Історично склалося так, що частина українських козацьких територій перебуває зараз у складі Росії. Минулого разу я розповідав про храми, що були збудовані українськими гетьманами на території найпівнічнішого полку Гетьманщини – Стародубського, більша частина території якого зараз належить до Брянської області Росії. Сьогодні ж розповім про головні козацькі храми, центри полкового та військового козацького життя тих територій, що є російськими.
Полковий козацький собор у Стародубі. Сучасний вигляд
Розпочну знову зі Стародубщини. У травні 1677 року в Стародубі виникла страшна пожежа, під час якої, за свідченням літописця, «вигоріло усе місто, де жодна не тільки хата не зосталась, але ані башта, навіть і самі вали погоріли, нічого не зоставивши, а і за містом, на кілько сот подим’я погоріло». Пожежа знищила також чотири храми, «стоячих у самому місті, зо всією оздобою їх».
Керівництво Стародубського полку вирішило, як можна швидше відновити свою полкову столицю. Собор Різдва Христового поставили на місці знищеної пожежею старої дерев’яної церкви тієї ж назви. Новий камінний собор, у стилі українського бароко, має в собі риси підкреслено урочистої та монументальної архітектури. Тридольний, з майстерною обробкою мурів, собор є вельми своєрідним та позбавленим канонічності.
Собор, що єднав у своїй архітектурі виразні риси України-Русі та України-Гетьманщини, пережив усі лихоліття
Його будівельники відійшли від пануючої тоді в Україні схеми – розміщення під спільним дахом з банею центрального залу. Вони надали всім частинам будівлі різну форму. Притвор зробили чотирикутним, вівтар – п’ятикутним, а головний зал – у вигляді неправильного восьмикутника. Всі три об’єми покрито самостійними куполами, зал більшим з трьох. Вийшла оригінальна об’ємна побудова. Вільне розташування і неоднакові розміри вікон на фасадах свідчать про вплив давньоукраїнської архітектури часів князівської Русі. Ледве видима кривизна ліній робить будівлю скульптурно пластичною. Стриманий візерунок декору, дрібний рельєф деталей, невеликі отвори вікон і дверей на фоні масивних мурів, крупні форми куполів і завершень додають монолітність, потужність і урочисту велич.
Собор, що єднав у своїй архітектурі виразні риси України-Русі та України-Гетьманщини, пережив усі лихоліття, а особливо роки більшовицького богоборства, коли його було перетворено на склад для колгоспної картоплі, і зараз, відновлений, нагадує сучасникам про велику силу їхніх предків – українських козаків. Стародубці з пошаною називають свій полковий собор Козацьким, або Старим.
Так виглядав собор Різдва Христового в Стародубі під час комуністичного богоборства
Сучасний герб міста Острогозька – столиці слобідського Острогозького полку
Українські козацькі полки, які були розташовані на території Слобожанщини, не мали таких широких автономних прав, як полки Гетьманщини. Тут поруч з постаттю козацького полковника завжди знаходилася постать російського воєводи, який постійно нагадував козацькій старшині, що вони є слугами російської держави.
Найстаріший за датою заснування та найсхідніший за розташуванням Острогозький слобідський полк зараз більшою частиною своєї території перебуває у складі Росії, а столиця полку, місто Острогозьк, є райцентром Воронезької області Російської Федерації. У складі сучасної України залишився лише південь колишньої полкової території, з найбільшим містом Старобільськом сучасної Луганської області.
Мапа козацьких полків української Слобожанщини. Більша частина Острогозького полку перебуває зараз у складі Росії
Головний храм полкового міста Острогозька, Троїцький собор, був збудований російським воєводою, і через це не дуже шанувався місцевими козаками. У своєму поселенні Нова Сотня на околиці Острогозька, в другій половині 17-го століття, вирішили побудувати козаки власну, козацьку церкву. Створили її в дереві, узявши за взірець храм в іншому полковому місті Слобожанщини – Охтирці, і висвятили на честь свята Різдва Богородиці. Ця церква так і стала називатися «Козацькою».
Про козацьку церкву міста Острогозька писав у 1913 році львівський журнал «Ілюстрована Україна»
У 18-му столітті вона була перебудована у камені, але до нашого часу не дожила, бо, як і багато інших храмів, була знищена комуністами під час так званої «хрущовської хвилі» боротьби з релігією 1950-х років.
Нині, як вона виглядала, ми можемо побачити лише на старих фотографіях.
Так виглядала козацька церква Різдва Богородиці в Острогозьку в дореволюційні часи
В епоху радянського панування церква була понівечена, а потім взагалі знищена
У сучасному російському Острогозьку мало що нагадує про його колишню українську старовину.
Куточок української старовини в острогозькому районі Нова Сотня – садиба-музей місцевого уродженця, художника Івана Крамського, який походив саме з острогозьких козаків
Важко здогадатися про українську минувшину і в сучасному Краснодарі, столиці колишнього Чорноморського, а потім Кубанського козацького війська, яке заснували запорожці після того, як Запорізька Січ була знищена Катериною Другою.
Виник у Новій Січі, як називали свою столицю самі козаки, дерев’яний Воскресенський собор, що був збудований у типовому козацькому стилі
Відразу по заснуванні міста українські козаки почали будувати місцевий храм, таким, яким він повинен був бути в козацькій Україні. Так, останнього року 18-го століття, або в перші роки століття наступного, виник у тодішньому Катеринодарі, або у Новій Січі, як називали свою столицю самі козаки, дерев’яний Воскресенський собор, що був збудований у типовому козацькому стилі.
Проіснував цей храм близько 80 років, і був розібраний 1879 року. Відтоді в кубанській столиці храми будувалися лише за «загальноросійським» церковним зразком, так само і в сучасному Краснодарі храмів, що були б побудовані в українському стилі, ви більше не знайдете.
Панахида за загиблими у кавказьких війнах козаками на площі перед Воскресенським собором у Катеринодарі. 1864 рік
Але зайшовши до музею місцевого українського письменника та кубанського отамана, друга Шевченка Якова Кухаренка, на стіні однієї з кімнат цієї садиби-музею, побачите гравюру Катеринодару його часів, з виразним силуетом козацького собору в центрі міста. Шкода, що українську Кубань ми зараз можемо побачити здебільшого лише на старовинних ілюстраціях.
В садибі-музеї Якова Кухаренка в Краснодарі можна дізнатися багато цікавого про кубанську Україну та дружбу кубанського отамана-письменника з Тарасом Шевченком
А наостанок згадаємо про ще один козацький собор, також Воскресенський, і збудований українськими майстрами – про головний військовий собор донських козаків у станиці Старочеркаській, колишній столиці донського козацтва, місті Черкаську. Вважається, що заснував донську столицю відомий черкаський староста Дмитро Вишневецький, він же легендарний козак Байда. Той самий, який побудував фортецю на острові Мала Хортиця, що поклало початок утворенню Запорізької Січі.
1560 року, перебуваючи на службі в російського царя Івана Грозного, Дмитро Вишневецький зорганізував похід козаків на Дон та Кубань, і саме з цього часу йде початок і донських козаків і їхньої столиці міста Черкаська, названої Вишневецьким за дніпровими Черкасами, а першим донським отаманом став також виходець з українських Черкас – Михайло Черкашенин.
Черкаський староста Дмитро Вишневецький вважається засновником і першої Запорізької Січі, і донського козацтва
Воскресенський собор у донській столиці став першим мурованим храмом на Дону. Розташований він на центральній площі – Майдані, там де збиралися донські козаки на свої військові наради. Зведений цей козацький собор у стилі українського бароко, розписували його також українські майстри, кияни, під керівництвом Пилипа Симоновича.
Головний військовий храм донського козацтва в станиці Старочеркаській збудований у стилі українського бароко
На наш час збереглося в Росії дуже мало українців, що зберегли свою національну самосвідомість, й не стали росіянами. Але збереглися, на щастя, деякі українські козацькі храми, які хоч іноді, та нагадають нащадкам про їхніх забутих предків.
Ігор Роздобудько, історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода