23 жовтня Україна та Росія провели «історичний» обмін військовополоненими й цивільними заручниками у форматі 270 на 270. Історичним його назвав уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, адже вперше за один раз вдалося звільнити таку значну кількість військовослужбовців, яких Росія незаконно засудила за кримінальними статтями, – 86 осіб. Здебільшого це оборонці Маріуполя та «Азовсталі».
Серед тих, кого віддали Росії, було 50 комбатантів з окупованих українських територій. Російська уповноважена з прав людини Яна Лантратова заявила, що це сталося уперше з 2022 року, бо Київ нібито тривалий час відмовлявся включати таких людей до обмінних списків.
Нині ж погодився, бо, мовляв, в України вже не залишилося стільки полонених-росіян, щоб провести рівноцінний обмін, тож «вони вирішили заповнити цю кількість тими, кого вважали своїми», – розказував в ефірі «Радио Крым» російський воєнкор Олег Блохін.
Радіо Свобода розбиралося, чи дійсно Україна три з половиною роки не хотіла відпускати своїх громадян, які воювали у лавах російської армії? І з чим насправді пов’язаний обмін великої групи військових бранців з тимчасово окупованих територій?
У межах обміну 23 жовтня в Україну з російського полону повернувся 261 військовослужбовець, а також 9 цивільних, серед яких жінка з дитиною і важкохворі.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, вдалося обміняти бійців Військово-морських сил, Сухопутних військ, Десантно-шурмових військ, Державної спеціальної служби транспорту, тероборони, Сил спеціальних операцій, Військової служби правопорядку, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, а також рятувальника ДСНС.
У чому унікальність останнього обміну полоненими?
Уперше з вересня 2022 року Росія віддала таку велику групу полонених «азовців». Додому повернувся 61 військовослужбовець в/ч 3057 (12-та бригада спецпризначення «Азов» Національної гвардії України – ред.), із них 35 бійців ОЗСП (окремого загону спецпризначення – ред.) «Азов».
«Після надскладної 86-денної оборони Маріуполя вони провели в російському полоні більше чотирьох років», – повідомив бригадний генерал, командувач угруповання військ «Азов» Денис Прокопенко. За його даними, в неволі залишаються ще понад 500 «азовців».
Звільнені з російського полону «азовці» під час обміну 23 жовтня 2026 року
«Наразі більше 200 «азовців» засуджені за сфабрикованими справами у воєнних злочинах проти цивільного населення Маріуполя або просто за те, що вони є військовослужбовцями підрозділу», – повідомляв у травні цього року відділ стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов» «Суспільному Донбас».
А за останніми даними, опублікованими 30 жовтня 2026 року «Українською правдою», незаконно засуджених «азовців» вже більше 300.
Ще до повномасштабного вторгнення російська пропаганда роками демонізувала «азовців», називаючи їх «нацистами» і «карателями». А в серпні 2022 року Верховний суд РФ визнав полк «Азов» (зараз «Азов» є бригадою у складі 1-го армійського корпусу НГУ – ред.) «терористичною організацією».
Полонених бійців під тортурами змушували «зізнаватися» у кримінальних злочинах і показово засуджували на великі терміни ув’язнення аж до довічного. За даними Координаційного центру з питань поводження з військовополоненими, «азовців» регулярно викреслювали зі списків на обмін.
Як саме вдалося домовитися про звільнення того разу, в Координаційному штабі не розкривають. Натомість у відповіді на запит Радіо Свобода зазначають: «Некоректно стверджувати, що конкретних військовополонених із «ЛНР» і «ДНР» – підтримувані Росією збройні угруповання на окупованих частинах Луганської та Донецької областей відповідно, визнані в Україні терористичними обміняли саме на конкретних бійців «Азову». Обміни відбуваються за погодженими списками, а не за принципом персонального обміну одних військовополонених на інших».
Хто насправді не хотів обмінювати комбатантів із окупованих територій?
«Уперше з 2022 року вдалося добитися повернення 31 військовослужбовця з «ДНР» і 13 з «ЛНР». Ще 6 бійців – із Криму», – заявила в день обміну російська омбудсменка Яна Лантратова. За її словами, Україна нібито раніше відмовлялася віддавати цих людей.
«Українська сторона відмовлялася включати їх в обмінні списки, називаючи зрадниками за вибір на користь Росії. Ми продовжували добиватися їх звільнення, переговори були непростими, знадобилося багато зусиль», – запевняла Лантратова.
Натомість співзасновниця громадського руху з пошуку і обміну російських полонених «Наш выход» росіянка Ірина Криніна розповідає, що саме Москва тривалий час відмовлялася забирати з полону військовослужбовців, завербованих на окупованих територіях. І що насправді попереднього разу жителів Донбасу і Криму з українським громадянством віддавали на обмін не 2022 року, а минулого, 2025-го.
«З боку України немає жодних перепон для обміну таких військовополонених. Більше того, президент України й інші уповноважені особи неодноразово заявляли про готовність проводити масштабні обміни, в тому числі у форматі «всіх на всіх», – повідомляли представники громадського руху.
В автобусі з полоненими армії РФ, яких привезли на обмін, підняли руки ті, хто був рекрутований з окупованих українських територій. Кадр із відео ютуб-каналу «Наш выход.Крынина», 23 жовтня 2026 року
Звертає на себе увагу те, що на офіційних сторінках у соцмережах керівники окупаційної влади Луганщини, Донеччини і Криму – Леонід Пасічник, Денис Пушилін та Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов) – жодним словом не згадали про останній обмін полоненими і не виказали радості щодо повернення земляків додому. Хоча, наприклад, у 2023 році Пасічник реагував саме так.
Наприклад, розказував, що у січні 2023-го в рамках обміну повернулося 65 місцевих жителів, які служили в армії РФ. У лютому того ж року – ще 10, і у березні – 38.
А радник призначеного РФ «глави Республіки Крим» Володимир Мерцалов заявляв у серпні 2025 року після чергового обміну полоненими: «Це такий історичний обмін. Це перший, де ми забрали 59 людей. [Раніше] ми забирали по одному, по два, по три, насилу це робили».
Ці публікації спростовують слова Лантратової про те, що Україна з 2022 року не віддавала полонених з окупованих територій.
Втім, останні роки полонених з Донбасу дійсно практично не міняли, підтверджує громадський рух «Наш выход», але, зазначають, не з волі Києва: «Останні кілька років чиновники в Москві практично не включають військовослужбовців ЗС РФ з так званих «ЛДНР» в обмінні списки», – заявляли активісти.
У квітні цього року «Наш выход» повідомляв: серед більш як 4500 російських військовополонених, які повернулися додому за два останні роки, потрапили на обмін менше 10 жителів окупованих частин Донецької та Луганської областей.
В Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили Радіо Свобода, що Україна ніколи не заперечувала проти обміну російських військовополонених з тимчасово окупованих територій, однак з 2023-го Росія фактично припинила включати таких людей до обмінних списків.
«Хоча впродовж 2023-2026 років відбувалися окремі обміни за їхньої участі, загальна кількість обміняних таким чином осіб обчислюється лише кількома десятками», – повідомили в Координаційному штабі.
Чому Москва саме зараз згадала про військовополонених з окупованих територій?
48-річний Євгеній Неприн з кримської Ялти у березні цього року підписав контракт з Міноборони РФ, сподіваючись служити водієм, розповідає він в інтерв’ю співробітникам українського державного проєкту «Хочу найти». За словами Неприна, після полігону його відправили в зону бойових дій на Донеччині.
Спочатку працював на кухні, а потім потрапив у «м’ясний штурм», бо, каже, дізнався, що у товаришів по службі командир забрав банківські картки і знімав їхні гроші.
Полонений військовослужбовець армії РФ з окупованого Криму Євгеній Неприн просить включити його до списків на обмін. Кадр із відео ютуб-каналу «Хочу найти», 11 жовтня 2026 року
«Ось я і підійшов до цього командира і сказав: чому ти не віддаєш їм картки, поверни картки. Я думаю, після цього мене швидко вивезли. Ну, і всі ці люди мертві. З моєї роти за 16 днів поклали 14 хлопців», – розказує Неприн.
Редакція розуміє, що всі заяви полоненого зроблені в умовах неволі. Тому редакція не може гарантувати, що все сказане ним відображає його погляди.
Сам він був поранений і потрапив у полон, харківські лікарі його прооперували і поставили на ноги. У вересні, перед виборами до Держдуми РФ, Неприн записав відеозвернення до призначеного Москвою кримського глави Аксьонова. Просив, щоб перевели зі статусу зниклого безвісти у статус військовополоненого і внесли до списків на обмін.
Подібні звернення до депутатів путінської партії «Единая Россия» записали ще з десяток полонених з українських окупованих територій, бо під час передвиборчої кампанії політики обіцяли повернути таких людей додому. Втім, на обмін 23 жовтня ці бранці не потрапили.
Група військовополонених ЗС РФ, яких рекрутували з окупованих територій України, звернулися до депутатів Держдуми РФ з проханням внести їх до списків на обмін, телеграм-канал «Наш выход», 9 вересня 2026 року
У проєкті «Хочу найти» зазначили: більше половини (150 людей) від усієї кількості російських полонених, яких обміняли того ж 23 жовтня, вийшли на волю завдяки тому, що близькі відшукали їх через цей український державний проєкт і самі добивалися від Москви включити їх в обмінні списки. До цього таким родинам говорили, що їхні чоловіки зникли безвісти.
За даними «Хочу найти», підрозділи, сформовані на окупованому Донбасі, найчастіше відправляють на найнебезпечніші ділянки фронту, де вони зазнають найбільших втрат. Сумарно в цих підрозділах зникли безвісти майже 20 тисяч військових. І це лише ті, кого розшукують через проєкт. Реальна чисельність у кілька разів більше, – заявляють його співробітники.
На їхню думку, Росія погодилася забрати велику групу своїх полонених військовослужбовців з окупованих українських територій, щоб задобрити місцеве населення. Бо там ситуація продовжує погіршуватися: немає води, електроенергії, перебої з паливом і зв’язком, зростання цін і деградація промисловості.
«Росія принесла на Донбас лише війну і розруху – всі це бачать і розуміють. Вочевидь, щоб медійно підсолодити ситуацію, Кремль нарешті згадав про цих військовополонених», – вважають у проєкті.
Чи дійсно в України вже немає полонених росіян?
За даними «Хочу жить», ще одного українського державного проєкту, який діє в межах Координаційного штабу з питань обміну військовополоненими, від початку повномасштабного вторгнення і до 31 грудня 2025 року, в український полон потрапило більш як 10 тисяч російських бранців. А повернулися під час обмінів до Росії за цей же період трохи більше 6 тисяч осіб.
У проєкті стверджують, що з середини 2023 року Україна почала брати в полон більше російських військовослужбовців, ніж Росія – українських: «За перші вісім місяців цього року (2026 – ред.) в український полон потрапило на 858 російських військовослужбовців більше, ніж українців – у російський. У середньому – на 107 осіб щомісяця».
Скільки бранців перебувають зараз у полоні з обох боків – точно не відомо. Офіційних списків не оприлюднює ані Київ, ані Москва. 14 лютого 2026 року президент України Володимир Зеленський повідомив журналістів, що в Росії утримують приблизно 7 тисяч українських військовополонених, тоді як в Україні є понад 4 тисяч російських полонених.
«Ми не розголошуємо точну кількість військовополонених, які перебувають у місцях тримання на території України. Однак 15% з них – це російські військовополонені, які були завербовані на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської областей та Криму», – повідомили Радіо Свобода у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
Офіційні дані від Росії більш як дворічної давнини: у червні 2024 року президент РФ Володимир Путін заявив, що в українському полоні нібито перебували 1 348 російських військовослужбовців, а в російському – 6 465 українських військових.
Військові збройних сил РФ, яких узяв у полон 3-й армійський корпус ЗСУ під час операції «Вівальді». Кадр із відео, опублікованого у телеграм-каналі 3-го АК 30 вересня 2026 року
Нещодавно українцям вдалося істотно поповнити обмінний фонд в ході наступальної операції У вересні цього року в ЗСУ оприлюднили першу офіційну інформацію про контрнаступальну операцію «Вівальді» біля Лиману на Донеччині, яка дозволила ліквідувати північну «клешню» російських військ на Донбасі. За даними 3-го армійського корпусу, це зняло загрозу для Лиману і зберегло критичні логістичні шляхи між Харковом, Ізюмом і Слов’янськом.
Чотири сезони операції «Вівальді» тривали з травня до кінця жовтня. За цей період, за оцінками української сторони, було звільнено 277 квадратних кілометрів території – це приблизно площа окупованого нині Луганська. Загалом деокуповано або повернуто під повний контроль 16 населених пунктів. Втрати армії Росії під час наступу 3-го армійського корпусу: 8000 убитих, 270 полонених. Знищено або уражено 3800 одиниць техніки. Зокрема, 1800 артилерійських систем і 50 засобів ППО. БПЛА різних типів – 68 тисяч.
Американський Інститут вивчення війни (ISW) у звіті за 14 жовтня писав, що українська операція «Вівальді» спричиняє каскадний ефект для російських операцій на північ від Лиману в напрямку Борової, одночасно гальмуючи російські спроби просунутися до Слов’янська і Краматорська зі сходу. Аналітики зазначали, що Південне угруповання військ Росії сповільнило темпи наступу на Слов’янськ зі сходу, ймовірно, для перегрупування своїх сил. Третього армійського корпусу. Наприкінці вересня цього року, під час визволення сіл Нове, Рідкодуб і Катеринівка на Лиманському напрямку Донецької області, українські вояки полонили 250 російських військовослужбовців.
«Росіяни здавалися у полон цілими підрозділами разом із офіцерами, пілотами, артилеристами», – заявив 20 жовтня цього року у пресслужбі Третього армійського корпусу повідомили, що Андрій Білецький відряджений на посаду командувача угруповання військ «Центр», але водночас залишається на штатній посаді командира корпусу. Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький.
Тож і ця теза російської пропаганди про нібито відсутність у України полонених з РФ не відповідає дійсності.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інституту масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.