Скоро буде три роки, як Росія забрала у нашої країни Крим. Для України це стало початком нової епохи ‒ епохи постійної війни. А для Криму це стало катастрофою. Але чому так вийшло?
Це питання мучить, не зважаючи на те, що загалом все зрозуміле, рушійні сили і розстановка цих сил цілком очевидні. Також очевидно, що Україна не мала можливості захистити нас. Думки, які відвідують зараз: «Ах, якби в такий-то момент те або це зробили б...» ‒ лише ятрять рани і супроводжуються безплідними роздумами про роль особистості в історії. Але було щось фундаментальне, якийсь комплекс фактів, що дозволив так легко забрати Крим. Зараз саме час думати про це. Упевнений, що кримчани, які залишили півострів, саме це і почали робити ‒ коли перше приголомшення минуло. І мучить постійно інше питання: а чи зробив я все, що міг?
І питання ці, природні і в чомусь навіть корисні для особистісного зростання, в загальному мають небагато сенсу ‒ бо за Крим тоді стали боротися сили, які його у багато разів перевершують. Але все ж, яким був Крим напередодні анексії, що полегшило його поневолення?
Передумови для створення своєї культурної та політичної еліти були, але не було головного ‒ людей, які відчували Крим своєю землею
У Криму була відсутня суб'єктність, він не був нічим сам собою, а тільки в додатку до чогось більшого, тоді ‒ до України, тепер ‒ до Росії. Суб'єктність і тоді була тільки у кримських татар, у іншого населення ‒ не було. Воно і було населенням, не більше того, що досить дивно, з огляду на дуже своєрідну кримську історію. Передумови для створення своєї культурної та політичної еліти були, та ще й які, але не було головного ‒ людей, які відчували Крим своєю землею.
Більшість зрілого покоління в Криму не народилися. Вони приїхали туди, обжилися, освоїлися, але коріння їхнє було не там. Радянські громадяни, вони з однаковою легкістю могли вважати своєю державою і Україну, і Росію, чи щось спільне з них обох, останнє навіть найлегше. І тому кримські татари були в Криму настільки незрозумілі своїм кримоцентризмом. Могло здатися, що за Ющенка в Криму виникала нова, синтетична кримська самосвідомість, але були ці паростки слабкі й розрізнені. За Януковича не визрівання кримської еліти, а боротьба з тотальним розкраданням стала для Криму важливішою. І не тільки боротьба, але й співучасть.
У Криму землю скуповували всі ‒ і москвичі, і українці. Перші «розбещували» кримчан своїми грошима, другі ‒ своєю владою, тими порядками, тими правилами, за яких жалюгідний землевпорядник при міськраді був найвпливовішою постаттю. Боротися з цим кримчани не могли, вони могли тільки змирятися і намагатися отримати трохи свого прибутку. Крим розпродавали за них, і добре, якщо дозволяли трохи постояти поруч. Московський мільйонер купував санаторій собі під дачу у київського чи донецького заступника міністра, але документальне оформлення робив кримський голова міськради. І ставив його на це місце перший за підтримки другого.
Кримчани були маклерами при кримській землі, не більше того. Вони вже тоді ‒ до збройного захоплення ‒ віддали Крим зовнішнім силам. І тому нема чого плакати зараз. Але згадати варто.
Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин, учасник АТО
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції