Я з великим нетерпінням очікував на «Національний круглий стіл» про мову, який Олександр Ткаченко, тоді ще голова Комітету з питань культури та інформаційної політики Верховної Ради України анонсував у 2019 році. Це була одна зі спроб команди-переможця президентських і парламентських виборів спробувати пом’якшити новоухвалений мовний закон шляхом скасування чи відтермінування окремих його норм.
Організатори вирішили обговорювати цю тему в Харкові.
З виступу голови комітету з Шевченківських премій Юрія Макарова найбільше запам’ятався несподіваний початок: «Скажіть, будь ласка, Григорій Савич Сковорода, він якою мовою писав?.. розумієте, з цього починаються певні непорозуміння».
«Слобожанська» або «харківська російська мова»
Олександр Красовицький, подякувавши за «сковородинський пас» Макарову, без тіні сумніву заявив: «Я впевнений, що Сковорода спілкувався тією самою мовою, яку тут називали слобожанською. Це російська слобожанська, яка не є російською московською з точки зору культурного продукту, який виробляється цією мовою».
Далі власник видавництва «Фоліо» запропонував розробити правопис слобожанської мови, зафіксувати цей мовний стандарт для України, що «дасть можливість тим людям, які складно спілкуються українською, не почувати себе носіями мови загарбника й агресора, а мати спокій у душі і спілкуватися власною мовою, до якої вони звикли».
Модератор Олесь Доній, представляючи Красовицького, зробив йому комплімент: «Ви якісні книжки випускаєте». Чи мав він при цьому на увазі, наприклад, книжку Дмитра Табачника «Утіний суп» по-українскі»? Процитую два місця звідти:
«В России, до 1917 года, русские, украинцы и белоруссы считались единым православным народом, что было тем более верно, что этнографические отличия между Минском, Полтавой и Москвой значительно менее заметны, чем между Архангельском и Астраханью».
А так іронічно Табачник пише про українську мову та її носіїв: «Теперь этот накопленный годами комплекс неполноценности выливается в агрессию: «Мы учили «москальську мову», теперь вы учите наш суржик».
І це далеко не єдина книжка у видавництві «Фоліо», на обкладинці якої красується прізвище соратника Віктора Януковича. Є навіть книжка-панегірик про нього. А один із томів, де Табачник є співавтором, «Заявка на самоубійство. Зачєм Українє НАТО?» Держкомтелерадіо заборонило.
За півтора року до Революції гідності. Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення режимом Януковича так званого «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 25 травня 2012 року
Арсен Аваков послуговується російською мовою. На звороті титулу його книжечки значиться: «ПЕРЕКЛАД ЗІ СЛОБОЖАНСЬКОЇ»Олена О’Лір
Варто зазначити, що в боротьбі за «слобожанську мову» Красовицький має тепер ще впливовішого, ніж Табачник, покровителя. Це – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який вже кілька років робить, як зазначила поетеса і перекладачка Олена О’Лір, сором'язливі спроби назвати російську мову слобожанською:
«Усім відомо, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков послуговується виключно російською мовою (усно й на письмі). Але, очевидно, страшенно соромиться цього прикрого факту. Бо на звороті титулу його тоненької книжечки «Зелений зошит» («Фоліо», 2018)… чорним по білому значиться: «ПЕРЕКЛАД ЗІ СЛОБОЖАНСЬКОЇ».
Відомий також виступ Авакова «слобожанською мовою» в суді.
Коли Аваков каже, що розмовляє слобожанською мовою, не треба сміятисяІгор Піддубний
Ідею особливої харківської мови на «Національному круглому столі» підтримало ще двоє харків’ян. Журналіст Ігор Піддубний, сказавши кілька фраз українською, єдиний з усіх учасників перейшов на російську, пояснивши це так: «Я перейду на книжну українську мову, якою писав Сковорода. Ми ж у Харкові».
Піддубний зізнався, що все життя українська була для нього мовою села. Тож не викликають великого здивування його сентенції: «Той, хто каже, що російська – мова агресора, нехай іде до психіатра». «Коли Аваков каже, що розмовляє слобожанською мовою, не треба сміятися».
Фото з періоду «Мовного майдану». Акція на захист української мови у Харкові 27 липня 2012 року. На той час головою Харківської ОДА був Михайло Добкін
Про особливу «харківську мову» згадав і музикант гурту «Танок на майдані Конго» Олександр Сидоренко (Фоззі), який нині живе на два міста – Харків і Київ. Його виступ став для мене, зізнаюся, розчаруванням: «Українізовувати треба російською мовою, бажано з московським акцентом, бо тоді це спрацює… Цю авдиторію українською мовою ми будемо відштовхувати».
Не знаю, чи організатори «Національного круглого столу» свідомо вибрали саме таких учасників, але проглядається тенденція з ідеєю українського варіанту російської мови, яку вже два рази намагався «розкрутити» наступник Олександра Ткаченка на посаді голови парламентського комітету з питань культури Микита Потураєв.
Одна з акцій «Мовного майдану». Під час мітингу на підтримку української мови перед будівлею Полтавської ОДА. Полтава, 5 липня 2012 року
Двомовність чи диглосія
Чи двомовна Україна? На це питання відповісти непросто, як це може здатися на перший погляд. Згрубша, двомовність – це співіснування двох мов в одному соціумі, які побутують паралельно. А диглосія-двомовність – це свідомий вибір мови спілкування, який диктує суспільство.
Відомий мовознавець Лариса Масенко вважає диглосію соціолінгвістичним феноменом, коли людина оцінює мови за шкалою «високе – низьке», «урочисте – повсякденне». В українських реаліях ще й до сьогодні це виявляється в протистоянні «українська як мова села» – «російська як мова міста».
Явище диглосії відоме не одне століття. Наведу приклад із XVI століття. В тодішній Франції позиції латинської як панівної мови були ще сильними в тодішньому французькому соціумі, але французька мова почала вже відвойовувати свої позиції в містах і при дворі. Щоб підняти престиж французької мови, король Франциск І у 1539 році підписав Указ Вілле-Котере.
Одна з акцій «Мовного майдану». Під час протесту біля Харківського міської ради проти так званого «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Харків, 20 серпня 2012 року. На плакаті слова поетеси Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову»
«Рятівниці» мовного «Національного круглого столу»
Неоднозначні виступи попередників збалансували своїми аргументами двоє науковців з Києва і Харкова. Старший науковий співробітник Інституту української мови НАНУ Оксана Данилевська звернула увагу на кричущу невідповідність статусу шкіл – «українських» – реальній ситуації побутування української мови у цих школах:
Російська мова – це наслідок окупаціїСофія Бутко
«В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли в освітніх закладах набув поширення такий вияв лінгвізму, як диглосія, коли мови чітко розподілені функційно. Так, українською мовою кращої або гіршої якості послуговуються на уроках, нею викладають, але мовою спілкування на перервах, позашкільних заходів, мовою спілкування вчителів із батьками, дітей поміж собою є російська мова».
Теза про існування так званої «української» російської є елементом інформаційної війниСофія Бутко
Софія Бутко, доцент кафедри української мови Харківського національного університету імені Каразіна, розповіла, що в харківських школах ситуація ще гірша, ніж у київських. Навіть учителі української мови дозволяють собі на уроках іноді спілкуватися російською. Вона, зокрема, сказала: «Російська мова – це наслідок окупації. Крапка… Якщо ми будемо створювати російськомовний продукт, для великої маси – це буде вибір на користь російського продукту».
У своїй післямові до обговорення Бутко написала: «Теза про існування так званої «української» російської є елементом інформаційної війни і не має під собою ні лінгвістичного, ні історичного підґрунтя».
Під час акції біля Верховної Ради України, Київ, 25 квітня 2019 року. Цього дня депутати ухвалили закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»
Висновки
Чого хотів добитися міністр культури Олександра Ткаченко, ініціюючи проведення «Національних круглих столів»? На початку харківського обговорення Ткаченко пояснив це так: «Щоб рухатися вперед». Не знаю, як можна рухатися вперед, якщо висновків з мовного обговорення немає і, мабуть, не буде. А, може, справа в іншому, у фінансуванні? Адже на поїздки і нічліг учасників потрібні кошти. Наприклад, учасників «круглого столу» з історії в Одесі поселили у фешенебельному готелі в центрі міста. А на показ «круглих столів», чималу організаційну роботу потрібні були також значні кошти.
На сайті Мінкульту інформації про фінансування цих заходів знайти не вдалося. Чи це банальне відмивання бюджетних грошей? Чи якісь приватні кошти? На ці питання не маю відповіді. Як і на питання про справжню мету «масштабного всеукраїнського культурного діалогу».
Тарас Марусик, журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода