Крим не має відношення до України? Міф і реальність

Спеціально для Крим.Реалії

Не маючи можливості заперечувати українське «володіння» півостровом із 1954 року, адепти міфу про «КримНаш» готові кістьми лягти, щоб довести, що до цієї дати Крим і Україна перебували щонайменше в різних всесвітах і ніколи не перетиналися. Із цього міфу й розпочинається шлях до невизнання влади Києва, який за російською версією завершився в березні 2014 року.

Власне, ніяких спеціальних аргументів у цього міфу немає, а є тільки теза. Ось, наприклад, інтерв'ю російського видання «Вести» з популярним режисером Олегом Табаковим так і називається: «Олег Табаков: Крим не має жодного відношення до України». Серед іншого, в ньому можна почути, що «Крим повернувся до своєї сім'ї», що українці мають бути «розумнішими», не дискутувати, а сказати росіянам «вибачте нас, Христа ради, ми на халяву купилися», і, звісно ж, що «Ніякого відношення Крим до України, залежної й незалежної, не має!», ‒ вимовлена безапеляційним тоном і показана в прайм-тайм ця фраза, безумовно, віддзеркалює умонастрої щонайменше 86 відсотків росіян. Але не треба думати, що подібні погляди характерні лише для дилетантів. На жаль, «професійних» істориків ця хвороба теж косить.

«Рада відмовилася 1996 року надати російській мові статус державної навіть у Новоросії й у Криму ‒ на землях, які ніякого відношення не мали до тієї України, що возз'єдналася з Росією 1654 року», ‒ але ж, здавалося б, Наталія Нарочницька ‒ доктор історичних наук, співробітниця РАН і дочка історика-академіка, аж ні. Мабуть, членство в Міжсоборному представництві Російської православної церкви й робота довіреною особою «кандидата» в президенти Володимира Путіна позначилися відбитком на професіоналізмі. І якщо в самій Україні мало хто може чітко описати історичні кримсько-українські зв'язки, то чого можна вимагати від росіян?

А що в реальності? У реальності Кримський півострів є продовженням південноукраїнських степів (утім, у російській ура-патріотичній літературі й вони іменуються «південноросійськими»), тому безглуздо думати, що за минулі століття в них могли бути різні історичні долі. Оскільки міф про відсутність зв'язку Криму й України є звичайним невіглаством, то для його розвінчання досить освіжити в пам'яті широко відомі факти. Навіть якщо не заглядати в тьму століть, список вийде немаленький:

1. Хоча в Середньовіччі Крим, усупереч поширеній думці, не входив до складу Русі, з 11-13 століття на півострові фіксується постійне слов'янське населення. Розібратися, предки яких сучасних східнослов'янських народів були серед цих людей, неможливо, але те, що там були кияни, чернігівці, переяславці, галичани й багато інших, без сумніву.

Із самого кінця 15 століття зв'язки між Кримом і Україною стали стійкими й безперервними, хоча далеко не завжди вони приносять задоволення обом сторонам

2. Із самого кінця 15 століття зв'язки між Кримом і Україною стали стійкими й безперервними, хоча далеко не завжди вони приносять задоволення обом сторонам. Із одного боку, українські землі були ареною військових вторгнень кримчаків, а українські бранці з року в рік продавалися на кримських ринках. Із іншого ‒ українські козаки регулярно нападали на кримське узбережжя, також беручи полонених. У 18 столітті козаки в складі військ Російської імперії знову воювали з кримцями.

4. Контакти й конфлікти на кримсько-українському кордоні призвели до запозичення на материку деяких культових сьогодні речей. Такі «типово українські» поняття як «козак», «шаровари» й навіть «майдан», прийшли до нас із Криму.

5. 1624 року хан Джанібек-Гірей з'явився з яничарами відбирати трон у хана Мехмеда Ґерая III, але запорізькі стрілки на стороні останнього зуміли під Карасу-Базаром (Білогірськом) розбити супротивника. У січні наступного року був укладений перший в історії козацько-татарський союз.

6. Протягом 1628-1629 років запорожці брали участь у ще одній громадянській війні в Криму, підтримуючи свого старого союзника Мехмеда Ґерая III проти його ворогів. За союз із Кримом склав голову в битві на річці Альма 1628 року гетьман Михайло Дорошенко.

7. Із 1648 до 1654 року кримські татари були союзниками Богдана Хмельницького, і хоч їхня поведінка на полі бою не завжди викликала задоволення гетьмана, разом вони зуміли досягти чималих перемог.

8. До самого Бахчисарайського миру 1681 року кримські війська допомагали козацьким гетьманам у їхній боротьбі за самостійність від Варшави й Москви, а між 1692 і 1734 роками підтримували, зокрема й військовою силою, українську політичну еміграцію: Петрика, Орлика й інших.

9. До речі, сама Запорізька Січ протягом 1711-1734 років., так звана Олешківська, взагалі перебувала в гирлі Дніпра на території Кримського ханства.

10. Про легендарних чумаків, які возили сіль із Криму до України, а також про інші кримсько-українські торгові зв'язки не варто навіть і говорити ‒ настільки звичайним явищем вони були.

11. Обидва ранньомодерні політичні організми ‒ Гетьманщина і Кримське ханство ‒ були розчинені у складі Російської імперії майже одночасно: протягом 1781-1783 років після цього жителі Криму й України перестали бути просто сусідами, а стали підданими однієї держави.

12. Упродовж усього існування окремої Таврійської губернії ‒ а це більш ніж сто років ‒ до її складу входить не тільки півострів, а й землі сучасної східної Херсонщини, внаслідок чого Крим і українське Приазов'я становили єдиний економічний організм.

Із початку 19 століття й до 1944 року українці стабільно становили третю за чисельністю групу населення Криму, поступаючись лише кримським татарам і росіянам

13. Із початку 19 століття й до 1944 року українці стабільно становили третю за чисельністю групу населення Криму, поступаючись лише кримським татарам і росіянам.

14. Чимале значення у кримсько-українських зв'язках відіграв Чорноморський флот. По-перше, кораблі для нього будувалися, зокрема, й українськими робітниками на верфях Миколаєва. По-друге, українськими рекрутами поповнювався особовий склад екіпажів, починаючи з колишніх запорожців (від 30 відсотків у середині 19 століття до 80 відсотків у часи Першої світової війни).

15. У квітні 1918 року українські війська під командуванням Петра Болбочана вибили з Криму більшовиків, а 29 квітня на всіх кораблях Чорноморського флоту були підняті українські прапори.

16. У роки громадянської війни 1917-1920 років стосунки різних кримських влад складалися з материковою Україною по-різному: від союзу до протистояння, але жоден український уряд не відмовлявся від своїх претензій на півострів. Переговори про включення Криму до України велися восени 1918 року.

17. У перші роки радянської влади питання приналежності півострова піднімалося неодноразово. За договором про кордони між РРФСР і УРСР від 10 квітня 1919 року, Крим входив до складу Росії, але по партійній лінії з 3 липня 1920 року підкорявся (не вперше) Україні. Лише 1921 року суперечка була остаточно вирішена на користь Москви. До речі, новостворена автономна Кримська РСР претендувала ще й на Генічеськ і гирло Дніпра, але безуспішно.

18. У міжвоєнне двадцятиліття Крим регулярно дотувався українським хлібом: протягом 1921-1923 років і з 1927 року, вивозячи на материк фрукти й вино.

19. Зв'язок Криму з материком був настільки очевидним для німецької окупаційної адміністрації, що півострів формально входив до складу рейхскомісаріату Україна (хоча за фактом управлявся військовими).

20. Ну й після 1954 року приналежність Криму Україні була підтверджена безліччю міжнародних і двосторонніх документів, починаючи з радянської ж Конституції й закінчуючи Резолюцією Генасамблеї ООН № 262.

Таким чином, за минулі кілька століть між Кримом і Україною встановилися різноманітні сильні зв'язки, ігнорувати які абсолютно неможливо. І хоча самі собою всі ці факти не дають Україні якихось особливих прав на Крим (і взагалі «історичні права» висуваються Кремлем при відсутності нормальних юридичних аргументів), заперечувати багатовіковий стійкий зв'язок півострова з материком ‒ значить зізнаватись у власному невігластві.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції