Багаторазово обіцяний телеканал для тимчасово окупованих територій обростає «м’ясом». І якщо перші заяви на межі літа й осені 2019 року не залишали варіантів щодо російськомовності майбутнього державного ЗМІ, то після негативного резонансу його головний лобіст, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський, дещо пом’якшив таке враження – він «допустив мовлення російською мовою, але наголосив, що це буде двомовний канал». А перший заступник Бородянського Анатолій Максимчук взагалі не згадав про мову.
Перший заступник міністра культури анонсував, що на базі телеканалу UA|TV в лютому 2020 року буде створений державний канал для ТОТ (тимчасово окупованих територій). Спочатку це буде розважально-інформаційний канал із найкращих розважальних програм українського виробництва «та інформаційне мовлення, яке буде державним мовленням».
Наступним кроком «руского міра» стало нещодавнє закриття арабської, кримськотатарської (!) та англомовної редакції UA|TV. Тепер всі редакції замінить анонсований державний канал із бюджетом 440 мільйонів гривень. Тепер залишається слідкувати не лише за руками «слуг народу», але й за їхніми язиками і досліджувати мовний баланс на майбутньому телеканалі, фінансованому українськими платниками податків.
Під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року
Законопроєкт «Про медіа», який у первісному варіанті передбачав скасування низки чинних норм, зафіксованих у законі про державну мову, також вписується в логіку «руского міра». Як це було не раз, хвиля критики й обурення змусила авторів відступити, тому зареєстрований на офіційному сайті законопроєкт залишив ті норми без змін. Але там є інші небезпечні норми, проти яких аргументовано виступала громадськість.
Ще одна резонансна ініціатива В. Бородянського – інформація про закопроєкт щодо протидії дезінформації, оприлюднена 17 січня.
Міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський під час презентації законопроєкту «Про протидію дезінформації». Київ, 17 січня 2020 року
Аналіз законопроєкту викликає чимало запитань і дає аргументовані підстави для прогнозу про запровадження цензури, яка може охопити також і соцмережі. У законопроєкті передбачено кримінальну відповідальність за дезінформацію, а штрафи сягатимуть 4,7 мільйона гривень. Для порівняння: з нового мовного закону прибрали не лише службу мовних інспекторів, але й кримінальну відповідальність за його порушення, залишивши тільки адміністративну.
Не можу не звернути уваги і на одну з пропозицій законопроєкту (до речі, міністерство не поважає нову редакцію правопису, вживаючи це слово в колишній редакції – законопроЕкт). Мова – про запровадження інституту уповноваженого з питань інформації – з таким самим статусом і процедурою подання, як і в Уповноваженого із захисту державної мови.
Далі, цілком логічно, створять уповноваженого із захисту мов національних меншин. Отже, тактика вимальовується така: якщо неможливо скасувати мовний закон, будемо його саботувати, множити інституції, створювати хаотичні рухи, щоб максимально розмити, понизити статус Уповноваженого із захисту державної мови.
Під час однієї з акцій на підтримку української мови (архівне фото)
Чи я здивований діяльністю В. Бородянського? Ні. Ще влітку минулого року громадянський рух «Відсіч» намалював реалістичний портрет цього посадовця, коли президент призначив його своїм радником з гуманітарної політики: «лобіст «руского міра» в Україні», «палкий борець проти «чорних списків» і проти заборони російської кінопропаганди», «захищав право ведучої каналу СТБ Ковальчук вільно висловлювати думку про підтримку Путіна та зневагу українського Гімну».
Крім того, він захищав право авторів серіалу називати російську агресію в Україні громадянською війною і позитивно показувати проросійських бойовиків та їхніх прихильників.
Ось ще деякі «перли» В. Бородянського, які визбирали активісти «Відсічі»: «Сегодняшний закон не регламентирует объем украинского языка в эфире украинских телеканалов»; «Поддержал аннексию Крыма, не поддержал аннексию Крыма – это мнение (а не злочин)»; «человек не может быть наказан за мысль»; «заборона артистів-рашистів порушує «принципы, от которых нельзя отступать».
Якщо ознайомитися з бюджетом Міністерства культури, молоді й спорту, додаток №3, то з’ясується, що українська мова там згадується в контексті загальнодержавних заходів у сферах «культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин». При цьому кошти, виділені на це (майже 224 мільйони) менші за одну бюджетну позицію – «Розкриття туристичного потенціалу України» (240 мільйонів). Скільки точно виділяється на «формування та реалізацію державної мовної політики» (так прописано в Положенні про міністерство), невідомо. Можна лише припустити, не більше 1/5 чи 1/6 із тих 224 мільйонів – із майже 15-мільярдного бюджету.
Безкоштовне вивчення української мови, зокрема, державними службовцями, «які хочуть удосконалити знання», про що повідомив В. Бородянський, не більше, ніж індульгенція або потьомкінські декорації. Корисніше було б для всіх, якби він звертав увагу на кричущі порушення закону держслужбовцями. Наприклад, його заступник Володимир Шумілін в етерах розмовляє російською. Це заборонено статтею 9 нового мовного закону. Але міністр не реагує на такі кричущі порушення, як і на порушення статті 32 «Про мову реклами», що стала чинною 16 січня.
Постає цілком логічне питання, чи потрібен у структурі такого міністерства Директорат державної мовної політики? Чи не достатньо для тих функцій управління мовної політики? До того ж, надходить інформація, що «реформатор» Бородянський вже ліквідував Директорат і скоротив Управління. Напевне сказати неможливо, бо зараз інформація розсипана на трьох сайтах: Міністерства культури, молоді та спорту України, Міністерства культури України та Міністерства інформаційної політики України.
Додаймо до цього, що нові інституції – Уповноважений із захисту державної мови та Національна комісія зі стандартів державної мови – ще фактично не запрацювали.
Під час пікету Офісу уповноваженої Верховної Ради України із захисту прав людини представниками Координаційної ради із захисту української мови в зв’язку з недостатньою реакцією влади на вбивство в Бахмуті громадського активіста Артема Мирошниченка. Київ, 12 грудня 2019 року
Кілька днів тому у вже знаменитому діалозі між президентом Зеленським і прем’єром Гончаруком перший визнав, що об’єднання міністерств виявилося невдалим і що треба знову розділити їх, згадавши при цьому Міністерство культури, молоді і спорту. Мабуть, від такого натяку-пропозиції прем’єр не зможе відмовитися. А щодо В. Бородянського, то згадується відомий вислів про мавра, який зробив свою справу. Тепер – на вихід, хоча, по правді кажучи, він і на вхід не мав морального права.
До речі, про Олексія Гончарука і мову-язик. Мало хто звернув увагу, що в тому скандальному незаконному записі наради він і всі співрозмовники, крім однієї особи, розмовляли російською. А 17 січня під час засідання Верховної Ради він листувався російською з головою парламентського комітету. Це і є «рускій мір».
Як сказав один відомий персонаж, який опустив статус президента України до довіреної особи кандидата в мери Києва Григорія Суркіса, «маємо, те що маємо». А чи хочемо ми мати це і надалі? Запитаймо себе, бо від нас таки щось залежить.
Тарас Марусик, журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода