Мустафа Джемілєв: «Росія відповість за злочини в Криму»

В середині березня підконтрольна Росії кримська влада та їхні прихильники відзначали третю річницю «референдуму», який призвів до анексії півострова і невизнання її у світі. Чи повернеться півострів під контроль України? Чи можливе створення кримськотатарської автономії? І чи потрібен кримським татарам окремий добровольчий батальйон? Про це говоримо з лідером кримськотатарського народу, народним депутатом України Мустафою Джемілєвим.

‒ Зараз представники кримських татар все частіше говорять про створення кримськотатарської автономії. Наскільки реально це зробити?

‒ Ми з цим питанням дуже запізнилися. Це було однією з головних вимог усього післявоєнного національного руху кримських татар. Кожен народ, особливо на своїй історичній батьківщині, повинен мати якусь форму державності й автономії. На жаль, раніше Україна не мала своєї чіткої національної політики і в цьому питанні допустила велику помилку. Думаю, найближчим часом у Верховній Раді буде зареєстрований закон про статус кримськотатарського народу як корінного народу України. Після цього в десятому розділі Конституції України, де йдеться про Автономну Республіку Крим, має бути чітко зазначено, що ця республіка є формою самовизначення корінного народу на своїй історичній батьківщині.

Громадськості на території Криму потрібно пояснити, що відновлення територіальної автономії не несе ніякої загрози іншим національностям, тому що за національною ознакою нікому привілеїв не буде. Йдеться про те, щоб гарантувати збереження існування корінного народу на своїй історичній батьківщині.

‒ Кримськотатарський національний рух завжди мав ненасильницький характер. Зараз, коли говорять про формування кримськотатарського батальйону, чи не йде це врозріз із поняттям ненасильства?

‒ Ненасильницький характер ‒ це відстоювання своїх громадянських і політичних прав у своїй країні. А коли на твою територію ступає чобіт солдата з іншої держави, тоді це не має ніякого відношення до принципів ненасильства. Якщо на території Криму не було серйозного спротиву, це не тому що кримські татари дотримувалися принципу ненасильства, а так склалася ситуація. Збройні сили України, які перебували на території Криму, не отримали команди чинити спротив агресору, а беззбройні кримські татари цього зробити не могли.

Що стосується збройного формування, яке буде дислокуватися на адмінкордоні з Кримом, цей підрозділ матиме важливе значення. Зараз всіх жителів Криму примусово відсилають до російської армії. Зрозуміло, кримські татари не хочуть служити в армії окупанта ‒ їм необхідно служити своїй країні. Тому багато кримських татар переходять сюди (на материкову Україну ‒ КР) і хочуть служити тут. Але у кримських татар є деякі особливості: вони не вживають свинину і спиртне. Плюс, якщо в звичайних українських підрозділах є священики і капелани, то в підрозділі, де служать кримські татари, мають бути мусульманські священики. Тому і йдеться про формування такого загону. Водночас, я не думаю, що в підрозділ відбиратимуть за національною ознакою. Ті люди, які сприймають принципи, які там проголошуються, можуть мати будь-яку національність. Я знаю, що десятки етнічних українців вже висловили бажання служити в цьому підрозділі.

Прапор кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана, виїзд із селища Чонгар у напрямі адмінкордону з Кримом

‒ Нещодавно українські активісти оприлюднили доповідь про 43 випадки насильницьких зникнень у Криму. Чи ведеться робота в цьому напрямку?

‒ У нас є підстави вважати, що переважна більшість випадків ‒ це робота Федеральної Служби Безпеки Росії. Цьому є неспростовні докази. У деяких випадках це відео, в інших ‒ непрямі свідчення. Росія, звичайно, це заперечує, але тим не менше за ці злочини їй доведеться відповідати. Ця практика викрадень і вбивств людей ‒ одна з основних відмінностей нинішнього окупаційного режиму від радянського режиму. За радянської влади навіть в найпохмуріші роки таке не практикувалося.

Щомісячна акція на підтримку зниклих кримчан під посольством Росії в Києві

​‒ На тлі цього також тривають судові процеси над кримськими татарами. Чим це може закінчитися?

‒ Я б не сказав, що це суди. На процесах, що мають політичний характер, як правило, судів не буває. Це просто декор і вистава.

‒ Кілька днів тому Ви подали запит до прокуратури АР Криму з приводу заборони в'їзду Вам на півострів. На які результати Ви розраховуєте?

‒ До звільнення Криму результатів не буде. Зараз ця справа буде передаватися до Європейського суду з прав людини. Але знову-таки, в Росії ухвалили закон, якщо судове рішення не відповідає російському законодавству, вони можуть його не виконувати. Але моральне значення моє звернення має.

‒ Як ви вважаєте, коли Україна поверне контроль над Кримом?

‒ Якби я знав... Те, що Крим буде повернутий, немає ніякого сумніву ‒ питання в часі. Це залежить від багатьох факторів. В першу чергу, від активізації міжнародної спільноти. Одна з форм ‒ це використання жорстких санкцій проти агресора. Тому що агресія проти сусідньої країни і захоплення частини її території ‒ це велика загроза всьому світу. Якщо усвідомлення тієї небезпеки, якій піддається світ, прийде до державних діячів усіх країн в світі, то, звичайно, день звільнення буде значно ближчим.

Але реальність така, що дуже багато політиків живуть сьогоднішнім днем. Є країни залежні від Росії енергетично, деякі режими тримаються тільки за допомогою Росії. Всі ці фактори віддаляють день звільнення.

Росія розраховувала, що президентські вибори в США принесуть їм якесь благо, що Трамп, якого вони підтримували, зніматиме санкції. Цього не сталося, тому що, фактично, до влади прийшов не Трамп, а Республіканська партія, яка традиційно підтримувала Україну. Назвати якісь певні терміни, напевно, ніхто не може, тим більше що Росія ‒ це така непередбачувана країна. Тому це (звільнення Криму ‒ КР) може відбутися сьогодні ввечері, може через тиждень, а може Бог знає коли.

‒ Чи достатня робота ведеться з української сторони і з боку міжнародного співтовариства?

‒ Наша дипломатія домоглася певних успіхів: резолюції Генеральної асамблеї ООН і парламентської асамблеї Ради Європи, дві останніх заяви Європарламенту, Тбіліська декларація ОБСЄ. У всіх цих документах йдеться про Росію як про агресора, а також є вимоги про виведення російських військ з нашої території.

Росія вдає, що їй це байдуже, але зараз в світі немає країни, яка могла б собі дозволити таку розкіш ‒ не рахуватися зі світовою громадською думкою. Росія надалі піддаватиметься загальній ізоляції. Але оскільки це величезна країна, напевно, у неї ще є певний ресурс, щоб протриматися. В кінцевому рахунку, окуповані території будуть звільнені. В цьому у нас немає сумнівів.