«Путін може обміняти всіх, окрім Олега». Розмова з Риммою Зюбіною, яка листується з Сенцовим

Українська акторка Римма Зюбіна називає Олега Сенцова тим, хто може стати поштовхом до зміни влади в Росії. При цьому вона не вірить у те, що Володимир Путін згодиться обміняти засудженого в РФ українського режисера. В інтерв'ю Радіо Свобода вона розповідає про своє листування з Сенцовим, про його силу волі та почуття гумору, а також про нову виставу за його твором.

‒ Про що був ваш перший лист Олег Сенцову? Що ви йому написали?

‒ Кілька разів я ініціювала написання загальних листів, точніше листівок з краєвидами Києва, де багато різних людей могли написати свої слова Олегу. Це було 2015-го. Відправлялись вони поштою, тож я не впевнена, що вони доходили до адресата.

Два місяці тому я написала, що «не впевнена, чи ти мене пам'ятаєш, але ми познайомилися в Трускавці на кінофестивалі в 12-му році в травні місяці». Рівно за два роки саме в цей період його заарештували. І написала про те, що слово Лабитнангі я знаю з дитинства. Найкращі друзі моїх батьків колись поїхали в це місто працювати. І тому, коли я відкривала поштову скриньку і бачила «Лабитнангі», я радісно бігла додому і знала, що батьки дуже чекають на цей лист. А коли приїжджали ці люди, то вдома завжди було свято. І тому для мене оце слово з дитинства було якимось таким загадковим і казковим.

І я ніколи в житті не думала, що воно буде пов'язано з такими стражданнями, з таким болем неймовірним, з невимовною якоюсь такою емоцією, що об'єднує весь сум, який я можу тільки передати. І це все у мене буде викликати згадування назви цього ж міста...

Я написала, що ось це місто я знаю, цю назву я знаю з дитинства. Написала свої враження після фільму «Гамер». І написала, що я так само вірю, що в моєму житті настане такий день, який наставав, коли приїздили друзі з Лабитнангі, що у мене теж буде радість, сміх, музика і столи.

‒ Олег відповів вам на цей лист?

‒ Олег відповів мені: «Привіт, Римма, я, звісно, пам’ятаю тебе». Я тоді на відкритті фестивалю дуже багато танцювала, була вдягнена в вишиванку. І він написав: «Ти навіть не знаєш про це, але ми тоді з моїм другом про дещо поспорили, він мені проспорив, і повинен станцювати український танець, який ти там танцювала».

І ось одразу, коли з'являється гумор у листі, ти розумієш, що пише не ФСБшник, не під диктовку хтось пише, не робот пише, а що це пише та справжня людина, яка досі не зламалася, для якої оті світлі емоції, вони живі і вони є. І написав мені, що він знає про те, що я ще рік тому зробила собі таку сукню на Одеський кінофестиваль, де було написано FreeSentsov.

Він написав: «Я знаю про сукню твою. Я знаю про те, що ти брала участь в читках п’єси «Номери». Я знаю про те, що ти читала Шостий номер». Ця Шестірочка, там така манюсінька роль. І він написав мені: «Я знаю, що ти читала Шестірочку, але для тебе я би цю роль дописав». І коли це пише не просто автор п’єси, а Олег Сенцов із тюрми, відчуваєш щось нереальне. Як тільки цей лист був переданий із Росії, спочатку мені його по телефону зачитали. Я почала, звісно, плакати.

‒ І ви написали у відповідь?

‒ І я тоді вже скористалася цією системою ФСИН-ПИСЬМО, що бездоганно налагоджена, як символ того, що в Росії тюрми будуть вічно, безкінечно і без цього ця країна існувати не зможе. І там, виявляється, що все дуже-дуже систематизовано. Дійсно. 20 червня я написала листа о п'ятій ранку. В мене було безсоння, і я не могла якось впоратися зі своїми емоціями. Не можу заснути і все. І 22-го я вже отримала відповідь.

Мені на електронну пошту прийшло повідомлення, в якому вказано, що перевірка може займати до трьох робочих днів, що доставка листів цензорами здійснюється лише в робочі дні. Просили очікувати повідомлення про статус листа від цензорів закладу. Серед різних статусів, наприклад «доставлено» чи «не пройшло цензуру», був і статус «адресата звільнено». Хотілося би отримати повідомлення ‒ «адресата звільнено».

Пройдіть тест: Що ти знаєш про голодування?

Мені, буквально того ж дня було написано, що «адресат отримав вашого листа». Це дивно, в колонію за 8000 кілометрів лист доставлено за день. І виявилося, дійсно, я не роблю нічого такого, чого не може зробити будь-яка людина в цій країні, якщо вона хоче підтримати Олега.

‒ А про що пише Олег вам у листах? Можете розказати?

‒ Він пише невеличкі листи, лаконічні, на відміну від мене. Думаю, що у Олега здоров’я нема, аби писати багато, адже це вимагає певних зусиль. Це я пишу такі саги, це з дитинства в мені. Довго-довго я думаю про те, що писати, складаю все до купи, а потім, коли нарешті сідаю, я багато пишу. Там вартість одного листа ‒ це визначена кількість знаків, сторінок. У мене завжди виходить більше, ніж на один лист.

‒ А він відповідь пише коротко, але влучно?

‒ Він відповів мені і на цей мій лист. Я написала так: «Я все одно постійно розмовляю з тобою. Постійно. І в мене вже немає сил розмовляти сама з собою, тобто з тобою, але сама з собою я розмовляю, ці монологи в мене безкінечні, живуть у моїй голові. Тому я просто буду це все писати тобі».

Згадала про те, що в нас в Ужгороді вдома така досить оригінальна квартира. Це старий чеський будинок 1924 року і там вікно є з кімнати в кухню, величезне-величезне. Тому що там колись була просто веранда, а потім, коли я народилась, тато зробив там кухню. І через це вікно постійно бачила маму в дитинстві, як вона миє посуд і я колись зауважила, що вона щось собі розмовляє. Мене це спочатку лякало, потім мене це дивувало, а потім я заходила так тихесенько і мама: «Ой, боже! Ти мене налякала!» Я кажу: «Мама, а з ким ти розмовляєш?» І от я про це написала Олегу, що я постійно розмовляю з ним, це мені нагадує мою маму.

Дивіться також: З Майдану – до країн «нормандської четвірки». Акція на підтримку Сенцова у Києві

І Олег написав так: «Моя мама тоже часто разговаривала сама с собой. А теперь она пишет, что разговаривает в основном со мной. Я получил ее письмо одновременно с твоим. А я иногда разговариваю со своей дочкой. Такая вот любовь родительская...».

Ще я писала, про те, що у мене на машині табличка, де написано FreeSentsov. Він у відповідь: «Риммо, привіт! Отримав твого листа, не переживай. Радий, що моє коротеньке повідомлення тебе теж порадувало. Спасибі тобі за все, що ти для мене робиш! По ходу, ти найбільш активна українська актриса, яка підтримує мене. Спочатку сукня, потім машина, що далі? Пароплав?))»

Це зараз багато людей із футболками FreeSentsov. А тоді, рік тому, до мене журналістка підійшла і спитала, читаючи на сукні: «FreeSentsov ‒ это фамилия модельера?». Акредитований журналіст кінофестивалю. Це нормально?

‒ Ви говорили, що в його листах багато жартів?

‒ Так. У листах присутня іронія і самоіронія. А це ознаки сильної і вільної людини. Олегу я пишу лише позитивне, приміром, про те, що у нас дуже багато метеликів літає. І миттєво думаю: «О боже!». Мене ж вчили, що таке метафора, алегорія. Оце ж там цензори, вони ж навчені в усьому прихований зміст зчитувати.

Або я пишу, приміром: «А теперь о погоде». Що в нас похолодало, а в Карпатах навіть випав сніг. Думаю одразу, як ті цензори прочитають підтекст: «С Карпат холод веет-веет, точно что-то замышляют, что-то с Карпат». І от коли я пишу ‒ потім перечитую, як би я читала, коли була б цензором у колонії.

‒ А що це за смішна історія про привіт Армагеддону?

‒ Я написала, що у мене є песик Бетсі та папуга Армагеддон. І він написав: «Привіт всім нашим, песику і Армагеддону». І це я дуже оцінила, тому що назвати птаха Армагеддон ‒ це вже такий «повний привіт». Ну ми купили його 11.11.11. Я же ще назвати? У цього імені ‒ алібі повне.

‒ Писав як почувається?

‒ Написав про стан свого здоров'я. «Чувствую себя более-менее. Только слабость сильная. Местная медицина обо мне заботиться, вливают по пару литров растворов каждый день». Я спеціально про це не написала в своєму пості. Я виписала з листа «Почуваюсь більш-менш, усім нашим вітання».

Тому що я знаю рівень української журналістики, і ділиться вона на різні категорії. І оця остання категорія одразу би роздула що, дійсно, годують спеціально, і що рідину вливають. А мені не хотілося, щоб навколо Олега був цей бруд і «брєд».

І так саме в цей період уже пішли такі розмови, чому Денісову не пускають, тому що Олега немає в живих. У розпал розмов цих, я отримала від нього датований 21 числом лист. Я тепер цю електронну пошту відкриваю кожні п'ять хвилин в очікування листа від Олега.

‒ Він на щось жаліється?

‒ «Сенцов» і «жаліється» ‒ два діаметрально протилежні поняття! Ні, він лише написав, що дуже велика слабкість. Що почувається «більш-менш».

‒ Риммо, розкажіть про виставу, яку друзі та колеги готують за твором Олега Сенцова «Номери». Відкрийте нам таємницю, який номер будете грати ви?

‒ Читки були двічі: в квітні 15-го року, в театрі «Дах», а потім в лютому 15-го року були вже на камерній сцені театру Франка. Знаю точно, що я буду в цьому проекті, незалежно від ролі. Цей проект планується на осінь, продюсер Анна Паленчук, а режисер Тамара Трунова. Також Аня Паленчук вже працює над кіноверсією «Номерів». Олег у листі написав: «Надеюсь, что Аня доведет дело до конца, у прошлых постановщиков это не получилось».

‒ І про цю виставу ви йому теж пишете? Узгоджуєте якісь моменти?

‒ Я в останньому листі написала: «Дуже важливо, щоб ти брав участь в, якщо це можна назвати так, кастингу». Тому що у автора завжди є свої власні уявлення. І ми дійсно пробуємо зробити це максимально наближеним до автора.

‒ Як ви ставитеся до російської підтримки кінорежисерів Сокурова, Звягінцева, Аркуса, Бакурадзе, Манського, Чулпан Хаматової? Росіяни, режисери першого ешелону, які просять Путіна, це може подіяти на президента Росії?

‒ Коли я прочитала прізвища Лунгін, Сокуров, Звягінцев ‒ це улюблені мої режисери. У мене не виникло ніяких здивувань. Я би здивувалася, якби вони не підписали. Але 12 людей підписало! Це цифра? Для величезної спілки кінематографістів Росії ‒ 12?! Це як фільм Міхалкова з подібною циферкою. Номера-цифри у нас так літають сьогодні у розмові.

Для мене важливіше, коли говорять польські колеги, коли говорять французькі колеги, коли Стівен Кінг. Так, я вважаю, що будь-яка підтримка будь-якою людиною на планеті зараз необхідна для Олега. Але виникло дивне відчуття, і мене здивувало, коли після вечірніх промов про Олега Сенцова на «Кінотаврі» на ранок українці у Facebook так щиро раділи: «Ура! Ура! Нас знову підтримали! Брати! Ріднесенькі».

Та по вам проїхались танками, ваші будинки бомблять, і ви радієте, що хтось там нарешті щось сказав? Я про це зараз можу вільно говорити і мені байдуже, як буде вирізано з цього інтерв'ю і що використається. Тому що все одно в контексті того, що я кажу, буде те, що я кажу. А ось у них страх національного масштабу: ти тут не те сказав, тут підписав, тут ти натякнув, а тут ти якийсь пост лайкнув. «Нам теж було страшно, але ми вийшли проти влади», ‒ сказав у суді Олег.

А в Росії? Не підтримуєте владу? Не живіть в цій країні. Виїжджайте. Підтримуєте ‒ залишайтесь. Будьте Боярськими ‒ порадуйтесь «на своем веку». А якщо ви проти цієї влади ‒ не мовчіть. Не мовчіть! У вас одне життя, єдине. І, можливо, в цій країні жити вашим дітям, вашим внукам. Ви ж цей фундамент, ви ж ці зернятка зараз сієте. І тому коли ми зараз так радіємо, що росіяни нас підтримали. Не хочу я тієї підтримки. Де ви були всі ці роки зі своєю підтримкою? Все.

‒ Хто і що може вплинути на Путіна?

‒ Ніхто. Ніхто. Ніхто. Я думала, що, можливо, 14 червня, в місяць голодування Олега і день відкриття Чемпіонату Світу з футболу, Путін «с барского плеча» може щось таке зробити ‒ помилувати. Весь світ так думав. А у нього свій сценарій. Ніхто. Ні з його оточення, ні з політиків. Ні...

Людина віроломно вривається в країни, на інші континенти, він поводить себе, як лялькар і грається цим. Він від цього, від цієї крові лише смакує. Він заряджається цією енергією.

‒ А обмін можливий, як ви думаєте?

‒ Є, два варіанти, які можуть народитися у викривленій свідомості. Обміняти всіх, окрім Сенцова. По-перше, немає тут такої одиниці по силі духу з росіян. Хто тут з них щось сказав? Голодування хоч на один день оголосив? Олег вимагає не для себе свободу, він вимагає свободу для усіх політв'язнів. Точну їхню кількість, як виявляється, уже і не знають. То було 64, потім 68, потім 71. І всіх одразу не обміняють. А Олег сказав, що він піде до кінця. І це не та людина, яка йде на компроміси...

І другий, найбільш цинічнім може бути, ‒ коли Путін звільнить одного єдиного Сенцова, а інших політв’язнів українських залишить у російських тюрмах.

Я подумала, що саме українець Сенцов із російським прізвищем, який в анексованому Криму не вітав із хлібом-сіллю російські війська, а ходив із жовто-блакитним прапором, саме його ім'я може стати поштовхом до того, що станеться в Росії. Я говорю про зміну влади, про зміни в свідомості. А якщо, не дай Боже, Олега не стане, то це сколихне російське суспільство. Але мені не хочеться на ці терези віддавати найкращого.

Читання оповідань Сенцова на Майдані – відео