Шість десятиліть тому поет Василь Симоненко у вірші «Задивляюсь у твої зіниці» написав:
Україно, ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ці поетичні рядки не втратили своєї актуальності. Яскравим прикладом слугує боротьба за мовні права. І в цій боротьбі позитиви «воюють» із негативами.
Закон про вищу освіту
В попередній статті я звернув увагу на спробу законодавця протягнути у великому законопроєкті норму, яка могла б спричинитися до продовження русифікації вищої освіти. Саме такими були зміни, внесені в статтю 48 закону «Про вищу освіту».
Але 18 грудня цього року стався несподіваний позитив: Верховна Рада віддала 321 голос за те, щоб не повернути російську мову під виглядом іноземної в навчальний процес вишів. Мабуть, розуміючи, що є ризик провалити весь закон, парламентська монобільшість відмовилася від цієї антиукраїнської авантюри. Ба більше – парламентарі пішли навіть далі, ніж цього вимагали науковці та громадські активісти у відкритому зверненні.
Пункт 3 статті 48, який було внесено під час першого читання, скасований, а відредагований пункт 4 став пунктом 3: «3. Заклад вищої освіти має право схвалити рішення про викладання однієї, кількох або усіх дисциплін, виконання індивідуальних завдань та проведення контрольних заходів англійською мовою, за умови що усі здобувачі освіти, які вивчають відповідні дисципліни, володіють англійською мовою. За умови, якщо є письмове звернення від одного чи більше студентів, заклад вищої освіти забезпечує переклад державною мовою».
Під час акції на підтримку української мови в Києві (архівне фото)
Уповноважений із захисту державної мови
Нарешті 27 листопада, з великим запізненням, виконано вимогу нового закону і призначено Уповноваженого із захисту державної мови. Перша пресконференція Тетяни Монахової 10 грудня залишила загальне враження «обережного оптимізму».
Мовний омбудсмен УкраїниТетяна Монахова під час пресконференції в Києві, 10 грудня 2019 року
У короткому вступі і відповідях на запитання вона загалом розставила правильні акценти, але в деяких темах була не дуже впевнена і виходила за межі своїх повноважень, зокрема в темі висновку Венеційської комісії щодо нового мовного закону.
Можливо, її куратори з уряду помилилися з датою пресконференції, спланувавши її аж через два тижні після призначення, коли було оприлюднено розширений висновок. Відповідаючи на запитання, Тетяна Монахова пообіцяла від імені держави, що Україна буде певною мірою дослухатися до тих висновків у подальшій законотворчій роботі, і сказала те, що зовсім не стосується її повноважень: «Зокрема, готується закон про нацменшини, і там ці всі побажання будуть прийняті до розгляду. Очевидно, ще готуватиметься відповідь офіційна, репліки наші на ці зауваження».
Мабуть, їй варто було б взяти на озброєння позицію міністра освіти та науки Ганни Новосад під час недавньої пресконференції в Ужгороді: «...ми продовжимо впровадження Закону «Про освіту» 2017 року, виконуючи всі рекомендації, які нам дала Венеційська комісія, та спираючись на рішення Конституційного суду, який визнав закон конституційним… у липні Конституційний суд дуже чітко сказав, що Закон «Про освіту» є конституційним, і тому повертатися до розмов, що у ньому є якісь обмеження для представників нацменшин в Україні, ми не будемо».
Зазначу, що мовні статті освітнього закону та нового мовного закону ідентичні, і Тетяні Монаховій варто було сказати про це й нагадати, що новий мовний закон перебуває нині на розгляді в Конституційному суді за поданням народних депутатів України.
Також не дуже добре виглядало, що свій коментар на смерть активіста з Бахмута Артема Мирошниченка, який загинув, як багато хто обґрунтовано вважає, через спілкування українською мовою, Уповноважений із захисту державної мови оприлюднила на офіційній сторінці через тиждень.
Впадало в око і те, що вона дотримується генеральної лінії міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського, який просував її на цю посаду, в питанні її функцій.
Володимир Бородянський, міністр культури, молоді та спорту
Міністр вважає, що в захисті державної мови чи не найбільше значення має популяризація державної мови. Такої ж думки про захист української через популяризацію і Тетяна Монахова. До речі, залежність від міністра і міністерства культури проглядалася з її відповідей, а також із того, що свою зустріч із мовними активістами вона перенесла з нейтральної території в приміщення міністерства.
Та найбільшою її помилкою стали коментарі про український правопис. По-перше, вона сказала, що існує два мовно-літературних варіанти правопису – східний і західний. По-друге, що хоч і затвердили новий правопис, але можна дискутувати про різні норми, бо «це не конституція, не категоричний припис». По-третє, на її думку, «треба розмовляти так, щоб усім це було комфортно, подобалося і всім було зрозуміло».
Мабуть, такі думки про правопис не випадкові. На її сторінці в соцмережі активісти знайшли допис, який шокував брутальним його перекручуванням («Свята Сотия», «Тиларет», «Епітаній»).
На моє переконання, Тетяна Монахова повинна була якось прокоментувати і дуже неприємну історію, яка випливла відразу після оприлюднення інформації про її призначення. Така доля публічних осіб. Звичайно, відвертість, як і визнання своїх помилок, вимагає від людини сили і відваги.
Під час пікетування Київської міськради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року
Венеційська комісія
Висновок Венеційської комісії щодо закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» вже аналізований і досить широко коментований. Висловлюються різні думки, але суть більшості з них вказує на те, що цей документ є рекомендаціями, які держава може врахувати, а може і не врахувати. І це справедливо, бо існує тонка грань між допомогою і втручанням.
Хочу зупинитися на двох моментах, які підривають довіру до висновків Венеційської комісії і про які ніхто не писав. Перший. У розділі «Мовна ситуація в Україні» експерти назвали Україну багатоетнічною країною (стор. 3). Я спробував знайти в українському законодавстві, починаючи з Конституції, таке твердження. Ні Конституція, ні закони, ні підзаконні акти не визначають Україну як багатоетнічну країну. Витративши чимало зусиль, я знайшов схожий вираз «консолідація багатоетнічної нації України» без будь-якого прив’язання до контексту викладу лише у зверненні президента Віктора Ющенка до Верховної Ради 9 лютого 2006 року. Очевидно, що таке неграмотне висловлювання хтось на початку президентства Ющенка вклав у його звернення невипадково.
А ось що кажуть із цього приводу науковці. Доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка Мирослав Дністрянський відносить Україну до переважно моноетнічних держав, в абсолютній кількості населення яких «частка державоформуючого етносу – понад 65%». Про це писала також відомий український науковець, вимушена переселенка з Луганська Ірина Магрицька.
Другий момент. Торкаючись статті 23 про мову туристичних та екскурсійних послуг (стор. 20), Венеційська комісія безапеляційно стверджує, що це – «порушення свободи вираження поглядів, закріпленої у статті 10 ЄСПЛ».
Я перечитав цю статтю «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Відтак перечитав пункт 8 статті 23 мовного закону («Мовою туристичного та екскурсійного обслуговування є державна мова. Туристичне чи екскурсійне обслуговування іноземців та осіб без громадянства може здійснюватися іншою мовою») і стверджую, що там немає порушень, які побачили експерти.
Цієї конвенцією люблять користуватися росіяни. 19 грудня Європейський суд з прав людини відхилив скаргу російських журналістів на дії Литви щодо їхнього видворення з території країни. При цьому журналісти державного мовника «Россия-24» покликалися на ту саму статтю 10. Але ЄСПЛ визнав їхню скаргу неприйнятною: «...влада Литви продемонструвала необхідність і співмірність цих заходів питанням національної безпеки». До речі, Україна не зверталася до Венеційської комісії, попри наполегливі «пропозиції» з боку європейських структур. Несподіваний для багатьох приїзд експертів комісії на початку вересня для вивчення мовної ситуації пояснюється наполегливістю окремих столиць. Відомо, на кому шапка горить. Те, що на висновок комісії блискавично відреагували в Будапешті й Москві, немає нічого дивного. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто відразу заявив, що Україна має повернути угорській меншині «відібрані» права.
Під час всеукраїнської акції «Мова об'єднує» з нагоди початку дії закону про державну мову. Київ, 16 липня 2019 року
Влада
Якщо коротко, то влада вносить невипадкову, на мою думку, какофонію в питання мови, а то й свідомі провокації. Наприклад, міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет написав, що «для вивчення мовного питання можна подивитися статистику банкоматів ПриватБанку». А частина депутатів і політиків від провладної партії в публічному просторі переходять із мови на мову – ніби так і треба.
Під час години запитань до уряду на засіданні парламенту 20 грудня заступник міністра закордонних справ Василь Боднар повідомив про «створення спеціального телеканалу російською мовою». Раніше міністр Володимир Бородянський кілька разів говорив, що телеканал виходитиме двома мовами. Тепер незрозуміло, кого смикати за брехливий язик, віри й довіри немає. Тож «гримотить над світом люта битва».
Тарас Марусик, журналіст, публіцист, експерт із питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода