях ієрархії. Тобто це жінки, які, скажімо, публічно православні, жінки, які нерідко пов’язані так чи інакше з армією чи правоохоронними органами, жінки, які готові підробляти результати виборів, жінки, які звикли бути суворими адміністраторами.

Я думаю, що це результат загальної вестернізації сучасної Росії. Росія продовжує все більше приймати західний спосіб життя. Відповідно, якщо велика кількість жінок отримує вищу освіту, їх ніяк не менше, ніж чоловіків, то з урахуванням того, що в чоловіків у Росії нижча тривалість життя й більше шкідливих звичок, абсолютно природним шляхом кількість жінок, придатних для володорювання, автоматично зростає. Колишні планки падають, для жінок відкриваються все більші й більші можливості.

Ориганал публікації –​ на сайті Радио Свобода