Спеціально для Крим.Реалії
Сенс того, що суд в анексованому Криму виніс Ільмі Умерову важчий вирок ніж вимагало звинувачення, ‒ це намір вигнати одного з найбільш авторитетних кримськотатарських лідерів з рідної землі. Тюремне ув'язнення зробило б Москву відповідальною за стан здоров'я Умерова. Умовний термін дозволив би йому залишитися в Криму. Колонія-поселення не залишає вибору, Умерова депортують з Криму.
А якщо російська влада раптом виявить небачений «гуманізм» і звільнить заступника глави Меджлісу, то вони, звичайно ж, вишлють його геть з Росії ‒ а значить, і з Криму теж. Немає людини ‒ немає проблеми, як любив повторювати увічнений у нових пам'ятниках у Криму та Москві Сталін.
Це звична радянська тактика ‒ виганяти тих, кого з тих чи інших причин не хочеш садити або боїшся вбити. Олександра Солженіцина, нобелівського лауреата, вислали з СРСР. Андрія Сахарова, іншого нобелівського лауреата, вислали в Горький. Володимир Путін, чекіст за духом, виявився хорошим учнем Юрія Андропова, партійного працівника, який навчив катів мистецтву цинізму.
Мистецтво цинізму може дозволити сьогодні багатьом на Заході закрити очі на справу Умерова
Саме це мистецтво цинізму за радянських часів дозволяло західним політикам обніматися з Брежнєвим і стверджувати, що комуністичний режим вже не такий страшний, як в недавньому минулому. Саме це мистецтво цинізму може дозволити сьогодні багатьом на Заході закрити очі на справу Умерова, долю кримськотатарського народу і сам факт окупаційного режиму в Криму. Але навіть коли кат стає циніком, він від цього не перестає бути катом.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції