Чимало вже понаписувано про зареєстровані у Верховній Раді України мовні законопроекти. Але для багатьох не зрозуміло, звідки вони начебто раптом з’явилися, чому саме зараз, чому автори не об’єднаються і тому подібне. Ці обставини здаються мені далеко не дріб’язковими, тим більше, що мені довелося бачити це зсередини, і можуть пояснити причини такої раптової і конкурентної, як у спринтерському забігу, реєстрації на сайті парламенту двох із трьох законопроектів.
Хто уважно ознайомився із законопроектом №5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» та законопроектом №5670 «Про державну мову», які були зареєстровані в один і той же день, 19 січня цього року, могли помітити велику схожість між ними як за змістом і обсягом, так і за структурою. Пояснення просте: обидва законопроекти мають в основі законопроект, який підготували у 2012 році Сергій Головатий та Оксана Сироїд.
Первісний варіант зареєстрував і презентував на прес-конференції наприкінці своєї депутатської каденції у серпні 2012 року Сергій Головатий. Наступні парламентські вибори були призначені на жовтень 2012 року, тому шансів у цього законопроекту потрапити в порядок денний Верховної Ради України були мінімальні.
Тож депутати наступного, VII скликання, Володимир Яворівський, Марія Матіос, Ірина Фаріон та Андрій Іллєнко зареєстрували цей самий законопроект майже без змін з тією самою назвою «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні»10 січня 2013 року за №1233. Через два тижні, 23 січня того ж року, було зареєстровано доопрацьований проект і зазначене авторство Сергія Головатого, Оксани Сироїд та згаданих депутатів. Цей законопроект також не був розглянутий у парламенті.
Далі була досить довга пауза. Низка громадських організацій восени 2015 року ініціювала створення робочої групи з підготування нового мовного закону. Крім мене, туди увійшли координатор групи Максим Кобелєв, Тарас Шамайда, Сергій Оснач, Святослав Літинський, Роман Матис, Олексій Курінний, Олександр Іванов, Ярина Чорногуз, Роман Головенко, Христина Потапенко та ще декілька осіб.
Паралельно я ініціював зустріч із заступником голови Верховної Ради України Оксаною Сироїд, щоб зрозуміти, чому вона на другому році свого депутатства не реєструє продукт своєї інтелектуальної праці. Виявилося, що вона також почала перші кроки в цьому напрямку, змінивши підходи: замість одного законопроекту – два: про державну мову і про права осіб, що належать до національних меншин. Відбулися три робочі зустрічі Оксани Сироїд з ініціаторами мовного законопроекту від громадськості.
«Облога» Міністерства культури тривала місяців чотири
Ще одна паралель – ініціювання спільно з кількома громадськими активістами створення Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України. «Облога» Міністерства культури тривала десь місяців чотири і почалася за В’ячеслава Кириленка, а закінчилася за міністра Євгена Нищука. Коли нарешті було утворено Коордраду в липні 2016 року, на її другому засіданні створили мовну робочу групу з доопрацювання законопроекту про державну мову під головуванням відомого юриста, професора Володимира Василенка.
І тут постало питання про інтеграцію ініціатив. Після недовгих дискусій було, по-перше, прийнято підхід Оксани Сироїд про два законопроекти, по-друге, запропоновано ввійти в робочу групу більшості тих громадських активістів, які вже працювали над законопроектом, і по-третє, колегіально вирішили писати законопроект про державну мову не з нуля, а відштовхуючись від законопроекту Головатого-Сироїд. До робочої групи були долучені колишній народний депутат Юрій Гнаткевич, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, завідувач відділу мов Інституту мовознавства НАН України Богдан Ажнюк.
Робота над законопроектом №5670 «Про державну мову» тривала майже 4 місяці, з вересня по грудень 2016 року. Робоча група збиралася, як правило, двічі на тиждень у приміщенні Міністерства культури і потроху вносила правки, починаючи з преамбули. На кілька засідань завітав народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Ярослав Лесюк. Через якийсь час він перестав приходити і дав зрозуміти, що реєструватиме свій законопроект, хоча йому було запропоновано стати співавтором законопроекту №5670. З огляду на те, що він одержав від нас один із робочих варіантів цього законопроекту, то були побоювання, що народний депутат може швидше викласти на парламентський сайт якийсь свій варіант.
На жаль, сталося те, чого ми побоювалися, одначе добре, що він не взяв за основу законопроект робочої групи. Власне, Ярослав Лесюк першим зареєстрував свій законопроект №5556 «Про мови в Україні». Це сталося 19 грудня 2016 року, а в два останні пленарні дні 22 і 23 грудня він активно збирав по залу підписи інших народних депутатів.
«Облога» Міністерства культури тривала десь місяців чотири і почалася за В’ячеслава Кириленка, а закінчилася за міністра Євгена Нищука
Майже як у спринтерському забігу
Через місяць досить несподівано, майже як у спринтерському забігу, були зареєстровані два законопроекти, про які мовилося вище. Сергій Головатий, якому двічі пропонувалося ввійти в авторський колектив законопроекту №5670 «Про державну мову», зареєстрував через голову профільного Комітету з питань культури, «народофронтівця» Миколу Княжицького, депутата від «Блоку Петра Порошенка» із квоти Кличка Марію Матіос, депутатів-свободівців Михайла Головка, Андрія Іллєнка, Олега Осуховського, Олександра Марченка, Юрія Левченка законопроект №5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні». При цьому Андрієві Іллєнку як співавторові законопроекту 2013 року було також запропоновано співавторство у законопроекті, до опрацювання якого були залучені експерти з громадського середовища.
Крім того, я, як член мовної робочої групи з доопрацювання законопроекту № 5670, пропонував записати в авторський колектив тих експертів та громадських активістів, які працювали над законопроектом, щоб його ідентифікували передусім не із «Самопоміччю», а з представниками громадських організацій та експертів, але я залишився в меншості.
І на закінчення – про мовних інспекторів. У законопроекті № 5670 передбачена Служба мовних інспекторів, які підпорядковані уповноваженому із захисту державної мови. У законопроекті № 5669 така служба випала – в прямому значенні цього слова. Відразу після статті 57 йде стаття 59. Мабуть, Сергій Головатий із депутатами так квапилися випередити реєстрацію законопроекту №5670, що не встигли змінити нумерацію. Так що насправді статей 64, а не 65. У зв’язку з таким «цікавим» рішенням зникли статті «Підстави здійснення мовного інспектування» та «Мовне інспектування».
Але найцікавіше в цій історії те, що в попередньому законопроекті №1233 Головатого-Сироїд 2013 року всі три статті є: і служба мовних інспекторів, і підстави здійснення мовного інспектування, і мовне інспектування, й нараховує він рівно на три статті більше – 67.
Звичайно, шанс взяти за основу найкраще виписаний законопроект, яким я вважаю № 5670, ще залишається, але починає ставати схожим на шагреневу шкіру.
Тарас Марусик, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції