Спеціально для Крим.Реаліі
Наталі Поклонській запропонували скласти депутатський мандат. За те, що не підтримала пенсійну реформу. Ту саму, яку потім не підтримав сам Путін.
Все-таки Поклонська – дитя української системи. Тієї самої, в якій вертикалі невисокі, касти умовні, а клановість має ліфти. Це в українському парламенті члени фракції мають запас гнучкості – і право на власну думку. А в Думі їм відведена роль дерев'яних солдатів. Бик може вести себе як Юпітер, але це лише більш образливо для Юпітера.
Наталя Поклонська так і не зрозуміла, що головна відмінність Росії від України – це монополія.
Російську політичну систему серед іншого народжувала монополія на гроші. Головне джерело доходу – вуглеводні. Все інше – лише поліпи на трубі. В ті часи, коли нафта коштувала мало, Росія відрізнялася багатоголоссям. Як тільки держава зосередила ресурс, що почав дорожчати, у своїх руках – країна почала ходити строєм.
Монополія на гроші дала метастази. В політику і економіку, в ухвалення рішень і визначення майбутнього. Держава стала єдиним джерелом розподілу благ – і вимагала відповідної лояльності. Від бюджетників, яким збільшили зарплати і пенсії. Від бізнесу, що годувався з купівельної спроможності. Від чиновників, які отримали корупційні годівниці різної величини.
Можливо, Наталя Поклонська просто не встигла цього зрозуміти. Зрештою, все своє життя вона провела в країні, яка жила за іншими правилами.
На відміну від Росії, в Україні ніколи не було монополії на гроші. Тут не було єдиної змістоутворюючої сировини – кожного з наявних ресурсів не вистачало, щоб прогодувати всіх і вся. В результаті, навколо кожного сформувалася своя фінансово-промислова група. Яка для захисту підконтрольного ресурсу створювала все те, чим пишалася країна.
Наталя Поклонська, мабуть, так і не зрозуміла, в якій системі їй доведеться постаріти
Політичні партії, різнопланові ЗМІ – все це виникло завдяки конкуренції українських вертикалей. Яких, на відміну від Росії, було кілька. До того ж, майже завжди вони були сильніші від української держави – і вона не мала можливості включити режим тотального контролю. Навіть за часів Віктора Януковича. Який і сам дуже скоро збагнув, що до чого, і став створювати власну олігархічну вертикаль.
У результаті, в Україні народжувалася конкуренція. Різні центри впливу боролися за парламент. Створювали медіа. Вели позиційні війни один з одним. Коли вулиця змела Януковича – ці ж ФПГ не дозволили країні впасти в небуття. Просто тому, що в їхніх меркантильних інтересах було збереження країни.
Якби Наталя Поклонська була українським депутатом – її поведінка не викликала б претензій у партійного керівництва. Тому що «тут так заведено». Українське багатоголосся нехай і народжувалося «зі сміття, не знаючи сорому», але за десятиліття стало органічною деталлю політичного життя країни. Але колишня українська прокурорша, мабуть, за чотири роки так і не зрозуміла, в якій системі їй відтепер доведеться постаріти.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції