З Криму повідомляють про поліцейського-кримського татарина, який брав участь у затриманні співвітчизників. Стали відомі його прізвище та посада, а також опублікована фотографія.
У самих кримських татар він викликає помітне презирство. А в письменника або, скажімо, режисера така особистість має викликати величезний інтерес. Кримський татарин, який пішов на службу до окупанта, ‒ це фігура. Втілення суперечностей, вмістилище конфлікту, символ складності і життя, і долі.
Через такого другорядного для головного сюжету, але наповненого смислами персонажа розкриваються глибини ‒ й особистісні, й історичні, й оповідні. Такі містять у собі все ‒ і агресора, і переможеного; він може бути примітивним і тонко організованим, він усіх розуміє, але ні до кого не належить, може бути й відвертим негідником, і незрозумілим героєм, причому зазнаючи такого роду еволюції в процесі. Він багатовимірний, на відміну від одновимірних, загалом, жертв і катів. Ті або плачуть, або мучать. А якщо наш письменник або, скажімо, режисер, відчуває в собі надлишок творчих сил, здатність створити могутній буквений або образотворчий текст, він таку особистість поставить у центр ‒ зробить головним героєм.
Ось, припустімо, приходить такий герой вранці за місцем служби ‒ а його колега й напарник, сержант з-під Вятки, розповідає про хворобу бабусі. Загалом, хороший і простий хлопець, і бабуся гарна й проста, та раптом захворіла в проклятому Криму. Знову до Вятки хоче. Ось і тема співпереживання, емпатії, «проникнення в іншого», прости господи.
Або ж начальник ділиться з ним оперативною інформацією про підготовлювані заворушення, про розгалужену мережу підпільників, про те, як все непросто і неоднозначно... Тут вже можна натякнути на іншу тему ‒ «боріння загального та племінного», особистого й сімейного, іманентного й, вибачте, екзистенціального. Хто ти ‒ представник якогось тобою обраного народу чи особистість з вільним моральним вибором? ‒ поставить питання наш письменник чи режисер.
Героями є ті, кого арештовує цей поліцейський з мусульманським корінням
А вже тема Павлика Морозова, батьків і дітей, Каїна та Авеля проситься буквально сама, коли у нашого поліцейського з мусульманськими коренями питатимуть відповіді батько, брат, однокласник, шкільна вчителька, колишня наречена ‒ та взагалі всі навколо, навіть далекі інтернет-користувачі. І герой наш, звичайно ж, розвивається, бореться, робить болісний моральний вибір ‒ як і жива людина, його прототип, який привернув стільки уваги. А прототип цей, що менш літературно й більш життєво, вже колись свій вибір зробив і тепер вперто стоїть на своєму.
І якщо вже відверто, то й не особливо хотілося б бачити такого героя новітніх кримських драм. Героями є ті, кого арештовує цей поліцейський з мусульманським корінням. Ті, хто виходив з плакатами, у кого сидять у тюрмах брати та друзі, у кого зникли й убиті сини, а дочки, сестри та дружини кожного разу зітхають з полегшенням, коли ті повертаються додому. І ці сюжети ‒ не з книжки або кінофільму, а з темної кримської дійсності.
Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції