(Останнє слово кримського журналіста Миколи Семени, сказане ним у підконтрольному Росії Залізничному райсуді Сімферополя 18 вересня 2017 року)
Ваша честь! Шановний суде! Всі учасники процесу ‒ свідки того, що я був тут гранично відкритий, говорив чесно й щиро, як і писав свої книги й свої статті в газетах, журналах та інтернеті. При цьому я спирався як на міжнародне право, так і на внутрішнє російське та українське законодавство, і в усіх випадках переконливо аргументував свою позицію. Я думаю, що саме так і має завжди чинити будь-який свідомий і законослухняний громадянин будь-якої держави: і України, й Росії також. І держава не тільки не має законного права його за це судити, але не має і морального права йому докоряти за це, тим більше що в Конституції вона гарантувала як свободу слова, так і свободу думок. Інакше ця держава приречена.
Я не розумію, як можна переслідувати журналіста за текст, в якому тричі зазначено, що це «думка», за статтею 280.1 (Кримінального кодексу Росії ‒ КР), якщо є стаття 29-а Конституції, спеціально присвячена праву громадян на думку, і стаття 52-а, яка забороняє її незаконно обмежувати, що і переводить це поняття з морального в суто юридичну площину.
І тому я зараз можу констатувати, що моя думка з питання Криму збігається з думкою світової більшості, всіх міжнародних організацій, урядів переважної більшості країн. Більше того ‒ вона збігається з думкою великої частини російського політикуму, який сьогодні відкрито говорить, що Крим належить Україні навіть за російськими законами. Росія, яка мене судить, сьогодні з цього питання в глибокій меншості, її позиція не базується на законі. Тому ця кримінальна справа взагалі не базується на вимогах Конституції, на обов'язковому для Росії ‒ як члена ООН ‒ міжнародному праві та на чинному законодавстві Росії.
Влада намагається зробити так, щоб у країні не було опубліковано жодної думки, відмінної від думки влади. Але річ у тім, що це порушення Конституції
Що ми побачили в результаті судового слідства? Очевидно, що в питанні Криму влада сама порушила як міжнародне право, так і численні свої зовнішні зобов'язання та внутрішні закони, вчинила всупереч підписаним договорам і зобов'язанням, хоча була реальна можливість вирішити це питання відповідно до міжнародного права й без усіх ускладнень, які вона отримала у відповідь. Потоптані права своїх громадян, права громадян сусідніх держав, розв'язана війна. А для того, щоб сховатися від критики за це порушення закону та уникнути відповідальності, чиновники цієї країни паралельно з процесом незаконної анексії внесли до кримінального права статтю 280.1, саме для переслідування своїх критиків. Тепер же ця влада, яка винна сама, намагається перекласти свою провину на інших, зокрема на журналістів і на мене конкретно, й намагається зробити так, щоб у країні не було опубліковано жодної думки, відмінної від думки влади. Але річ у тім, що це порушення Конституції.
Під час слідства різні люди кілька разів пропонували мені уникнути суду. Може, жартома, може, з метою провокації, може, хотіли випробувати мій настрій. Але я від самого початку домовився з адвокатами ‒ і вони сьогодні можуть це підтвердити, ‒ що ми не будемо нічого робити не за законом. Саме через законослухняність я відмовився від цього шляху й відбув цей суд від початку до кінця. І я повністю згодний сьогодні з тим, що говорили мої шановні адвокати. Ми зробили це, тому що не хотіли, щоб нас ототожнювали з державою, яка сама порушує свої ж закони, яка заохочує беззаконня, яка ігнорує закони, ті норми й правила, за якими живе сьогодні, в XXI столітті, весь світ, усі країни й уся світова політика.
Для того, щоб осмислити те, що з нами усіма сталося, між засіданнями суду я ще раз перечитав багато літератури, яка розповідає про репресії в Росії в усі періоди її історії, від царського періоду, ще від декабристів, до нинішнього часу. Я можу сказати, що сьогодні в результаті всіх політичних процесів, які відбуваються в Росії, я передбачаю, що через зовсім короткий час всі нині репресовані будуть реабілітованими, а в суспільстві незабаром з'явиться новий потужний потік тюремної літератури. Буде багато нових Достоєвських, нових Солженіциних, нових Шемякіних, нові «Діти Арбата» і новий «Один день Івана Денисовича», з'явиться новий «Архіпелаг ГУЛАГ», буде багато нових письменників, які детально, за документами напишуть історію Криму 2014-2017 років, опишуть і цю анексію, і ці суди, і цю прокуратуру, і саме так цей період увійде в історію Росії. Він увійде не так, як його описують зараз примітивні кримські газети й телебачення, а так, як напишуть ті, кого сьогодні переслідують, і це буде новий етап ганьби для Росії. Історія Росії 2014 року буде відновлена значно раніше, ніж була відновлена історія та сказана правда про репресії 30-х років, зовсім скоро. І 2014-2017 роки увійдуть в історію, як вони є.
Навіщо це все Росії, яка ганебно демонструє неповагу до своїх громадян, а громадяни демонструють зневагу до своєї держави-гонителя?
І ось я не розумію, навіщо все це потрібно було сьогодні цій величезній, ядерній країні, яка могла б стати найбагатшою й найщасливішою країною в світі, але обрала ганьбу в'язниць і таборів, політичних судів, обрала бідність і порушення прав своїх громадян.
Навіщо це все нинішній Росії, навіщо це в XXI столітті, коли весь світ живе вже за нормальними законами, коли всі країни поважають своїх громадян, а громадяни шанують свою державу, ось навіщо все це Росії, яка ганебно демонструє неповагу до своїх громадян, а громадяни демонструють зневагу до свого держави-гонителя? Таку Росію складно зрозуміти, це не піддається виміру не тільки «аршином загальним», але це незбагненне як для здорового глузду, так і для закону!
Але я знаю, що є й інша Росія, ціле співтовариство прогресивних мислителів і діячів, які візьмуть Росію поранену й вилікують її. Тому очевидно, що Росія сьогодні стоїть напередодні великих якісних змін у політиці. Мине короткий час ‒ я думаю не більше ніж 2-3 роки ‒ і політична ситуація в країні кардинально зміниться. Всі політичні справи будуть переглянуті, їхні жертви будуть реабілітовані. Як тоді почуватимуться учасники цих політичних процесів, які виступали на стороні обвинувачення? Я передбачаю, що упродовж найближчих 2-3 років уже світове товариство знову вирішуватиме питання про статус Криму, і тоді будуть розглянуті всі можливі варіанти: і повернення Криму до складу України, і Кримськотатарська національна республіка, і варіанти незалежної держави, і всі інші варіанти. Але зрозуміло одне, що жоден з них не буде збігатися з нинішнім його статусом, як незаконним, і рішення буде ухвалене на основі міжнародного права, і всі винні в порушеннях закону в 2014-2017 роках будуть покарані.
У першу чергу, буде відновлене право громадян на висловлення своєї думки.
Сьогодні, на жаль, як уже говорилося, ми маємо парадоксальну правову колізію. З одного боку, це частина законодавства, виписана відповідно до міжнародного права і в ній дотриманий принцип верховенства права. З іншого боку, це нові закони, які суперечать конституції та колишнім законам, вони написані останнім часом, в них не дотримується принцип верховенства права, вони не узгоджені з міжнародним правом, є політично тенденційними і ведуть до політично мотивованих вироків.
Свобода слова ‒ це основна функція громадянського суспільства, яка забезпечує право громадян на інформацію, а вони тільки тоді будуть свідомими громадянами й будівельниками, і реформаторами своєї держави, коли матимуть повні, справжні знання про процеси в суспільстві, про все зможуть розмірковувати вільно й усвідомлено, без обману та помилок.
Цей вирок, якщо він буде обвинувальним, це вирок не стільки мені, українському журналісту, скільки всій журналістиці в Росії
Тому цей вирок, якщо він буде обвинувальним, це вирок не стільки мені, українському журналісту, скільки всій журналістиці в Росії. Бо якщо не буде свободи слова для всіх, якщо не буде свободи висловлення думок для всіх ‒ то не буде взагалі й журналістики як такої, не буде свободи слова ‒ не буде громадянського суспільства, не буде чесного правосуддя ‒ не буде правового суспільства, тоді й громадяни перестануть бути громадянами, а будуть васалами. Потрібно тільки одне ‒ щоб для цього у всіх була політична воля. І вона, я вірю, скоро буде.
З іншого боку, вирок, який буде заснований на міжнародному праві, в цій справі дасть надію всім журналістам Росії, що не тільки їхні професійні права можуть бути захищені, але буде захищене і право всіх громадян знати правду й вільно володіти інформацією про всі події.
І ось тепер, Ваша честь, на цьому політичному, економічному, міжнародному, правовому та літературному тлі, я ‒ у Вашій волі. Я все сказав, як воно є і як воно має бути в житті.
Микола Семена, кримський журналіст, автор Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції