Оборона України і мова. Верховна Рада голосуватиме за універсальну зброю

Український воїн-музикант у зоні бойових дій на Донбасі на лінії фронту (архівне фото)

Як повідомляє сайт українського парламенту, на погоджувальній раді 25 лютого спікер Андрій Парубій «назвав головними питаннями поточного пленарного тижня – законопроект про мову, блок питань про безпеку та оборону, зміни до житлового кодексу та призначення позачергових місцевих виборів». Мене здивувало це розрізнення мови й безпеки. Перед підсумковим голосуванням у четвер, 28 лютого, хочеться нагадати народним обранцям, що значення законопроекту 5670-д (про мову) виходить далеко поза межі гуманітарної політики.

На часі

Мабуть, навіть комп’ютерам не вдалося б підрахувати точну кількість разів, коли українські політики й посадовці просторікували, що вирішення мовного питання в Україні «не на часі». Часто це робилося паралельно із заявами Путіна про те, що «де російська мова – там і Росія». Така вражаюча синхронність промовисто підтверджує той факт, що питання мови давно стало фактором національної безпеки не тільки в Україні, а і в усьому східноєвропейському регіоні.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)

Де рідну мову давно забули – там Росія почувається господарем. Згадайте Білорусь, яку вже готують до повної втрати незалежності і вступу в Російську Федерацію. Де за свою мову борються, шанують, підтримують інституційно й фінансово – там справи значно кращі, хоч ідеальними їх також не назвеш. Згадаймо тут Балтійські країни, які стали членами ЄС і НАТО, але фактор значної частки російськомовного населення досі залишається для них дестабілізуючим. Фактично – загрозою.

Українські політики протягом десятиліть ставилися до мовної проблематики безвідповідально. Спекулювали і навіть збурювали мовні чвари, збираючи голоси виборців. Відмовлялися брати на себе відповідальність і нарешті врегулювати сферу вживання мов в Україні. Мовний хаос перетворився на постійний інструмент маніпулювання громадською думкою. Та хочеться сподіватися, що вже цього четверга Верховна Рада нарешті ухвалить новий Закон про мову. Прикро, що таку важливу – понад усякі політики! – справу вирішуватимуть перед виборами. Але краще тепер, ніж ніколи: соціологічні опитування показують, що наступне скликання парламенту може бути ще гіршим.

Для оборони України

Прикметно, що найбільший поступ у справі повернення українській мові її державницьких прав відбувся саме за каденції Петра Порошенка. Ясна річ, позиція багатьох народних депутатів із різних фракцій, у тому числі авторів законопроекту М. Княжицького, І. Подоляк та інших, як і представників громадськості, також були неймовірно важливими. Але саме «добро» очільника держави, який контролює найбільшу фракцію в парламенті, дає шанс на успішне голосування в четвер.

Президент України Петро Порошенко на тлі банера про важливість української мови під час поїздки до Херсонської області, 13 жовтня 2018 року

Чому Порошенко вирішив підтримувати українську мову? Він і до обрання був проукраїнським, але ніколи не мав твердих переконань у цій справі. Дитина з російськомовної родини, поліглот, він завжди уникав політизації цієї тематики, але після обрання президентом почав підтримувати державну мову системно – в культурі (квоти, книжки, фільми) й освіті (чого лише вартував конфлікт із Угорщиною!).

Здається, в мене є цьому пояснення. Бо після складання присяги президента Порошенко на власному гіркому досвіді пересвідчився, як російська мова підриває незалежність України – в ЗМІ, церкві, повсякденному вжитку, освіті й культурі. Поширення російської мови в нашій країні де факто стало зброєю проти України. Тому й українська мова у новій ситуації перетворилася на нашу універсальну оборонну зброю.

Настав час цю зброю легалізувати – голосуванням за законопроект 5670-д.

Андрій Любка, письменник

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода